Страница 25 из 61
Витягнути секретарку Іни за межі Колегіуму виявилося до хекси складним завданням. Вона жила й працювала на острові, практично не потикаючись в інші райони. Навіть її хлопець зазвичай приїжджав до неї, а не навпаки. Їм пощастило, що закохані саме посварилися. Сьогоднішня зустріч мала стати замиренням на нейтральній території, якби завдяки вікланцям хлопця раптово не затримали на роботі.
— Ображаєте, Мімайстре. Розговорю її і напою, не мине й десяти хвилин, — відгукнувся Донован.
Білявий підмайстер спритно розстібав манжети сорочки, засукуючи рукава до ліктів, щоб виставити напоказ кілька тимчасових татуювань. Вони вивідали, що дівчина має слабкість до малюнків на тілі, тож вікланець не погребував скористатися перевагою, щоб пришвидшити фазу втирання в довіру.
Відламавши з вази в кутку невеличку гілочку сімейної троянди, хлопець розправив плечі й вийшов до зали. На ходу він кивнув баристі. Між пальцями сяйнула ампула з прозорою рідиною — сльози тисячорічної купалки, що мали нівелювати драґонів захист. Чоловік кивнув у відповідь. Знав, яку роль мав сьогодні зіграти.
— Навіть якщо на календарі понеділок, такій гарній дівчині просто гріх бути настільки сумною, — усміхнувся Донован, сідаючи навпроти секретарки й простягаючи їй квіти. — Сподіваюся, це хоч трішки поліпшить вам настрій.
Дівчина задоволено прийняла гілочку троянди. Вона піднесла її до обличчя й глибоко вдихнула, водночас намагаючись поправити високу зачіску, що за день устигла розтріпатися. Очі понад пелюстками ковзнули по вікланцю, визначаючи, чи може його тимчасова компанія бути приємною. Підмайстер підпер руками підборіддя, демонструючи детальне зображення ікластої лисиці. Кров із порізаної лапи скрапувала на одну з шальок, виводячи з рівноваги терези, навколо яких закручувався довгий хвіст. Дівочими рисами пробіг кепсько погамований спалах цікавості. Поки секретарка розглядала тату, Донован непомітно шаманив над її телефоном, що лежав тут же на столі й дещо заважав плану. Сила вікланця дозволяла маніпулювати металами на відстані.
Зрештою дівчина впевнено простягнула руку для знайомства.
— Кріста.
Не бажаючи вставати або нахилятися задля традиційного поцілунку, підмайстер спритно крутнув її руку. Легенько потиснув, а наостанок ніжно провів великим пальцем уздовж кісточок. На цьому тілесний контакт урвався.
— Дон.
Дівчина стисла кулак, ніби намагаючись зберегти його доторк. Вона трохи випнула верхню губу й схилила голову, чекаючи продовження.
Ідилію зруйнувала офіціантка в синьому фартушку. На стіл лягло меню, затягнуте в дешевий винний дерматин, а також з’явилася велика чашка капучино з високою пінкою. Повітря наповнилося услужливим щебетом, що розхвалював свіжий наполеон і тістечка-кошики зі збитими вершками, які неодмінно варто взяти до кави. Офіціантка свердлила вікланця поглядом в очікуванні замовлення, але той не зводив очей із Крісти. Дівчина припала до своєї кави, аби лишень між нею та хлопцем постало щось, окрім столу. Кутик губ підмайстра задерся догори.
Це було просто. Тепер головне швиденько вивести її до майстра.
— Хочеш чогось солодкого? — зрештою поцікавився Дон.
Права рука природно зісковзнула на бильце крісла. Пальці невагомо на відстані погладили застібку, що йшла вздовж дівочого стегна. Металева, як він і гадав. Два непомітних паси — і штифт у гнізді вкоротився. Один рух і вуаля — спідниця розповзається від низу й аж до верху, мов затяжка на колготках. Практична одежина, нічого не скажеш.
— Я не відмовилася б від київської троянди. Чула, тут цей десерт особливо смачний.
— Чули леді? — звернувся вікланець до офіціантки із впевненістю завсідника, паралельно лишаючи вдячний погляд баристі. — По одній із шипшиновим мармеладом і сливовим джемом. Та дві з цільними ягодами з вишневого варення. І пудри цукрової не шкодуйте.
Не минуло й хвилини, як синій фартушок повернувся до їхнього столика, просячи Крісту підійти до телефону. Дівчина насупилася, потягнулася до смартфона, що лежав біля серветниці, і чортихнулася про себе. Телефон був вимкнутим. На кнопку активації не реагував.
Гадаючи, що саме через цю прикрість її коханий досі не повідомив, чи звільнився, дівчина різко встала. Почулося тихеньке «вжик» — і ось уже половині кафе видно, як треба готуватися до серйозних розмов зі своїм бойфрендом.
Кріста скрикнула, намагаючись стягнути докупи вузьку спідницю, що зараз трималася лише на двох крючечках. Підмайстер, не гаючи часу, зірвав із сусіднього столу скатертину, закручуючи її навколо струнких ніг.
— Спокійно. Спробуй застібнути. Може, просто змійка розійшлася.
Дівчина послухалася. Раз смикнула бігунок. Другий. Коли за третім разом дива не сталося, Кріста вже готова була розридатися.
— Як же тепер бути? У мене сьогодні важлива зустріч. Я не можу з’явитися на неї в такому вигляді.
Дон гукнув офіціантку.
— У вас тут є голки, нитки? Можливо, степлер? Або плоскогубці?
— Звісно. Он де, у підсобці, — жінка махнула рукою на коридор позаду бару. — Другі двері направо. Там зараз мій колега відпочиває, він допоможе вам знайти.
Не гаючи часу, підмайстер потягнув секретарку у вказаному напрямку. Вона не пручалася, тільки засмучено сопіла й раз по разу підтягувала скатертину, щоб ненароком на неї не наступити.
— Здається, тут, — замислено кинув Дон і заштовхнув дівчину у відчинені двері.
Темрява засяяла багрянцем.
— Проходь, сідай, Крісто.
Дівчина спершу застигла, а потім зі щасливою усмішкою підкорилася. Підмайстер увімкнув світло, всадовив Крісту на картонну коробку, тому що на єдиному стільці влаштувався Маркус, і заходився лагодити застібку, аби знищити доказ їхньої маленької витівки.
Рубелітовий жнець нахилився вперед, щоб поглядом опинитися на одному рівні із секретаркою.
— Чим ти займалася позаминулої неділі?
— Спала, прибирала, готувала пасту для Ярика, а потім ми дивилися серіал про книгаря-психопата й... — покірно почала перераховувати Кріста.
— Не особисте, — перебив майстер. — Відповідно до твого планувальника, зранку ти мала якесь доручення.
Чоло Крісти на мить спохмурніло.
— А-а-а, ви про черговий відбірковий дзвінок? Віксена — так, здається, її звали. Але на відміну від інших вона мала просто сходити до нас в архів і забрати щось у того стариганя Хроноса. — Промовивши ім’я, дівчина нервово пересмикнула плечима.