Страница 29 из 61
— Але чому я ніколи не бачив її серед інших вихованців? Цей насичений темно-червоний важко не помітити.
Тереза багатозначно усміхнулася. Зрозумівши, що він мало не пропустив чогось дійсно важливого, вікланець сів на місце, подумки даючи собі запотиличника й пожадливо очікуючи на пояснення.
— Річ у тому, що голівка Віксени, коли дитина потрапила до нас, була не червоною, а русявою і з легкістю губилася серед інших. Не знаю вже, чим її фарбували, та, навіть відростаючи, волосся не змінювало свого кольору, аж поки дівчинці не виповнилося п’ятнадцять. Саме тоді почалися стрімкі зміни: волосся почервоніло, вона стала вчитися набагато старанніше, зацікавилася навколишнім світом, перестала уникати інших учнів, а ще її губ чи не вперше торкнулася боязка, проте щира усмішка.
— Що ж стало причиною?
— Вона познайомилася з Грегором.
— Тим самим Грегором? Її нинішнім наставником? — Суавінґ виглядав враженим до глибини душі.
— Здається, Віксена від самого дитинства полюбляє тих, хто набагато старше, — між іншим сказав убік Неро.
Матінка Тереза гнівно й зовсім не етично ляснула по столу. Підмайстер понурив голову, без слів прохаючи вибачення за недоцільний коментар.
— Молодий чоловіче, тримайте подібні здогадки при собі! Грегор насамперед став для дівчинки другом, що дав їй мету й реанімував жагу до життя. До цього, — матінка стишила голос до шепоту, зігнувши пальці, що проти волі тремтіли, стукаючись об поверхню столу, — вона кілька разів намагалася вкоротити собі віку. З рішучістю, не притаманною дітям, хоча в притулку її ніхто не ображав. Коли я дивилась у її відсторонені очі, здавалося, що Віксена почувається тут чужою й непотрібною. Тож, можна сказати, Грегор подав їй руку допомоги.
Шок драґона поглибився, відгонячи сумішшю провини й каяття. Якби він помітив дівчинку раніше, чи зміг би допомогти? Неро ж виглядав так, ніби йому заїхали кулаком у живіт. Дратівливість щодо Віксени остаточно розлетілася мільйоном дрібних уламків. Тепер вікланець збагнув намір майстра.
Віксена та Неро мали дещо спільне — обоє самотні й нікому не потрібні, облишені як непотріб тими, хто робив вигляд, що ними опікується. Тільки якщо Віксені пощастило опинитися в притулку, то Неро довелося спочатку жебракувати, а пізніше продавати своє тіло, щоб хоч якось удовольнити власників, які його прихистили. А коли він зрештою став для них тягарем і його покинули у вошивому неціанському провулку помирати самотою, перед ним також з’явився той, хто простягнув йому руку, показав інший бік життя й окреслив нову мету.
— Виходить, ніксівці за нею наглядали й готувалися до пробудження. Але чому ж промовчали? Вони мали повідомити про цю подію хоча б древніх або мене. Ми могли б за нею наглядати, якщо в них із цим не склалося! — паленів драґон, коли вони, оминаючи нічні проспекти, їхали до складів чистярів неподалік межі Східного та Південного районів.
— Заспокойся, — видихнув Неро, дивлячись на темні вікна людських домівок. — Ніксівці успішно справлялися зі своїм маленьким обманом упродовж скількох — восьми років, якщо не більше? Але що було до цього? Хто привів Віксену до притулку й головне навіщо? Хоча мушу зізнатися: заховати її перед очима в усіх було досить ризикованим, проте мудрим рішенням. Гадаю, не останню роль у цьому відіграв її милий невинний братець, який або клеїть дурня, або справді ним є. Щось підказує мені, Віксена не найбільша скалка в дупі з усієї їхньої сімейки.
— Як шестеро тигролаків могли не звернути уваги на те, що їй погано? Як я міг бути таким сліпим? Я ж навіть торкався до неї!
Ніл сидів попід своїм ліжком і скрушно стукався потилицею об дерев’яну раму. Кай потягнувся за подушкою, щоб уберегти й русяву голову, і саме ліжко. До цього обидва тигри підпирали двері гостьової кімнати. Точніше підпирав їх саме Кай, бо Ніл із закладеними за шию руками тупав туди-сюди коридором, ніби дівчина за стіною народжувала під несамовитий зболений крик, а не тихенько перевдягалася й пила трав’яний збір. Поведінка сина настільки вибісила Джо, що вона поставила ультиматум: або вони сидять крячкою в кімнаті Ніла й більше не дратують її слух, або їх випхають із дому на наступні кілька годин аж до Мінливця в зуби. Звісно, що Ніл обрав перше, бажаючи бути до Лисиці якомога ближче.
— Брате, заспокойся. Вікс — сильна дівчинка. Та й жарознижувальне вже подіяло. Ось поспить і буде, як новенька.
— Каю, у неї хріначила температура, притаманна тигролакам у перетворенні. Ти можеш стверджувати, що вище сорока — для неї норма?
Хлопець сумно опустив підборіддя на коліна. Рука туди-сюди катала вздовж передпліччя невід’ємний набір гумок, цього разу змішаних помаранчево-чорних. Кай вкотре подивувався, що друг досі не зрадив своїй звичці, яка з’явилася завдяки Вікс. Ляскання по шкірі нібито допомагало йому тримати себе в шорах. Особливо коли внутрішній тигр недвозначно натякав, що поруч дівчина без пари, яка не проти їхньої уваги.
— Я нічим їй не допоміг. Я жалюгідний, — знову почав Ніл, тепер б’ючись головою об коліно.
Кай різко схопив хлопця за волосся, зупиняючи автоагресію, а потім погладив.
Немає нічого страшнішого, ніж безсило спостерігати, як страждає кохана людина, а ти уявлення не маєш, що із цим робити, завмираючи, ніби статуя. Тигролаки ніколи не хворіли, якщо не рахувати випадків отруєння цар-зіллям, рідким сріблом та кількома іншими речовинами внаслідок передозування. Ну а ще великої кількості переломів і періодів хтигону та власгону, якщо їх стримувати. Проте Вікс не перевертенка. Її перепади температури починали не на жарт лякати.
— І всупереч усьому я хочу їй зізнатися. Розказати все як на духу. Тепер мене ніщо не стримує. Я порвав із домовленостями. Хочу бути чесним із собою та з нею. Я більше не можу терпіти, чекати, поки її забере в мене хтось інший. Байдуже, що скажуть у Прайді. Моїм доведеться змиритися. Хочу зробити її повністю своєю. Закрити в цьому клятому домі й нікуди не випускати, щоб ані кровосмоки, ані інша зубато-рогата хексівня не знали про її існування. Хочу, щоб вона понесла від мене. Вона моя.
МОЯ
!
Голос Ніла завібрував. Тіло напружилося. Шия вкрилася ріденькою шерстю. Кай надув щоки й відвісив другу запотиличника, одним махом повертаючи того з лап власгону та вибиваючи дурнуваті примхи.