Страница 39 из 61
Хлопець звільнив руку й швиденько спробував знайти щось у кишені брюк. На світ з’явилася темно-зелена оксамитова коробочка. Вікс вражено застигла, переводячи погляд із неї на Ніла й назад. Живіт скрутило спазмом.
То Кейтлін таки права?.. Хекси, ну і як їй тепер викручуватися?
Побачивши реакцію, Ніл закашлявся в кулак, намагаючись приховати власне збентеження. До цього він був упевнений, що Лисиці жест сподобається. Та блін, усім дівчатам подобалися прикраси, хіба ні? Он сережки у вухах за приклад. Але тепер хлопець засумнівався, гадаючи, як примусити її одягнути подарунок і водночас не зіпсувати їхніх стосунків.
— Вікс... — видихнув, змочуючи язиком губи, — ти тільки не подумай, що цим я тебе до чогось силую. Це не так. Чесне слово. Це скоріше офіційний символ того, що ти під моєю опікою. Так би мовити, оберіг. Надприродники часто таке роблять для тих, хто для них важливий.
Коробочка клацнула й відчинилася. На світлій подушечці, як дівчина й гадала, лежала каблучка — тонкий золотий обідок із нерівними засічками, що ніби залишили п’ять гострих кігтів.
— Вона заряджена моєю есенцією, — додав, ретельно підбираючи слова. — Це віднадить частину надприродників, які захочуть тобі нашкодити. А ще зігріє, якщо ти її потреш.
Дівчина зі свистом втягнула в себе повітря. Ніл дістав перстеника, що в його пальцях здавався мало не волосинкою, і підтягнув до себе правицю Лисиці, попередньо обережно звільняючи від рукавички. Вікс інстинктивно зігнула пальці. Серце тигра завмерло.
— Будь ласка, — прошепотів Ніл. — Навколо стільки всього відбувається, дозволь дати тобі захист. Я мав зробити це ще як ми подружилися. Якщо тобі так буде легше, думай про це як про подарунок на день народження. Все одно він уже скоро. А я завжди хотів подарувати якусь прикрасу, що нагадувала б тобі про мене.
Незважаючи на запевнення, у тоні тигра звучала гіркота. На зазвичай упевненому обличчі відбивався весь спектр найгірших тривожних переживань. Вікс відчула укол провини. Ніл завжди був поруч, оберігав її, допомагав стільки разів. Якщо це звичайний оберіг, вона ж може прийняти його, правда?
Дівчина зробила над собою зусилля й випрямила пальці, дозволяючи приміряти кільце на будь-який. Для підмізинного золотий перстеник виявився завеликим.
— Місяць і Морок... Здається, я невдаха, яких іще треба пошукати.
Ніл розпачливо повісив голову. Зелено-блакитний погляд потьмянів. Не хотілося вірити, що сам усесвіт тонко натякав про недоречність його залицянь.
Недовго думаючи, Вікс спритно надягла перстень із підмізинного на середній. Зазвичай прикраси вона носила саме на ньому.
— Дивись — якраз.
Тигр сумно усміхнувся. Лисиця погладила його щоку, прохаючи нахилитися ближче. Неочікувано для себе Ніл відчув, як його цьомкнули. Вікс тепло шепнула:
— Дякую. — А коли відхилилася, зітхнула: — Ну ось, вимазала тебе своїми блискітками.
Великий палець потер місце цілунку, стираючи блискучі рештки. Не в силах контролювати своє бажання, що з кожною годиною розгоралося дедалі більше, Ніл піймав палець губами, а на додачу ще й провів по ньому зубами. Потім підхопив дівочу руку й гаряче поцілував місце, де зараз виблискував його подарунок. Опісля хлопець вислизнув із машини.
Вікс лишалося тільки розгублено спостерігати за тим, як друг завмер на кілька хвилин, глибоко дихаючи, а потім обійшов авто, щоб відчинити для неї двері. Гаряча рука, що допомогла їй вибратися назовні, була і підтримкою, і витвережуючим ляпасом одночасно.
З підземної парковки пара піднімалася, не промовляючи одне до одного ні слова.
*
Будинок Меморії потопав у святковій розкоші, як і личило господі, що приймала зазвичай виключно найзаможніших, на чиїх рахунках лежали суми з десятком нулів. У зовнішньому оздобленні двох поверхів переважав блідо-жовтий і шафрановий піщаник, що ніби пломенів заспокійливим теплом з кожного карниза та пілястра. На противагу йому інтер’єр центральних приміщень був максимально знебарвленим, аж ніби стерильним. Усе довкола настільки сліпучо-біле, що здавалося, гості — ці надміру яскраві вкраплення — прийшли на весілля, а не на благодійний прийом. Ноги тонули в молочному, розшитому білим золотом килимі. Лишалося тільки подивуватися, як його не зачовгали та не забруднили сотні ніг. Уздовж стін висіли срібні підсвічники з лампами, що імітували палахкотіння вогню. Туди-сюди бігали офіціанти з тацями й келихами, завершуючи останні приготування. Їхні обличчя прикривали простенькі маски. Це змусило Вікс насупитися. Різ нічого не казав їм про збереження інкогніто.
За крок до головної зали Лисиця приречено заплющилася, мало не розтерши пальцями макіяж. Безмір світла породжував у ній відразу, під шарами якої слабко пульсувала тривога. Вчасно помітивши поривання дівчини, тигр перехопив її руку й винувато поглянув у вічі.
— Може, нам краще повернутися додому?
— І ти кажеш про це зараз, розумнику? — фиркнула Вікс, міцніше здавлюючи його руку, шукаючи підтримки. — Коли ми вирядилися, мов павичі, уже прийшли й нас помітив Різ?
Крізь поки що нечисленних гостей, які теж були в масках, до них справді прямував хтось, схожий на Різерда. На ньому був димчастий костюм, біла сорочка з розстібнутими верхніми ґудзиками, а темно-вишневе волосся, що нівелювало всі старання маски, лежало на плечі складно заплетеною косою.
Ось тільки з правим оком було щось негаразд.
— Ви прийшли! Але де ж ваші маски? — радісно усміхнувся Різ, тиснучи Нілові руку й напівобіймаючи сестру.
— Ти забув нам сказати про цю крихітну
детальку
, — Лисиця напружено повела рукою.
Очі Хвостатого округлилися, ще краще демонструючи запалення.
— Не може бути... Серйозно? От я довбень. — Різ жестом підізвав жінку у фраку, що поправляла попід стіною квіти у вазах. — Соню, сходи, будь ласка, у гримерку Тетяни й пошукай моїм гостям підхожі маски. Я буду вельми вдячний.
Соня кивнула й зникла в бічному коридорі.
Тепер, коли їм ніхто не заважав, Вікс схопила брата за голову, змушуючи нахилитися до неї. Замість звичних червоних жилок, що з’являлися в разі запалення, білком його ока врізнобіч розходилася чорно-фіолетова сіточка, що ніби всотувалася в самі повіки. Різ ніяково розтягнув губи.
— Тільки не питай, звідки це взялося. Ти будеш дуже сміятися. А останнє, чого я хочу, це щоб моя сестричка подумала, що її старший брат — криворукий ідіот.
— І все-таки? Це виглядає дуже кепсько.