Страница 50 из 61
Вона глянула на Ніла, ніби той знав відповідь, але хлопець лише напружено стенув плечима. Проріхи в його сорочці розійшлися, демонструючи закривавлену шкіру. Лисиця простягнула руку, щоб перевірити рани. Тигр перехопив її і стиснув.
— Завтра йдемо до відьми.
Від раптового рику Лисицю судомно пересмикнуло. У відповідь у грудях скипіла хвиля люті. Гамуючи тремтіння, Вікс стиснула щелепи, через що її голос випурхнув із рота свистячим шипінням.
— З якого це переляку я маю знову до неї йти?
— Ікластий сказав іти до відьми, якщо запалення не спаде.
Тео
.
Його ім’я стрілою пронеслося крізь думки, осідаючи попелом на губах. Трискель, що тиснув у шкіру, завібрував. У Вікс дмухнуло прохолодою. Фантомні пальці помасажували плечі, а коли вона розслабилася, помандрували вниз руками, мовби стягуючи геть димку, що клубочилася навколо. У голові прояснилося. І чого вона тільки сердилася? Ніл же для неї старався.
Не завваживши змін в атмосфері навколо, тигр насупився. Добре знаний погляд «погодься, правда за мною» нагадав дівчині, що озвученими словами її просто ставили перед фактом, а не запитували, що думає вона сама.
Випереджаючи черговий наказ, що ось-ось мав зірватися, Лисиця виставила вперед руки.
— Добре-добре, ти маєш рацію. Я піду завтра до Мейв.
Ніл розгубився. Це вперше без буркотіння й криків дівчина приставала на його пропозицію.
— Чесно? — запитав, підозріло примружуючись.
Вікс утомлено зітхнула.
— Якого хрестика ти питаєш, якщо все одно залишишся на ніч, а завтра простежиш за кожним моїм кроком?
— Я просто тонко нагадую: якщо передумаєш, я тебе й на плечі до неї доправлю. Тому навіть не заморочуйся відмазками. — Тигр скочив на ноги й неохоче відійшов до дверей. — А зараз відпочивай. Усе-таки офіційні прийоми — дуже виснажлива штука, — Ніл зірвав із шиї краватку, відкидаючи тонку чорну смужку на комод. — Особливо якщо твою подругу обмацує поглядом кожний другий хрін, а її брат поводиться як останній мудак.
Нав’язливий тихий шепіт врізався у свідомість, ніби гавкіт собаки, що виє під вікнами. Він злітав до найвищої точки, а потім різко затихав, щоб перегодом почати знову, ще проникливіше, ще наполегливіше. Проти нього не допомагала ні подушка, ні пальці у вухах. Шепіт кликав, і йому неможливо було опиратися.
Вікс слухняно вилізла з ліжка, начепила на себе перше, що трапилося під руку, і вийшла з кімнати. Вийшла так тихо, що Ніл на дивані навіть не поворухнувся. Його дихання раз по разу перемежовувалося цоканням настінного годинника.
Лисиця підійшла до хлопця, кидаючи згори вниз зацікавлений погляд. Тигр лежав на спині. Одна рука під головою, інша звісилася з дивана. Він так і не перевдягнувся. Його сорочка була напіврозстібнутою. З-під неї досі виднілася засохла кров, яку він не потурбувався стерти. Тигр виглядав так спокусливо в тихомирності свого сну.
Дівчина занесла над ним руку, на мить застигла, ніби не впевнена у своїх діях, але зрештою таки торкнулася двома пальцями лобних горбів. У тіло хлинув потік енергії. Нестримної, звірячої. Лисиця розтулила рота, щедро змочуючи губи слиною, мало не стогнучи від задоволення. Це було божественно!
Ніл сіпнувся, захрипів і зрештою розплющив очі. Рука перехопила вузький зап’ясток, стискаючи до болю. Розфокусований погляд натрапив на Вікс, що вивищувалася над ним, ніби химера, яка завмерла в очікуванні душі. Шкіра хлопця блідла. Дихання втрачало звичну частоту, стаючи ламаним і поверхневим.
— Вікс...
Її ім’я звучало молитвою. Уперше в житті Ніл був проти її доторків.
—
Еллі...
— роздратовано пронеслося в думках.
Лисиця відірвала від напівпритомного тигра пальці й роззирнулася, шукаючи джерело голосу. У квартирі, окрім них двох, більше нікого не було.
Ніл скотився з дивана, намагаючись її перепинити. Він ухопився за гомілку, але дівчина без особливих зусиль відштовхнула його геть. Тигр повалився на спину. Оголена стопа просковзнула в проріху сорочки й натиснула на груди, ніби збираючись вичавити з хлопця весь дух. Ніл спершу заскімлив, а потім почав конвульсивно смикатися. Очі закотилися.
—
Іди до мене, Еллі.
Вікс розчаровано простогнала й відірвалася від хлопця. Облишивши на гачку куртку, вона всунула ноги в першу пару взуття, що стояла біля дверей, — та виявилася літніми балетками в сіточку — і почимчикувала сходами вниз, дещо напружено, ніби кінцівки були занадто прямі й відмовлялися згинатись. Помаранчева намистина під одягом марно смикалася й пропікала шкіру, намагаючись зупинити дівчину.
Надворі кружляв сніг. Густий, лапатий. Він падав на асфальт і відразу ж танув, тягнучи за собою бруд вулиць до водостоків уздовж тротуарів. Дівчина підставила обличчя колючим мушкам. Нічне небо пульсувало всіма відтінками чорноти, достоту як її сутність. Лак у волоссі змок. Акуратні кучерики розкрутилися, повиснувши склеєними бурульками, що липнули до щік.
У світло ліхтаря вийшло дві постаті. Їхні обличчя приховували каптури та сині горловини, але навіть так Лисиця відчувала небезпеку, що слідувала за ними. Одна з фігур вийшла вперед.
— Вам краще поки що повернутися до квартири, — заявив жіночий голос.
Губи Лисиці розтягнулися в посмішці. Достоту як відьма, вона розвела руки, підставляючи долоні під навалу снігопаду, збираючи мерзлу воду, що не спішила полишати її крижаних обіймів.
— Хто ви такі, що будете мені наказувати?
Власний голос звучав шорстко. Аж наче чужорідно.
Чоловіча фігура напружилася й порівнялася з жіночою.
— Це наказ твого хазяїна.
— У мене немає хазяїна! — вигукнула Лисиця, кидаючись уперед зі швидкістю, не меншою за швидкість вікланців.
Ті відстрибнули в різні боки, ковзаючи вологим асфальтом, здіймаючи хвилі бризок. Лисиця засичала й присіла навпочіпки. Її груди з хрипом напиналися під наскрізь вологою кофтою. Нігті шкребли дорогу, ніби в передчутті того, як вона розшматує заваду, що перешкоджала рухатися до голосу, який її кликав.
Вікланці походжали навколо неї по колу. Замість звичних кинджалів у їхніх руках поблискували сріблясті ланцюжки, які вони дедалі швидше розкручували навколо своєї осі. Блиск заважав зосередитися.
Металеві мотузки одночасно ринулися до Лисиці, обплітаючи стан, перешкоджаючи подальшим рухам. Ланки нещадно пропікали навіть крізь одяг.
Нікель
.
Вони використовували проти неї білий нікель!