Страница 46 из 61
Вікс натягнула на очі маску й натужно усміхнулася своєму відображенню у дзеркалі. Те вишкірило до неї затемнені, ніби в пустотника, ясна. Дівчина сахнулася, різко зсунула маску на волосся, загинаючи догори пасма чубчика, а потім мало не припала носом до блискучої поверхні. Пальці по черзі відтягнули верхню та нижню губу.
Хух, здалося. Ясна були звичайнісінькими.
Дівчина сперлася на край раковини, гадаючи, що ж із нею відбувалося. Кошмари повернулися, світло почало дратувати, тепер ось увижається всяка хексівня.
Цівка води з-під крана автоматично урвалася. Лисиця схопила клатч і вибігла з туалету, бажаючи знайти Ніла. Та не встигла подолати й половини шляху до зали, як на першому ж повороті ніс до носу, а точніше ніс у груди зіштовхнулася з блондином у дзеркальній масці. Той спритно крутнув її в руках так, що вони обоє лишилися за рогом, не помітні для будь-кого, хто прямуватиме від зали довгим коридором. Вікс уже хотіла тактовно перепросити й продовжити свій шлях, коли хлопець промовив:
— А я казав, що ми ще зустрінемося. От тільки дуже сподівався, що не тут.
Вікс пересмикнуло від чергової хвилі неспокою. Вона швидко відступила й тицьнула клатчем у застібнутий до самого верху комір білої сорочки.
— Ви що, стежили за мною?
— Така вже в мене робота. Переважно. — У кутиках примружених очей зібралися зморшки, але дівчині від прямого підтвердження стало якось зовсім не радісно.
— І що це має означати? — запитала озлоблено, навіть не розраховуючи на чітку відповідь. Власне відображення в чужій масці показувало зціплені зуби. Зіниці смикалися, то збільшуючись, то зменшуючись.
— Те і має, — насуплено відказав хлопець, спостерігаючи за її реакцією.
— Слухайте, містере! — Вікс тупнула ногою, але не дістала бажаного ефекту, адже вони стояли на товстому килимі. — Досить цих ігор! Думаєте, це смішно? Якщо так, то у вас не все гаразд із клепками в голові. Зустріну ще раз — звернуся до поліції! Так і знайте. Я вас попередила.
Голова хлопця схилилася до плеча. Частина світлого волосся зачепилася за комір. Голос зазвучав дзвінкіше й аж якось надто серйозно.
— Гадаєш, зараз саме я твоя найбільша проблема?
Легені раптово спорожніли. Він їй погрожував...
чи попереджав
?
Лисиця відступила ще на крок. Під проникливим поглядом неприродно блакитних очей вона готова була підкоритися долі, повернутися до Вежі в тепло-добро чотирьох стін, під цілодобовий нагляд. Навіть погодилася б сидіти біля ноги Грандмайстра, аби її не чіпали всі інші. Поруч із вікланцями дівчина хоча б почувалася спокійно й захищено.
Незнайомець нашорошив вуха. З кінця коридору, що вів назад до зали, долинули знайомі голоси. З явним полегшенням Лисиця смикнулася в той бік, але її зупинили.
—
Віксено
, — промовив білявець із натиском.
Дівчина з жахом ширше розплющила очі. Її що, кожна собака в цьому тлінному світі знала? Чи він просто був поруч, коли Гефас викрикував її ім’я, мов папуга?
— Звідки ви?..
— Прислухайся до свого внутрішнього чуття і не смій нічого пити. А ще краще хапай тигра й, заради всього світлого, їдьте додому. Зараз же!
— Га?
— Вікс, ти чого так довго? Ми вже подумали, що тобі знову стало зле.
Дівчина відволіклася на Ніла, що саме з’явився в полі зору, а коли знову повернулася до незнайомця, того вже й слід вихолов. Довгий коридор був тьмавим і порожнім. Тигр визирнув із-за її плеча, перевіряючи, що вона там видивляється.
— Щось загубила?
Приховуючи за маскою радості злість і тривогу, Вікс показала другу середній палець. Золотий перстеник нікуди не зник. Як і трискель, що засмикався туди-сюди.
Ніл задоволено вишкірився й, перехопивши її під руку, підтягнув до себе впритул.
— Яка нечемна дівчинка. — Його губи мазнули по щоці. Гаряче дихання нашіптувало прямо у вухо: — Хто це тебе навчив так невиховано поводитися?
Вікс уже хотіла пожартувати «хто, як не ти», але Ніл глибоко вдихнув повітря й загарчав, відчуваючи кілька чужих доторків. Руки потерли дівочу спину й талію, намагаючись перебити відгомін власним запахом. Нервовий трем шугонув уздовж відкритої шиї Лисиці, мертвим вузлом закручуючись унизу живота.
— Ніле, — Вікс витягнула руку й поплескала хлопця по плечу, таки вичавлюючи із себе слабенький жарт. — Я ні на кого не проміняла б компанію набурмосеного тигреняти, який так само, як і я, не пасує цьому торжеству. Ти мій спільник у цій дурниці, забув?
Тигр ураз розслабився, ніби тільки й чекав на ці слова. Його ніс вдячно потерся об ніс Лисиці. У зелено-блакитному погляді горіли теплота й бажання. Хлопець завмер, якусь мить вагаючись, а потім повільно почав скорочувати відстань між їхніми губами.
Простором розлетівся звук битого скла. Вікс сахнулася від Ніла, прикриваючи долонею обличчя, ніби боялася, що її впізнають. У протилежному кінці коридору один чоловік притискав до стіни іншого, занісши руку, збираючись чи то вдарити, чи то зірвати маску.
— П’яні придурки, — роздратовано чмихнув тигр. — Ходімо звідси.
Ніл потягнув її назад до зали. Лисиця інстинктивно ще раз кинула оком на дивну пару скоріше закоханих, аніж п’яних. Та коли їхні очі зустрілися, Вікс розгубила всі думки — один із них відсалютував їй двома розведеними пальцями, а інший, зблиснувши червоним поглядом, підніс вказівний палець до рота. З-під верхньої губи показалися ікла. А потім незнайомців затулила стіна.
Тепер, коли вступна промова була озвучена, Тетяну більше нічого не стримувало на віддалі від Різа. Вона стояла поруч, стріляла в нього підфарбованими сріблястими очицями, попиваючи з високого келиха біле вино, і коли-не-коли кивала комусь із гостей. Попри проблеми з оком, брат також квітнув. Судячи з того, як він постійно смикав манжет і облизував верхню губу, захмелілий хлопець хотів опинитися подалі від натовпу, але зі своєю нареченою під боком.
— Волохатику, то це і є твоя менша сестричка, через яку в тебе вже три дні рот не закривається?
Ніл пирхнув у комір. Різ відвів погляд і непомітно ущипнув свою дівчину за середину стегна. Вона не надала цьому значення, перехопила руку й підняла її трохи вище. Брат засіпався, намагаючись звільнитися.
— Не смійтеся, його волосся — це справжня біда. Скільки вже експериментуємо з шампунями та масками, а видимого результату нуль. Зате деінде все достоту навпаки. Правда ж, Різердику?