Страница 40 из 61
— Ви справді не сміятиметеся? — Лисиця заперечно хитнула головою. Ніл смикнув плечем, мовляв, нічого не обіцяю. — Вчора я допомагав Теті підписувати останні запрошення. Наші гості — це еліта Арахна, тому все підписувалося чорнильною ручкою. І ось у найбільш непідхожий момент вона вирішила стрельнути прямо мені в обличчя. Шкіру вдалося відтерти, а око, хай скільки промивали, лишилося в чорнилі. Ось така дурнувата історія.
Ніл таки не засміявся. Навіть співчутливо поплескав хлопця по плечу.
— Краще ви не вистьобувалися б і попідписували все звичайною ручкою.
— А це безпечно? Ти до лікаря звертався? — не заспокоювалася дівчина. Вона піднесла руку до обличчя брата, несвідомо бажаючи полікувати його, як то було з Рафаелем. Однак сила мовчала. Напевно, Лисиця помилилася й то дійсно було чорнило.
— Так, Ел... Вікс. Не переймайся. Док сказав, що все добре і цей дивний малюнок зійде за кілька днів.
— Сподіваюся.
Поки вони гомоніли, гостей значно побільшало. Дами в різнокольорових туалетах і рукавичках непристойно гучно сміялися, прикриваючи роти долонями або ж віялами, на кінцях яких трусився пух. Чоловіки й собі не відставали. Вони стояли окремими компаніями, попиваючи алкоголь із п’ятикутних склянок, принагідно закурюючи все це діло пузатими сигарами. Що одні, що інші знай собі з цікавістю витріщалися на Ніла та Вікс, ніби ті — двійко тваринок в акваріумі. У повітрі висів уже настільки щільний димок, що десь за годину всі перетворяться на їжаків, які блукатимуть туманом.
Нарешті Соня принесла чорну та білу маски, оздоблені камінням і золотистими оторочками. Вони ніби доповнювали одна одну, складаючись у єдине ціле. Коли Ніл помітив цю особливість, допомагаючи дівчині зав’язати стрічки чорної маски, його радості не було меж. Здавалося, він щойно отримав благословення, що перекривало невдачу з перстеником.
Вікс його настрою не поділяла. Їй було до хекси не по собі. Можливо, тому що такі збіговиська не були нормою її життя. А може, через те, що всі ці чепурні люди якоюсь мірою нагадували Віктора. Досвід із ним досі був занадто яскравим і болючим. Навіть мурашки спиною полізли.
— О, починається, — сказав Різ, показуючи на імпровізовану сцену, облаштовану на підвищенні під випуклим балконом другого поверху.
Вікс стала навшпиньки, намагаючись роздивитися наречену брата, але марно — її зріст, навіть із каблуками, не дозволяв визирнути над головами інших. Проштовхуватися ближче не хотілося. Та й для чого? Щоб їй засмерділи все волосся димом від сигар? Чи опалили заздрісним або хтивим поглядом? Кілька чоловіків, не криючись, уже встигли оцінити оголені ключиці. Їх не зупинили ні оскал Ніла, ні його рука на її талії, що недвозначно натякала: дівчина тут не сама. Відкрите візуальне ґвалтування бісило. Це вам не насмішливий погляд Тео — легкий, невагомий, зрідка інтимний, — що ні разу не відчувався відром бруду на голові.
Порожнеча кривавого зв’язку, що не давала про себе знати від учора, знову відізвалася болем. Вікс приклала руку до грудей, тиснучи на трискель у чашечці бюстьє. Вона не наважилася надягти його на загальний огляд. Але й зняти, як радила Кейтлін, також не змогла. Лисиця буквально відчувала, в якому саме місці рубін упивається в шкіру. Це заспокоювало.
— Пані та панове, ми неймовірно раді вітати вас на щорічному благодійному вересневому прийомі, метою якого, як ви й самі знаєте, є збір коштів на підтримку та розвиток нашої науки.
Голос промовиці був сильним, але дещо глухим, і це заколисувало, ніби старий телевізор на мінімумі звуку посеред темної кімнати вночі.
— Наша менторка й засновниця цієї чудової традиції графиня Правдич, царство їй Сідусове, завжди казала, що в Арахна велике майбутнє, якщо ми підтримаємо його поступ у правильному напрямку. І саме завдяки вам, пані та панове, ми наближаємо це майбутнє щороку. Наші лабораторії...
Вікс позіхнула в кулачок і, щоб хоч якось подолати дрімоту, перестала слухати, блукаючи натомість поглядом величезною залою. Очі ковзнули на галерею другого поверху. Там було порожньо, якщо не рахувати напівприхованих у тінях двох постатей у костюмах, що вже вийшли з моди: жабо, пишні рукава, щось у петлиці — здається, жива квітка. Вони стояли якраз над модераторкою, але були зацікавлені в її словах так само, як і Лисиця. Усе приміщення лежало в них, мов на долоні. Можливо, це головні благодійники? Або навіть власники будинку Меморії?
Прагнучи краще роздивитися незнайомців крізь сигаретний дим, що стелився понад головами сизими пасмами, дівчина примружилася, проте чоловіки стояли задалеко. Все, що можна було розгледіти, — це вузенькі маски, які закінчувалися на вилицях. Підборіддя темнішали, вкриті не інакше як бородами.
Ніби відчувши її погляд, один із чоловіків подивився прямо на Вікс. Вона не бачила цього. Скоріше відчула завдяки моторошному почуванню, що полізло вздовж хребта. Перстеник Ніла нагрівся, як і сережки у вухах. «Друге серце» в животі затріпотіло, силуючи бігти геть і ховатися, хоч би й за колоною, що стояла перед виходом у кожний коридор. Усе краще, ніж стояти в зоні досяжності.
Вікс міцніше перехопила чорний драпірований клатч і, шепнувши Нілу, що їй треба припудрити носик, ні миті не вагаючись, попрямувала геть.
У горлі пересохло, тож перш ніж зникнути в коридорі, що, за словами Різа, вів до вбиралень, дівчина наблизилася до столу з напоями, прагнучи втамувати раптову спрагу. Вона обвела поглядом келихи, але не знайшла жодного, в якому було б щось безалкогольне.
— Я так і знав, що наша наступна зустріч відбудеться за обставин, які набагато краще пасують Вогняній нареченій. Дозволь відзначити, сьогодні ти виглядаєш приголомшливо!
У Вікс смикнулося плече, а рука так і застигла в повітрі.
Тільки цього набридливого кавалера їй не вистачало для щастя!
— Віксено, будь ласка, не ігноруй мене. Я знаю, що це ти. Після нашої попередньої зустрічі тепер я тебе будь-де впізнаю.
Дівчина повільно повернулася, розтягуючи губи. Промова скінчилася. Зазвучала приємна повільна мелодія.
— Гефасе.
— Ти запам’ятала!
Очі за маскою чи то радісно, чи то п’яно заблищали. Скоріше друге, оскільки в руках хлопець тримав дві склянки, наповнені чимось набагато міцнішим за шампанське. Його дещо скуйовджений вигляд лише підтверджував здогад. Здавалося, вирвавшись із-під постійної опіки, хлопець одразу ж пірнув у вир вседозволеності.
Побачивши цікавість Лисиці, чародійник простягнув їй повний стакан.