Страница 33 из 61
, от що! — Отямившись, хлопець поспішив вибачитися. — Перепрошую, майстрине Алейн, але це... — вікланець наглядно показав руками, як вибухає від знайденої інформації його голова, а очі закочуються під лоба.
Не дочекавшись, доки Неро отямиться й перестане візуалізувати вікланський екстаз, дівчина висмикнула папірець із його пальців. Очі швидко забігали сторінкою, спотикаючись уже на першому абзаці. Алейн кліпнула, подивилася на підмайстра, а діставши кивок на підтвердження, простягнула аркуш Рафаелю.
— Глянь сам. Це просто якийсь нереальний збіг.
— Що там? — запитав Суавінґ, відриваючись від дороги й намагаючись зазирнути в папери.
Майстер стиснув губи, трусячи головою, ніби на неї щойно висипали ціле відро тирси. Сережки у вусі дзеленькнули, тихо підсміюючись.
— Ну? — нетерпляче вигукнув драґон, різко крутнувши кермом ліворуч, щоб не влетіти в машину попереду.
— Віксена — нащадок бізнесменської династії Іриніїв.
— Чекай, багатії-дрібнокровки, яким належить увесь Північний район? Які сколотили статок на освітлювальній галузі, залучивши до своїх розробок дещицю світлового чародійництва?
— Так, ти все правильно сказав.
— Є сенс озвучувати найочевидніше запитання?
— Немає, Суавінґу. У Яна Іринія лише один син, у якого єдина дитина — донька Аліна. Про це знають усі. Іншої інформації ніколи не виринало. Тож це, — майстер постукав кісточками по аркушу, — не так допомагає, як ще більше плутає.
— До того ж Іринії занадто схиблені на своїй репутації, щоб завести на стороні жінку аж із трьома дітьми. Син Яна Олександр із дружиною розлучився, коли викрив її зраду. Згадайте, який скандал тоді розверзся. А дружина, між іншим, за кілька років безслідно зникла. Її навіть ніхто й не шукав, — докинув підмайстер, поклацуючи пальцями. — Тож не дивно, що сім’ю Віксени вирішили прибрати разом з усіма слідами. Ось гляньте на це.
Неро видобув із коробки кілька фото: весільна пара, троє дітей у червоних ковпаках біля різдвяної ялинки, чоловік, який саджав дівчинку на поні, й одне загальне формату А4. На останньому щасливо усміхалися чоловік, жінка з немовлям на руках і двійко однакових хлопчаків. Від знімка віяло такою родинною ідилією, що хотілося усміхатися й заздрити одночасно.
— Виходить, хтось із цих двох — дитина Яна? — Алейн пильніше придивилася до молодих батьків, які мали деякі спільні риси. — Цікаво, це з подачі НІКС чистярі так постаралися знищити про них будь-які згадки?
— Не здивуюся. До того ж, якщо згадати слова директорки притулку, виходить, що НІКС знала про дівчину. Тепер я думаю, що, можливо, саме вони запроторили її туди подалі від інших зацікавлених осіб.
— Цікаво,
що
саме ніксівці знали, адже судячи з реакції наглядачів, які до неї приставлені, деякі її вміння для них виявилися трохи
шокуючими
. Вони явно гадки не мають про справжню природу Віксени. Якби мали, дівчину замкнули б у Палаці правди. Або ж Янус... — розмірковував про себе драґон.
— Стривай-стривай, а ти значить знаєш, що приховано за копицею багряного волосся?
Звісившись між передніми сидіннями, майстриня спробувала зазирнути в обличчя Суавінґа. Піднятий кутик його потрісканих губ на сто відсотків підтверджував її теорію. Алейн натягнула на руку сяйливий помаранчевий браслет, покручуючи його туди-сюди, відчуваючи, як у ньому гуде потік рідкісної потужної магії.
— Ти не скажеш. — На зауваження хлопець коротко кивнув. — Дельфую: Грандмайстер також знає відповідь на цю шараду. Коли вже й нам скажуть, що до чого? Мені було б простіше вибудовувати оборону, якби я могла прикинути увесь масштаб проблем, які нас засмоктують.
Майстриня колупнула нігтем чохол сидіння. Поки за наказом Клауса вони нянькалися з дівчиною й винюхували крихти її минулого, сам древній розігрував чергову партію «Перевірю, впевнюся й лише потім скажу.
Звісно, якщо вважатиму за потрібне
». Алейн не здивувалася б, якби дізналася, що саме в цю хвилину Грандмайстер свердлив очима голову НІКС.
— Міркуй у масштабах усього Арахна. Це все, що я можу порадити, — стиха прокоментував Суавінґ.
Машина припаркувалася перед відьомською віллою. Підлеглі вікланців нерухомо стояли в тінях, як і було наказано, але щойно зачули старших, як нічне повітря наповнилося радістю й хвилюванням. Неживим хотілося додому. Поруч із відьмами вони ні на секунду не могли розслабитися.
Без зволікання гостей провели прямо до кабінету Матері-Відьми. Жінки, які з вигляду ще сьогодні не відпочивали, медитували, сидячи на підлозі. Простір навколо них мінився й поблискував блакиттю та червінню, що знаходила відгомін у прикрасах Мейв і браслетах Мінерви. Тіара Матері-Відьми поглинала обидва кольори, додаючи до них м’які жовті мазки.
Крім відьом, у кімнаті були двоє пустотників. Темноволосий хлопчина з куцим хвостиком на потилиці й вовкуватим поглядом і миловидна дівчинка з тугими пшеничними косами, що спускалися аж до талії. Варто було Алейн переступити поріг, як їхні очі широко розплющилися. Якби не супутники вікланки, підлітки ладні були кинутися до неї, тручись і винюхуючи, мов домашні тварини, що знайшли давно втрачену хазяйку. Плетениця окинула дівчину зацікавленим поглядом. Вона відчувала тихий плюскіт сили, що була чужорідною для неживих і яку майстриня старанно приховувала.
— Леді, — Рафаель шанобливо вклонився відьмам, а після того як Фрезія поплескала долонею по підлозі поруч, присів на килим і простягнув Мінерві кілька фото. — Це все, що нам вдалося знайти. Що скажете?
Допоки плетениця переглядала знімки, Мейв потягнулася до нижньої секції шафи, що стояла якраз за нею. Із шухляди з’явилася висока яскраво-червона свічка та прозорий цупкий шматок пластику. Відьми роз’єднали трикутник, дозволяючи всім зручніше розміститися, щоб бачити, що відбуватиметься.
Обравши сукупне зображення членів родини, Мінерва поклала його перед собою. Поверх ліг пластиковий екран. Кожним пальцем лівої руки відьма торкнулася дітей і дорослих, а правою взяла свічку, підносячи її до Суавінґа.
— Чи не був би чорний драґон таким люб’язним, щоб подарувати нам магічний вогник?
Хлопець витягнув губи й легенько дмухнув на ґніт. Той зашипів, почервонів, несміливо спалахнув, за кілька митей перетворюючись на вогняну краплю, що незгірше лампи підсвітила обличчя всіх присутніх. Відьма почекала, поки розтопиться достатньо воску, й повільно перехилила свічку.