Страница 38 из 61
», — двома дрібними рядками було виведено на картці, що йшла вкупі з набором. У нижньому правому кутку стояла розмашиста «
Р
».
«Рафаель перестарався», — подумалося Вікс, коли вона обводила пальцем детально пропрацьовані пелюстки на сережках. Рубіни були такими насиченими, що у світлі сяяли, мов жарини. Набір виглядав настільки дорого, що дівчина й за кілька років на нього не назбирала б.
Жаль тільки помаранчеву намистину з шиї довелося зняти. Вона ніяк не вписувалася в образ, та й тканину в разі чого могла пропалити. Але трискель про всяк випадок лишився з Лисицею, надійно схований у лівій чашечці бюстьє.
— Яка ж ти красуня, — з придихом прошепотіла Кейтлін, тримаючи в руках напівпальто, щоб допомогти накинути його на плечі. Вікс ковзнула в рукава, тихенько захихотівши.
— Цікаво, чия це заслуга?
Тигриця поглядила себе по голові, хвалячи за непересічну майстерність і смак. Заради Лисиці жінка вигребла весь свій гардероб і гардероби кількох інших дівчат із Прайду, що жили неподалік, аби віднайти всі деталі образу. Вікс до останнього гадала, що нічого не вдасться і вона зі спокійною душею залишиться вдома. Що ж, дівчина дуже недооцінила завзяття Кейтлін.
— Як думаєш, Ніл там живий? — змовницьки прошепотіла тигриця, киваючи на двері.
— Дуже сподіваюся. Мені трохи лячно від того, куди ми їдемо. Як уявлю всіх тих людей...
— Здається, ти могла відмовитися, ні?
— Так. Але ж я пообіцяла. Та й Різ так хоче надолужити все, що ми пропустили.
— Знову ти думаєш про всіх, окрім себе.
Вікс стенула плечима. Тручи пальцями камінчики браслета, вона ще раз озирнулася на себе у дзеркало.
Цікаво,
він
оцінив би її зовнішній вигляд?
Ніл намотував кола коридором, заклавши долоні за шию. На ньому майже ідеально сиділи випрасувана біла сорочка, чорний костюм, який Лисиця бачила вперше з дня їхнього знайомства, та вузька напівослаблена краватка, що змійкою звивалася посеред грудей. Було видно, що хлопцю некомфортно, але тримався він мужньо.
Почувши кроки, тигр не відразу наважився підвести голову, мов мантру повторюючи про себе те, що хотів сказати. Та варто було йому поглянути, як далі ніж «Вікс, я...» справа не пішла. Хлопець у прямому сенсі пожирав подругу очима. Він сканував кожний сантиметр тканини та шкіри, намагаючись запам’ятати все до найдрібнішої деталі. Вікс аж знітилася від пожежі, що запалала в зелено-синьому погляді.
Кейтлін вийшла наперед і помахала перед очима, що перестали помічати будь-що навкруг. Упади на волохату макітру напівпаразит аксал, хлопець не помічав би його доти, доки той не заліз би у вухо. А може, коли й заліз би, то тигр не кинувся б його витягувати, аж доки не відчув, що втрачає слух.
— Земля викликає Ніла. — Тигриця постукала кісточками по лобу. — Є хто вдома? Відгукніться!
Хлопець розгублено кліпнув, але тої самої миті схилився в незграбному поклоні, підхопив руку подруги і притулився гарячими губами до тильного боку. Кейтлін зайшлася реготом. Вікс затулила усміх іншою долонею.
Він так старався заради неї. Жаль, що їхні почуття не рівноцінні. Лисиці аж у грудях боліло від того, що доведеться розбити його мрії та розставити врешті всі крапки над «і». Але не сьогодні. Сьогодні вони їхали розважатися.
— Місяць і Морок, Вікс, якщо ти продовжиш у тому самому дусі, є всі шанси перетворити цього шибайголову на джентльмена, який сидітиме в тебе під каблуком. Я й подумати не могла, що подібне колись трапиться.
Ніл гугняво загарчав.
— Твоя робота закінчена. Можеш бути вільною.
— А де моє спасибі, ти, хатнюк неотесаний?! Ні, знаєш, Вікс, я передумала. Оце мале щеня тобі не підходить. Тобі треба хтось зріліший.
Тигр ураз виструнчився, ніби проковтнув швабру, і став перед сестрою по Прайду лоб в лоб, бо вони були майже одного зросту. Губи Кейтлін вигнулися, натякаючи на її вищість. Вона виставила вперед груди, мовляв, ну давай, учергове продемонструй улюбленій подружці свою нестримну звірячу натуру.
Вікс гучно кашлянула, але на неї не звернули ні найменшої уваги. Безрезультатно кахикнувши ще кілька разів, Лисиця наблизилася до тигрів упритул, просовуючи руки між двома головешками цього тваринного вогнища.
— Не хочу відволікати вас від неймовірно цікавої та важливої гри «хто кого вб’є поглядом», але, Ніле, нам уже час.
— Лисичка правду каже, — із посміхом зазначила тигролачка, середнім пальцем почухуючи щоку.
— Лін-Лін, — утомлено промовила Вікс, беручи друга попід руку й наполегливо тягнучи його до сходів.
Знехотя тигр піддався, але вже на верхній сходинці озирнувся, показуючи Кейтлін великий палець. Його обличчя осяяла непідробна хлоп’яча радість.
Ніл вимкнув мотор і важко відкинувся на крісло, налаштовуючи себе на вечір у високому товаристві. Це була не його тема, і він уже не раз пошкодував, що став на таку слизьку стежину, не вміючи впевнено триматися на ковзанах. Єдине, що підсолоджувало йому пігулку, — він проведе вечір поруч із Вікс і зробить усе, щоб Різ більше не сказав йому й слова невдоволення.
Проте рішучість методично розхитувала тиша, що висіла в салоні, відколи вони полишили «Біцуху». А це, на секундочку, було понад дві години тому. Увесь цей час Вікс замислено мовчала, дивлячись у вікно на понурий осінній пейзаж. Тигр кілька разів поривався завести розмову, але щойно розтуляв рот, намір ніби переставав бути доречним. На тлі тихенько підвивало радіо. За вікном у вечірньому заторі сигналили машини. Але зараз, під впливом моменту, хлопець більше не міг стримуватися. Сила-силенна приємностей, які він досі так і не насмілився сказати дівчині, розпирали його зсередини.
Ніл потягнувся до руки, затягнутої невагомою сіточкою рукавички. Вікс здригнулася, повернула голову й окинула його поглядом, ніби тільки зараз збагнувши, де вона. Якби дівчина не пригадала, куди вони збиралися, Ніл у костюмі став би для неї новим відкриттям Сідуса, не менше.
— Нам уже час? — спитала й похапцем схопилася за ручку дверей.
— Зажди хвилинку. — Ніл знітився, розглядаючи невеличку руку у своїй чималій долоні. — Ти... ти така красива. — Вікс захихотіла. — Ні, тобто ти завжди красива! І після сну, і в повсякденному одязі. Просто сьогодні ти особливо сліпуча. Тобі так пасує ця сукня. І взуття. І макіяж. Прикраси дещо недоречні, але твоя краса їх затьмарює, тому не страшно.
— Ти перебільшуєш.
— Ніскілечки!