Страница 27 из 61
Після озвученої пропозиції усміх стерся з лиця Ніла в найжорсткіший зі способів. Здавалося, ще трохи — і в нього волосся на потилиці стане дибки.
— На хексу воно мені? Я нормально почуваюся.
— Ніле, не показуй зубів, мама лише запитала, — підвищив голос Тай. Ніж, що саме розрізав шматок помідора, клацнув об тарілку.
— Ну то перестаньте бачити проблеми, де їх немає! Я не дитина, вже й сам знаю, коли час пити.
Подальші перекори злилися в один дратівливий гул.
— Вікс, усе добре?
Зелені очі Кая промінилися тривогою.
«Ні, не добре! У мене болить живіт. Я хочу додому. Хочу тиші. Хочу відіспатися перед безглуздим прийомом, на який мала дурість погодитися. Чому я ніколи не можу просто сказати “ні”?!» — крутилося у Вікс на язиці. Але натомість вона лише відставила стільчик і важко звелася на ноги, впершись у плече хлопця. Стурбованість тигра посилилася.
— Усе чудово. Мені просто на хвилинку треба до ванної.
Поплескавши Кая по спині й вибачившись, дівчина пошаркала в коридор, заледве розбираючи дорогу. Хлопець провів Лисицю поглядом, а потім повернувся до Ніла, вклинюючись у розмову про костюм для завтрашнього прийому.
— Брате, чому тобі не піти б за Вікс? Їй точно зле.
Випередивши відповідь, на ноги скочила Мая, яка, здавалося, хотіла забратися з-за столу не менше за Лисицю.
— Я піду. Не думаю, що Вікс має фетиш пісяти перед чоловіками.
— Має! — гаркнули одночасно всі рідні, окрім Брана.
Але дівчина вже вибігла геть.
Вона підстрибом наблизилася до ванної кімнати, що була в протилежному кінці коридору, постукала, а не дочекавшись відповіді, зазирнула всередину. Вікс сиділа на краю ванни. Голова лежала на умивальнику. Краплини води стікали її обличчям і руками. Мая присіла поруч.
— Тебе від нас нудить?
Лисиця лагідно усміхнулася.
— Ні, просто стало трохи спекотно від вашого норову.
Тигриця вишкірилася.
— О, ми такі. Гарячі. Ти, тойво, також вибач, мабуть. Я стаю дуже агресивна, якщо діло стосується родини. Просто я реально повірила, що ти водиш шашні під носом у Ніла. Та ще прямо у нас вдома. Хоча не можу не погодитися, у Кая є на що подивитися. — Мая потерла кінчик вуха. Перечекавши кілька митей, вона нервово закусила губу й скрутила в пальцях зав’язку від штанів, ніби вагаючись, говорити їй чи ні, але зрештою таки вибухнула словесним потоком: — Знаєш, Ніл зациклився на тобі доволі давно. Може, це не очевидно, та він не підпускає нікого до себе. Ми всі бачимо, як його періодично ламає через те, що він іде супроти природи. А інколи й чуємо. Але ж він нікого, бляха, не слухає. Всі розмови тільки про тебе. Аж харить. Тому, Вікс, між нами, дай йому вже хоч разочок. Може, після цього його нарешті попустить.
Кліпнувши кілька разів, Вікс вологою рукою зачесала назад чубчик. У голові гуло.
— Має, що ти таке ка...
Перед очима виринули чорні плями. Дівчина міцно заплющилася й облизала сухі губи. Тигриця розцінила це як прояв засоромленості.
— Агов, що природно, то не гріх. Мати в партнерах тигра — самісінька вигода, — Мая погладила щоку Лисиці й тут-таки відсмикнулася. — Вікс, та ти гориш!
З криком «Ніле!» та «Мам!» дівчина вискочила в коридор. За кілька митей Лисицю вже підхопили на руки. Її огорнув гарячий запах прілої хвої, від якого стало ще спекотніше. Вікс розтулила губи, роблячи ротом рвані вдихи, але полегшення не приходило.
— Дурненька, чого ж ти мовчала.
Далі був суто набір із уривків: Лисицю поклали на прохолодні простирадла, зробили укол, добре, що вона цього не бачила, перевдягнули й, накинувши поверх легку ковдру, залишили відпочивати з мокрим рушником на лобі. Скільки часу минуло, поки вона прийшла до тями, дівчина не знала. Температура впала. Чужа футболка та коротенькі шорти наскрізь змокли. За вікном усе ще було темно. Суцільну чорноту розбавляли лише вкраплення ліхтарів. Вони жахливо дратували. Мабуть, саме через них дівчина й прокинулася.
Бажаючи відгородитися від забрудненого світлом нічного неба, Вікс насилу вилізла з-під ковдри. Холод ламінату відгукувався тремтінням у всьому тілі. Дівчина вже затягнула наглухо штори, коли внутрішній голос змусив її визирнути у вікно.
Посеред вулиці, доволі далеко, пульсував самотній вогник, до якого чомусь хотілося дотягнутися, зігріти. Лисиця примружилася, але все одно не розібрала, що то. Тоді ж її відволікла Джо, яка зазирнула перевірити, як там Вікс, і замінити рушник. Коли дівчина глянула у вікно знову, вогник зник, залишивши по собі дивний наліт провини. Ніби їй телефонував хтось важливий, а вона не взяла слухавки.