Страница 49 из 61
*
* 13
— Вибач, звичайно, але на хвості я крутив твого брата.
Ніл кинув ключі від машини на кухонний стіл і повернувся до Вікс, щоб допомогти їй із ботильйонами — вона ніяк не могла їх позбутися, бо заважав піджак хлопця, що то зісковзував із плечей, то терся рукавами об підлогу. Півпальто так і лишилося десь у машині. А ще дівчину дивно похитувало, хоча вона не зробила й ковтка алкоголю. Напевно, дарма Лисиця погодилася на цей благодійний прийом, зважаючи на її температурні гойдалки. Хай там як добре вона почувалася зранку, варто було пригадати минулий досвід і цього разу нарешті подумати передусім про себе.
Присівши перед дівчиною, тигр спритно розшнурував взуття й стягнув його геть. Пальці при цьому легенько шкрябнули литки.
— Він просто по-братськи ревнує. — Вікс скуйовдила русяве волосся, а опісля погладила щоку, з якої нарешті зійшли червоні плямки. — Сам подумай: Різ тільки-но знайшов давно загублену сестру, але на відміну від його спогадів, у яких колисав мене на руках, я вже цілком доросла й можу сама вирішувати.
— І що в цьому поганого? Якщо хоче кимось верховодити, то нехай спробує провернути таке з Тетяною. Йому цілком вистачить бачитися з тобою на годинку раз у кілька днів. Але й це забагато, тому що він мені не подобається.
Тримаючись рукою за стіни, Вікс попрямувала до спальні. Перед ліжком, скинувши піджак, вона самостійно спробувала розстібнути змійку на спині. Їй до болю набридла ця сукенка. Хотілося нарешті замінити її зручним домашнім одягом. Не досягнувши успіху, дівчина розвернулася, щоб гукнути Ніла, але він був тут як тут, спостерігав за її потугами.
— Облиш уже Різа та краще допоможи мені вилізти з цієї барбі-обгортки. Ні за що у світі більше не виряджуся в сукню.
Хлопець із готовністю завів руки їй за спину. Дивлячись в очі, він потягнув замок донизу. Гарячі пальці ковзнули відкритою шкірою.
— Але вона тобі так личить. Ти виглядаєш розкішно. Якби ще волосся було розпущеним, ти беззаперечно була б королевою.
— Тобто зараз я тягну на трієчку і можу спокійно називатися принцесою? — пхикнула Вікс.
Ніл хрипко захихотів. Дійшовши до кінця застібки, його руки опустилися нижче, стискаючи в долонях дівочі округлості й притягуючи до себе впритул. Крізь тканини, що їх розділяли, Вікс дуже добре відчувала рівень його збудження.
— Подивись-но, що ти зі мною робиш, навіть будучи принцесою.
Лисиця завмерла. У грудях заворушився панічний клубок.
Це було неправильно. Їм не можна цього робити.
Їй треба його відштовхнути!
Але тіло відмовлялося слухатись. Туман у голові, що розповзався дедалі ширше, змазував усі заперечення...
Тигр підхопив пальцями матерію на плечах і потягнув одіж донизу. Проминувши груди, сукня сама вільно з’їхала колготками. Ніл побожно погладив шию, усміхаючись на дрож, що була йому за винагороду, а потім схилився до ключиць, лишаючи на них розсип дрібних цілунків. Сузір’я родимок на його вилиці хитро підморгнуло.
Дівчина затремтіла сильніше і врешті вперлася долонями в живіт друга, коли той лишив вологу доріжку понад бюстьє, а потім, прикусивши видовженими зубами ніжну шкіру, почав зализувати ранку.
Ні! Вона не хотіла цього. Не зараз. Не з ним.
— Місяць і Морок, яка ж ти гарна.
Відірвавшись від шовку її шкіри, яку готовий був досліджувати годинами, хлопець перемкнувся на губи. Солодкі, полуничні. Нарешті він мав змогу цілувати їх, а не тільки дивитися та мріяти.
Після кількох порухів Ніл зрозумів, що подруга відповідає йому так, ніби її силують. Він відхилився, зазираючи в кохані очі, що зараз були непроглядними, мов ніч за вікном — зіниці настільки розширилися, що затопили райдужку, лишивши тільки тонесеньку кару смужку.
Вона ж хотіла його, то чому опиралася?
Тигр погладив її по щоці й лишив легенький цілунок на устах.
— Гей, першого разу всім боязко, але тобі сподобається, обіцяю. Я ніколи тебе не скривджу.
Широка долоня опустилася вниз животом. Дійшовши до шраму-печаті, вона завмерла. Брови хлопця зійшлися на переніссі. Він відхилився, щоб поглянути на те, що його стурбувало.
—
Що за
?..
У цей самий момент Вікс засичала й відштовхнула Ніла з такою силою, що він стукнувся об одвірок кроків за вісім від нього. На білій сорочці розлізлися чотири довгі порізи, що забарвлювалися червоним.
Дівчина перелякано втупилася в груди тигра. Її дихання почастішало, очі розширилися й волого заблищали. Вона піднесла до обличчя руку, що несамовито тремтіла, але була такою, як завжди — без шерсті, кігтів, крові на нігтях чи під ними. Лисиця почала хапати ротом повітря, намагаючись у паузах вимовити ім’я хлопця.
Ніл скоротив між ними відстань, огортаючи її своїм теплом, мов ковдрою. Він уже не раз бачив таку реакцію, але вперше посеред білого дня. Раніше панічні атаки наздоганяли Віксену лише по пробудженню після кошмарів.
— Тихо-тихо-тихо. Вікс, дихай. На чотири вдих. На шість видих. Давай зі мною. — Дівчина спробувала повторити. Коли в неї нарешті сяк-так вийшло, Ніл погладив її волосся. — Молодець. Давай іще. Тобі немає чого боятися. Я тут. З тобою. Тебе ніхто не торкнеться. Навіть я, раз ти цього не хочеш. Вибач, якщо налякав.
Лисиця через силу знову втягнула в себе густе, мов рідке багно, повітря, що топило легені, а потім різко відштовхнула хлопця.
— Іди!
— Вікс...
— Іди, поки я не зробила чогось гіршого.
Не в змозі більше триматися на ногах, дівчина впала на край ліжка, згинаючись навпіл, ніби в неї несамовито болів живіт. Ніл не послухав. Він опустився перед нею навколішки, поцілував її маківку й тихо прошепотів:
— Нікуди я не піду. Не тоді, коли ти в такому стані. — А після короткої паузи додав: — І не тоді, коли пляма на твоєму животі збільшилася й набула чітких контурів.
Дівчина скинула голову, дивлячись у зелено-блакитні райдужки з цілковитим нерозумінням. Ніл м’яко надавив їй на плечі, змушуючи розпрямитися. Хлопець не брехав: затемнення на животі дійсно збільшилося в розмірах. Проте це був не опік навколо залишків ран від стріл. Зміни торкнулися шраму-печаті, що зараз випнувся понад шкірою й виглядав як ніколи яскраво. Здавалося, у нього впорскнули чорнила й ті розтеклися, забарвлюючи кожний вгин і вигин, а те, що лишилося зайвим, витекло за межі печаті химерними густими нитками в усіх напрямках.
Вікс торкнулася запаленої шкіри й умить скривилася. Десь усередині доторк відізвався больовими відчуттями.
— Що це ще, в ім’я щезника, таке?