Страница 47 из 61
Випереджаючи невдоволення хлопця, що готове було злетіти мученицьким стогоном, Тетяна поцілувала його й погладила шкіру у вирізі розщебнутої сорочки. Щоки Вікс укрилися легким рум’янцем, який не приховувала навіть маска. Поки що дівчина була явно не готова слухати про шлюбні ігрища свого брата, а тим більше спостерігати за ними. Ніл обійняв її за талію, ніби ненавмисне натякаючи, що він також не проти повторити досвід цієї парочки. Лисиця тикнула пальцем кудись під тигрячі ребра й узялася за його лікоть, таким чином не даючи торкнутися себе зайвий раз. Вона не збиралася влаштовувати шоу для знахабнілої публіки, яка, не соромлячись, підслуховувала організаторку сьогоднішнього прийому.
Націлувавшись удосталь, дівчина нарешті обернулася до Вікс і Ніла й, труснувши завитими світлими кучериками, простягнула руку для вітання.
— Тетяна. Вибачте нас за це. Інколи я просто не можу стриматися, хочеться всім і кожному показати, що він лише мій. Гадаю, ви мене розумієте, — дівчина багатозначно підморгнула Нілу, який знову зробив спробу обійняти подругу за талію.
Різ здригнувся. На обличчі зринув сумнів. Він глянув на свою дівчину й, зрозумівши, що та дійсно сприймала їхніх гостей як закохану пару, обернувся до сестри. Чіпкий погляд пройшовся Лисицею так прискіпливо, наче мав вбудований рентген, щоб наскрізь просвітити сукню. Опісля змружені очі застигли на руці, яку Вікс намагалася скинути, і зрештою накинулися на тигра, ніби хотіли прибити його на місці. Той лиш міцно стиснув щелепи, не розриваючи візуального контакту.
— Різе, та облиш, — застогнала Тетяна, закочуючи очі. — Ти ж сам запросив їх. Хотів ближче познайомитися з Вікс та її другом. То знайомся, заради Вседара, а не влаштовуй братній фейсконтроль.
В офіціанта, що проходив повз, дівчина вихопила два келихи. Один замість попереднього спорожнілого відразу ж пригубила сама, а інший передала Вікс. Лисиця вдячно кивнула й спрагло перехилила ємність, що пінилася бульбашками.
Щойно напій обпік губи, дівчина завмерла. Хіба їй не наказували сьогодні не пити? Хай ким був той білявець, а порада «не пити», особливо після «Нічного метелика», ще довго здаватиметься дуже слушною.
Лисиця опустила келих на рівень грудей. Палець почав шкрябати складне різьблення на склі.
— Тобі не подобається Хаторське бурштинове ігристе? — спитала Тетяна, нервово підвищуючи голос.
У її дивних димчасто-срібних райдужках відбилася мало не паніка. Таке відчуття, що «ні» у відповідь могло зараз безповоротно зіпсувати весь прийом, поставивши на організаторці жирне клеймо.
Ніл бухикнув, прикриваючи рот долонею.
— Ні, що ти, воно чудове! Просто зараз я намагаюся не вживати, — знітилася Вікс, обома руками занадто сильно стискаючи ніжку келиха.
Варто було словам злетіти з вуст, як з обличчя Різа стекли всі барви. Тетяна ж навпаки розтягнула губи у всерозуміючій усмішці. Вона смикнула іншого офіціанта й щось шепнула йому на вухо. За мить перед Вікс з’явилася склянка з прозорою рідиною, в якій плавало шість гранатових зернят.
— Це звичайна вода.
Лисиця з явним полегшенням торкнулася скляної поверхні, збираючись зробити ковток. Її досі мучила нічим не погамована спрага.
— Тепер я почуваюся винною, що у твоєму стані підбивала тебе випити алкоголь.
Вікс закашлялася в стакан, нарешті зрозумівши, якою дорогою пішли думки їхніх співбесідників. Вода окропила підборіддя, крапаючи на ліф сукні. Кілька гостей озирнулося подивитися, хто це так ганьбиться. Добре, що на ній досі була маска.
Та не встигла дівчина викашляти із себе виправдання, як Різ схопив Ніла за комір. Карі очі палали злобою.
— Як ти посмів зробити таке з моєю сестрою? Вона ще замала для пелюшок!
На останніх словах уже й до тигра дійшло, у чому їх запідозрили. Він перехопив руки Хвостатого, із силою стиснув і відсунув подалі. Зелено-блакитні райдужки у відповідь зблиснули золотом.
— Чуваче, не знаю, що робиться у твоїй головешці, але я нізащо в житті не збезчестив би Вікс. А якби так трапилося, це сталося б за її згоди і я взяв би на себе всю відповідальність. Чи ти думаєш, я настільки безпорадний, що не зміг би потурбуватися про кохану жінку й дитину?
Вікс застигла з розтуленим ротом. Такі недоречні слова чомусь відчувалися бальзамом на зранену душу. Все-таки Ніл був надзвичайним. Лисиця крутнула на пальці перстеника й знову глянула на хлопця, що виглядав так дивно у новенькому костюмі. Може, вона даремно пручалася? Можливо, Ніл справді
допоможе їй залікувати рани
?
— Саме це я й думаю. Ти себе в дзеркалі бачив? Що ти їй можеш дати, будучи тим, хто є?
Тепер вони четверо були в центрі уваги. Їх обступили колом. Гості шептали одне одному у вухо, чекаючи якщо не бійки, то словесного продовження. Лисиця розпачливо ковзнула очима по масках. Зараз вона не відмовилася б від допомоги свого чорного драґона, та, як на зло, бузкового ока ніде не було.
На відміну від Вікс Тетяна вирішила не чекати, а діяти. Вона тицьнула дівчині свій келих і пірнула між хлопцями, намагаючись загасити полум’я, що сама ж і розбурхала. Схопившись за напружені передпліччя, дівчина потягнула бунтівників геть із зали, нашіптуючи, що вони два бевзі, які все не так зрозуміли.
Підстаркувата дама в хутрі перевела театральний бінокль на короткій білій ручці зі спин хлопців на Вікс, розглядаючи її, оцінюючи з прискіпливістю ювеліра. Яскраво червоні губи презирливо скривилися.
— Чого витріщилася? — рикнула Лисиця.
Бінокль мало не вивалився дамі з рук. Густо підведені очі налякано округлилися й закліпали. Вікс і собі змигнула. Усвідомлення того, як вона щойно ні з того ні з сього повелася, здавило горло. Кинувши тихе «вибачте», дівчина мало не побігла за скандалістами, бажаючи лише одного — якомога скоріше забратися додому.
Та замість стоянки вони вийшли на одну з терас, що височіли над садом. Тут практично не було людей, тому що всі віддавали перевагу теплу перед холодом. Із рота випорхували хмаринки, змішуючись із рідкою імлою, що спадала на нічне місто. З кожною хвилиною погода псувалася дедалі більше. Зорі зникли, а дивне павутиння хмар темнішало, ніби його раз по разу наводили ручкою.
Вікс потерла передпліччя, намагаючись розігріти голу шкіру, не розляпавши на себе напоїв. У голові панував хаос, у скронях гупало. Одна частина її єства вимагала заткнути Різові рота й наказати не вирішувати за неї. Інша, якась чужа й досі незнайома, шепотіла, що він усе-таки її старший брат, а старших треба слухатися, бо