Страница 52 из 61
У темряві протилежного кутка напівпечери хлопець бачив повні ненависті очі брата. Байдуже, що його там не було. Кріс нізащо не вчинив би такого з Еллі. Навпаки, він захищав би її до останнього подиху. Усіх заради неї повбивав би. Ніколи не пішов би ні на які домовленості, якби ті зашкодили сестрі.
Краще він загинув би замість Кріса.
До кімнати втягнули жінку у святковому вбранні, брудному й пошарпаному. Вона висіла, мов лантух, на руках у двох істот, суцільно вкритих чорнильною павутиною. В одної в обличчя вріс не до кінця зогнилий череп якоїсь птахи (можливо, грифа), витягнутий на добрих тридцять сантиметрів. Тіло іншої вкривала луска, що безперервно мінилася тьмяними кольорами, не наважуючись зупинитися на чомусь одному. Від них віяло могильним холодом і тлінністю.
Чародійник-птах за коси потягнув догори жіночу голову. Її очі затуляла пов’язка, поцяткована запліснявілими плямами. Полонянка застогнала.
— Пора, — зауважив Влад.
Знехотя Різ підвів Лисицю до жертви, допомагаючи розмістити долоні на обличчі останньої. Він притиснувся до холодного тіла сестри й прошепотів їй на вухо:
— Ти повинна забрати її силу. Зроби це для мене.
Дівчина схилила голову й подивилася на полонянку так, ніби бачила крізь пов’язку на очах. Відьма опритомніла. Незважаючи на знесилення, вона запручалася, намагаючись уникнути чужих долонь. Задля покори покручі ще більше вивернули їй руки. Жінка тоненько заскиглила.
Повітря завібрувало. Трискель, що висів поверх кофтини на грудях Вікс, засіпався. Влад це помітив і одним стрімким рухом зірвав ланцюжок з її шиї. Чоловік примружився, провів по прикрасі пальцем, а потім сховав круглячок до кишені штанів.
— Ні, — хрипіла відьма. — Геть, пекельне породження! Ти не маєш права! Я не порушувала законів, щоб ти винесла мені смертний вирок!
Голос втрачав звучність. Зі шкіри зійшли кольори, перетворюючи її на брудну кригу, до поверхні якої сплили синьо-чорні нитки. Вони виглядали, наче дрібні шланги, що перекачували чуже життя до рук Вікс. Різ ніжно погладжував боки сестри, відчуваючи ледь помітні імпульси супротиву, що виказувало її тіло. Десь там, під шарами чорноти, Вікс досі боролася. Але вона була заслабкою, щоб перемогти в цій битві.
Жінка востаннє судомно вдихнула й упала замертво до ніг Лисиці. Хвостатий укляк, опалюючи хрипким диханням намисто хребта, що випирав з-під досі напіввологої кофтини. Його труїла хвора насолода від чужої сили, що вібрувала в сестрі. З кожною секундою це відчуття лише посилювалося, змушуючи бажати більшого.
— Різе, не спи. Ходімо поглянемо, чи вийде зворотний фокус. Вседаре милосердний, будь ласка, нехай спрацює, — шепіт прохання заглушив занадто сильний стукіт ціпка.
Хлопець стрепенувся, ніби його застали на чомусь ганебному. Він несамовито потер обличчя, проганяючи спотворену машкару, узяв Вікс за руку й нетвердим кроком пішов за Владом. Почвари ж тим часом потягли в інший бік нікому тепер не потрібний труп.
У коридорах було затхло й темно, ніби в домовині. Синьо-чорне освітлення, що й на світло не скидалося, не розганяло мороку, а тільки поглиблювало його. З-поміж каміння сочилася волога. Можна було лише гадати, то підземні води, конденсат чи густі краплі крові. Різ більше схилявся до останнього. Влад радив не звертати уваги на потічки, що цілком могли бути каверзами Лети. Та це не скасовувало того, що тутешні приміщення використовувалися як катівні для надприродників.
Різ міцніше стиснув руку сестри. Хотів би він, щоб той дурнуватий перевертень, який мав на думці заплямувати його Еллі, опинився тут, під ножами та кривими пазурами. Хлопець навіть думати боявся, що та слинява істота намагалася зробити, якщо сестра кинула такий відчайдушний заклик про допомогу.
Трійця увійшла до зали, посеред якої розкинулося величезне покручене дерево, що вгризалось у гірські породи над собою, ніби бажаючи видертися назовні, але натомість лише сильніше згиналося, мов казковий Атлант під вагою небес. Воно майже зливалося з навколишньою чорнотою, чи то породжуючи її, чи то харчуючись через неї.
Чоловік клацнув пальцями — і навколо них закружляла зграйка брудно-білих сфер, проштрикуючи густі тіні спалахами світла. Влад виглядав утомленим. Завжди акуратно зачесане волосся довжиною до щелеп зараз було скуйовджене. Очі хворобливо блищали, перетворившись із карих на баклажанні, ніби попсовані шаром гнилі. Те саме стосувалося й одягу: розстібнутий комір, брудні манжети без запонок, ще й закочені абияк. Здавалося, чародійник усю ніч експериментував із небезпечними речовинами, зайва краплина яких могла вщент рознести пів міста. Але несміливий усміх, що зачаївся в кутиках рота, натякав на помірність ціни. Зараз Влад скидався на науковця на порозі грандіозного відкриття.
Різу тут було незатишно, хоча частина його свідомості, мов баран, навпаки линула сюди, нашіптуючи про правильність усього, що відбувається. Хлопець не погоджувався. Якби Влад і Тетяна не переконували його у зворотному, він послухався б власного серця і відмовився б від цієї затії. Їм, живим, було ще зарано пірнати в холодну безкінечну темряву.
Вони підійшли до постаменту, на якому в сукні й зі складеними на грудях руками покоїлося тіло жінки. Її довге волосся з темно-червоними проблисками частково лежало під нею, а частково навколо, лісовою бородою спадаючи вздовж кам’яних стінок підвищення. Вона виглядала молодо й привабливо, так, ніби нещодавно оце заснула й будь-якої миті знову могла розплющити очі.
«Такі самі, як у Еллі», — чомусь подумалося Різу.
Єдине, на що хлопець не зважив спочатку, — це кілька символів, що брудними патьоками вкривали її лоб, зливаючись із пасмами волосся.
— І... що ми маємо зробити? — нервово запитав Різ, будучи впевненим, що відповідь йому не сподобається.
— Твоя сестра має перекачати в неї силу, яку забрала у відьми.
Хлопець обережно торкнувся руки незнайомки, але відразу ж відсмикнув пальці. Шкіра жінки була крижаною.
Що, в ім’я Вседара, їх тут змушували робити? Хто взагалі може повертати з Хеля?
— Вона що,
мертва
?
— Різе, вона не мертва, а хвора — спить глибинним сном через брак життєвої енергії. Тож будь золотим хлопчиком і попроси свою сестру зробити реверс.
Шорсткий голос Влада, яким той застерігав Різа від необдуманості, мав ефект відра крижаної води на голову. Це ніби пробудило хлопця, штовхнуло його до крайньої межі спокою. Судомно вдихнувши, він закричав:
— Я не буду цього робити! Це неправильно!