Страница 31 из 61
Алейн склала руки на бюро, а потім сперлася на них грудьми. Надприродник вирівнявся на своєму кріслі. Пальці вхопилися за край підвищення, недалеко від основи чорної горловини, що плавно переходила в цупку нижню безрукавку. Ще трішечки — і чоловік буде у неї в руках.
Гахнули двері. Поруч виріс іще один лисий чистяр, правда, з очима так само порожніми, мов нескаламучена глибока криниця, та круглим обличчям, на якому не рухався жоден м’яз. Вікланка чортихнулася про себе. Як невчасно. Ось цей — ідеальний зразок беземоційності. Хоч плач, хоч скач, а він однозначно вимагатиме посвідку.
Надприродник випхав із крісла свого колегу, байдуже зирнув на монітор. Не кинувши жодного погляду на груди понад складеними руками, він утупився безбарвними очима прямо в блакитні очі майстрині.
— Дозвіл?
Дівчина розвела руками й журливо похитала головою. Прокляття, треба було накалякати підробку, може, і спрацювало б. Але потім довелося б розбиратися з Верітасом і його посіпаками. Хоч так, хоч сяк не варіант...
— Канцелярія НІКС настільки заклопотана, що я в черзі аж на листопад. У кращому разі.
— Що ж, нічим не можемо вам допомогти.
— А як щодо благодійного внеску? Ходять чутки, у вас закінчуються кристали вічного льоду для корегування пам’яті. Можу запропонувати парочку природних першосортних, що їх отримала від клану Вічної Мерзлоти.
— Ми із вдячністю приймемо вашу пожертву, але без дозволу на склад ви все одно не потрапите. До того ж із цією справою ви можете ознайомитися лише в супроводі представника НІКС.
Оце так новина. Що ж такого там зберігалося, крім особистих речей і звичних паперів про виконані роботи?
Мило усміхаючись, Алейн відштовхнулася від бюро.
— Що ж, доведеться таки чекати листопада. Дякую, що приділили мені час.
Майстриня залишила приймальню в препаскудному настрої. Звісно, вони могли проникнути на склад і самостійно, тим більше тепер вона знала теоретичні координати локації, що відбивалися не лише в очах чистяра, а й на екрані планшета поруч. Але завжди краще мати цапа-відбувайла, аніж безкарно користуватися своїм становищем. Усе-таки статус майстра-женця зобов’язував до певного поведінкового патерну.
— Еге-гей, кралечко! — До неї підтюпцем підбіг той самий чистяр, помережений кольоровими стібками. — Ти ще не передумала домовлятися? У мене тут з’явилося кілька вільних хвилинок, і я із задоволенням проведу тебе, куди треба. За плату, звичайно ж.
— Веди, мій хороший. Упевнена, ми домовимося, — тільки й сказала Алейн, стримуючись, щоб не розідрати надприроднику губи за
кралечку
. Її очі зустрілися з лазуровими очима Рафаеля, що, мов вкопаний, стояв у тіні на чималій відстані.
«Щось тут не чисто».
«Занадто просто?»
«Так».
«Іди. Я прикрию».
Чистяр упевнено йшов уперед, лавіруючи між рядами складів то туди, то сюди. Неспокій Алейн зростав прямопропорційно кожному наступному кроку, адже рухалися вони в протилежний бік від координат, що значилися на моніторі. Та майстриня не піддалася почуттям, тим більше, що цех чистярів був добре відомий каверзами своєї картотеки — без провідника тут не знайти й найбільш очевидної речі, помаркованої жирним червоним хрестиком.
Вони зайшли за ріг. Чистяр провів прозорою карткою, що теліпалася в нього на шиї, перед суцільною стіною. На металі проявилося прямокутне табло. Провідник спритно ввів на клавішах потрібну комбінацію, а після задер ролет, цілком невидимий до цього.
— Тільки після вас.
Майстриня всміхнулася, непомітно скидаючи під ноги тонку смужку вічного льоду, що для своїх спрацює як домкрат.
Усередині пахло затхлістю, старими паперами й нафталіном. Склад скидався на покинутий гіпермаркет в очікуванні навали покупців на Чорну п’ятницю. На стелажах стояли різного розміру коробки, криво підписані почерком, що складався з різких рваних ліній. І якщо слова нагадували незрозумілу тарабарщину, то завдяки двійкам і нулям можна було прикинути, що тут зберігалися речі початку століття. Усе, що не влізло в коробки, валялося неохайними купами або ж абияк стирчало м’яте поміж коробками. Грандмайстра серцевий напад схопив би, побач він подібне ставлення до роботи. Невже чистярів за таке не карали?
Тим часом чоловік підійшов до кількох величеньких коробок, ляскаючи по них долонею.
— Ось тута те, що ти шукала. А зараз... — Чистяр упевнено притиснув Алейн до полиці, безцеремонно залазячи руками під поли подовженої куртки, недвозначно натякаючи на різновид винагороди.
Тамуючи гидливість, вікланка й далі розтягувала губи, грайливо штовхаючи залицяльника в плече.
— Не так швидко, мій хороший. Я ж не знаю, що там. Раптом ти мене обманюєш.
Прохолодні пальці піднялися шиєю, а потім окреслили кругле підборіддя. Чистяр розчаровано застогнав. Це ж треба, йому дісталася нежива штучка з принципами. З великою натугою він зняв коробку з полиці, поставив її перед ногами Алейн і одним махом розрізав скотч канцелярським ножем, що видобув із кишені робочого комбінезона. Поверх лежала планшетка із заповненою формою. Майстриня пробіглася по аркушу очима. Усе сходилося.
— Ну як, заслужив я винагороду?
— Звісно, що заслужив, — відповів чужий голос.
Алейн різко скинула голову. З дальнього кінця ряду до них наближалися троє на чолі з янголом. Мовець жбурнув чистяру мішечок, що тої самої миті з дзвінким дзеленчанням зник у кишені разом із ножем. Надприродник позадкував, не наважуючись обернутися до присутніх спиною.
— А як же винагорода від мене,
мій хороший
? — поцікавилася дівчина з відчутною долею погрози.
— Та якось уже іншого разу, солоденька.