Страница 34 из 61
Перша краплина зірвалася вниз. Вона змінила траєкторію польоту буквально за десять сантиметрів до поверхні екрана й зависла там, ніби її тримала невидима нитка. Лише разом із п’ятою краплею віск досягнув фото. Червінь розтеклась усміхненими обличчями. Якийсь час віск іще був яскравим, а потім раптом потемнів, загусаючи, мов пролита кров. Пальці, що тиснули на зображення, сіпнулися. Усі три браслети — вогню, духу й темряви — ні з того ні з сього злетіли з передпліччя і впали один на одного: вогонь схрестився з духом, темрява впала на місце їхнього єднання. Поглянувши на результати ритуалу, Мінерва з тяжким серцем згасила ґніт. Темний дим замість того, щоб розсіятися, потягнувся до горла кожного на фотографії.
— Не знаю, як це можливо, але жоден із них не живий у тому сенсі, який ми зазвичай вкладаємо в це слово.
— Ти певна? Я бачила дівчинку на власні очі, і вона не була ні немертвою, ні навіть неживою, попри кров майстра в ній, — обережно зазначила Мейв.
— Сьогодні по третій Віксена ще була собою, без натяків на жодне перетворення. Хіба що в ній дедалі виразніше відчуваються надприродні вібрації, — докинув Рафаель.
У його грудях болісно потягнуло. Вони не могли втратити ту, через кого брат прийняв смерть. Тим паче останні події підтверджували, що Лисиця — дуже особлива надприродниця. Він мав стати на її захист замість Тео.
Вікланець швидко звівся на ноги.
— Я зателефоную тиграм, запитаю, як справи.
Суавінґ закусив щоку. На відміну від Рафаеля він бачив Лисицю лише кілька годин тому й міг із впевненістю сказати, що в дівчині горів вогонь. Інакше вона його не почула б. Вогонь був їхньою сполучною ланкою. Якби він згас, із великою ймовірністю драґон уже не дихав би.
Майстер вийшов за двері. Користуючись загальним сум’яттям, Роман непомітно підліз до Алейн. Його ніс майже торкнувся пасом волосся, що завитками лягли на шию після сутички на складі, але Неро не дозволив цьому статися. Пустотник відлетів геть, розпластавшись на підлозі. Підмайстер зависнув над ним, мов гільйотина, повільно надавлюючи коліном на шию. Юлія вхопилася за вікланські плечі, марно намагаючись прибрати від коханого смертельну загрозу. Поруч матеріалізувалася Тінь. Кімнату наповнило гудіння магії.
— Ану припинили! Усі троє! Ми не для того тут зібралися.
Незважаючи на те, що Неро був одягнутий як майстер, а отже, міг діяти на власний розсуд, Мати-Відьма зверталася не до нього. Вона очікувально дивилася на Алейн. Дівчина примружилась у відповідь. Нехай ці відьми й знали правду і нехай Неро ще не пройшов посвяту в майстри, їй не сподобалося, що срібноволосого досі сприймали як підмайстра. Тепер саме він був Рубіновим женцем. Ковен мав із цим рахуватися. Та всупереч цьому, не озираючись, майстриня підняла два пальці вгору, показуючи «відхід».
Неро зашипів, проте підкорився. Відьми краще за нього мали розуміти, що подібне порушення особистісних кордонів, ще й на чужій території, простим «припинили» не лікується.
Вікланець повернувся на місце, що займав до цього, і схрестив на грудях руки, виражаючи свою незгоду. Рука майстрині ковзнула під поли його куртки. Нігті не сильно, але достатньо відчутно стиснули стегно. Вона просила втихомирити гнів. Неро демонстративно видихнув. Емоції повільно полишили його обличчя, перетворюючи те на типову вікланську маску. Тінь сіла позаду дівчини, скануючи обох пустотників, що тулилися одне до одного. Юнак явно не очікував, що його цікавість матиме такі наслідки.
— Не хочете пояснити, що тут відбувається?
— Це ти нам скажи, Сніговице. Ти притягуєш їх від часу вашої дотичної зустрічі десь на околицях Теракотового цвинтаря.
Чорні брови зійшлися. Алейн озирнулася на немертвих так, ніби очікувала, що вони заперечать, але ті лише налякано кивнули.
Дурниця якась. Вона ніколи не мала справи з немертвими.
Подальші роздуми перебив Рафаель. Оцінивши атмосферу, що мало не іскрилася від напруги, він утомлено потер перенісся й повернувся до гурту.
— У Віксени була дуже висока температура, але зараз уже все нормально.
Мінерва відкинула використаний екран. Мейв дістала новий. Ритуал повторився. Коли віск застиг, відьма підвела голову від фото й журливо похитала головою.
— Нічого не змінилося. Жоден із них не живий, окрім хіба що нього, — жінка показала на усміхнене обличчя чоловіка. — Ось він точно мертвий. Усі інші з різним ступенем затемнення, ніби вже на шляху до Хеля.
— Маєш ідеї, що це може означати? — Фрезія колупнула нігтем краплю воску на використаному пластику, що з червоної перетворилася на чорну.
Плетениця потерла великим пальцем іншу долоню, наче намагалася вичавити з неї щось, що всоталося зі знімка. Очі, подібні до медового волосся, зупинилися на Суавінґу. Хлопець напружився, а вже за мить його накрило валом розуміння.
— Вони схожі на
розщеплених
, — одночасно виголосили відьма й драґон.
— Запечатані сили не вважаються розщепом, — із сумнівом зазначила Мейв.
— Отже, з нею сталося щось значно гірше.
— На фото їх таких аж четверо. Розщепи не набувають сімейних масштабів.
— Сестро, я лише озвучую, що бачу. Запитайте краще в нього, — Мінерва тикнула в Суавінґа. — Він як ніхто з нас знає, що таке розщіп.
Бузкове око запульсувало в такт диханню, що виривалося з рота крученими пасмами білого диму. Якщо мати дізнається, що він так вільно розказував про їхню сімейну проблему, розміри скандалу навіть уявити важко. Про розщіп не знав ніхто. Плетеницю можна вважати винятком. Її сила тісно пов’язана зі світом мертвих. Очевидно, відьма побачила, що його надприродницька аура напівтемна, ніби її вже давним-давно поглинув Хель.
— Взагалі-то це конфіденційна інформація. Ніхто не має знати, що драґон... — хлопець зціпив зуби, — насправді ніякий більше не драґон.
На плече опустилася рука Рафаеля.
— Суавінґу, будь ласка. Це може врятувати не лише її життя, а й десятки інших.
Погляд мимоволі впав на немовля в рожевих пелюшках. Вагання стекли, немов розігрітий віск свічкою. Драґон тільки-но віднайшов світло в кінці тунелю. Рафаель має рацію. Допомагаючи їй, він передусім допомагає самому собі.
—
Розщіп
— вельми специфічна штука. Це розрив між двома дуже близькими по духу істотами, так званими
зіл