Страница 23 из 61
Синьо-сірий погляд Неро виник нізвідки прямо перед очима. Наступник Тео виглядав не краще Рафаеля. Його шкіра мала синюшний відтінок, а під очима залягли глибокі тіні, не притаманні здоровим вікланцям. Фантомна пантера була напівпрозорою, але це не заважало їй гиркати на кожного без розбору.
— Комусь ще з нас потрібен перепочинок, — зауважив майстер.
— Ваша правда, — беземоційно погодився вікланець, стаючи поруч.
— Значить так, наші неживі друзі, — проголосила плетениця Мінерва, спускаючись із другого поверху. На крок позаду за нею дріботіли двійко пустотників. Немертві були найкращими провідниками, якщо справа стосувалася відтворення смертей. А відьма до всього ще й хотіла побачити їх у дії, щоб оцінити потенціал нового надбання. — У нас тут цілих два осередки, де хтось помер. Один — прямо перед вами, інший, потужніший, цілком імовірно, сукупний — на третьому поверсі. Який розкриватимемо першочергово?
— Для того, щоб розуміти, за яких обставин сталися вбивства, треба насамперед дізнатися, хто тут був. Тому логічніше починати звідси, — Рафаель обвів рукою передпокій.
— Що ж, коридор так коридор. А тепер усі тпрусь звідси, щоб не заважати чарографії. Я працюватиму з нитями смерті, що тягнуться із самого Хеля. Якщо хтось із вас потрапить під їхній вплив і тієї миті не торкатиметься мене, я ніяк вам не допоможу. Вас або поглине темрява, або висмокче ваше єство, лишивши оболонку.
Вікланці слухняно перемістилися за поріг кухні. Зупинившись на першій сходинці, плетениця присіла, піднесла долоню до обличчя й дмухнула на неї. У повітря зірвалася червона нитка, що, зробивши кілька хвилеподібних рухів, сковзнула до підлоги, складаючись у коло з чітким переділом на чотири сектори й кількома знаками — двома чорними колами, спіраллю, закрученою за годинниковою стрілкою, і трьома вертикальними хвильками, чиї верхівки поривалися за смугу, що їх обмежувала. Кола були символом Хеля, до якого так чи сяк належали всі немертві, інші ж знаки вказували на основні стихії, якими володіли плетениця та заклиначка — дух і вогонь.
Мінерва поманила до себе пустотників. Вона обійшла по лінії велике коло й, зупинившись поблизу чорних кіл, завела всередину них спочатку Рому, а за ним Юлію. Знаки засяяли яскравіше, затоплюючи чверті навколо себе туманом кольору пожухлої трави. Мейв розташувалася поміж немертвих з одного боку, Мінерва — з іншого. Їхні місця запульсували магічною червінню та блакиттю. Жінки обхопили передпліччя одна одної. За їхні вільні руки взялися немертві. Коли зв’язка була готова, контур закрутився навколо своєї осі, розкидаючи навкруги жмутки багряних променів, немов диско-куля. Відьми зашепотіли заклинання, щоб стабілізувати сяйво. Згодом те рівномірно поповзло коридором, відтворюючи події минулого. Один із браслетів Мінерви, помережений рунами Хеля, несамовито зацокотів об інші два.
У «кадрі» з’явився чоловік — високий, короткострижений, з розв’язаною краваткою і розстібнутим коміром, ніби нещодавно повернувся з роботи. Він попрямував до дверей, відчинив їх. Його губи заворушилися, але до присутніх не долинуло ні звуку. Ще й картинка вкрилася шумом, мов зображення на старому телевізорі.
— Я так розумію, з відтворенням є проблеми, — прокоментував Неро, посмикуючи чорні вузлики, до яких ніяк не міг звикнути. Хлопець крутив їх і тягнув, ніби сподівався, що зачарована нитка зрештою не витримає й порветься.
Лоб Мінерви насупився. Вона спробувала задіяти більше сили, та зрештою відмовилася від цього — якість усе одно не покращувалася.
— Видно наслідки роботи чистярів, які затирали емоції. Хтось дуже не хотів, щоб правда виринула на поверхню.
Тим часом чоловік із розгубленим виразом на обличчі відступив від вхідних дверей. Зображення ще більше замерехтіло, проте на ньому можна було розрізнити три нові постаті. Одна з них мала за спиною крила.
— Янгол? То це дійсно робилося з благословення НІКС? — підмайстер насупив брови.
Рафаель задумливо потер підборіддя.
— Ти хоч раз чув, щоб янголи, які пережили падіння, з’являлися на людях у своїй крилатій подобі? Для них це неприпустимо. Тим паче задля залякування. До того ж поглянь, як він тримає ці крила, — Рафаель показав пальцем униз.
Неро пильніше придивився до центральної фігури. Крайні пера були вкриті брудом, мовби їх тягали по землі. Янгол, не звичний до їхньої ваги? Погляд змістився лівіше, з ніг до голови пробігаючи жінкою. Її очі скидалися на десятки дрібних, припасованих одне до одного дзеркал. Від кісточок і аж до середини дев’ять пальців на обох руках покривали дзеркальні тьмяні персні. Зазубленим уламком десятого кільця жінка саме гралася. Третій незнайомець зовні нічим не вирізнявся, скидаючись на звичайну людину.
— У мене закрадається підозра, що, попри зовнішній вигляд, перед нами не світлові істоти, а якісь покручі, — обережно припустив підмайстер.
— Якщо це правда, гадаю, ми зараз дістанемо підтвердження, — не відводячи очей від чарографії, кивнув Рафаель.
Власник будинку перемовлявся з гостями. Його міміка з розгубленої змінилася на гнівну. На лобі запульсувала жилка. Руки стиснулися в кулаки. Надприродники також не вдавали Вседарових кульбабок. Напруження горлових м’язів із головою виказувало розмову на підвищених тонах. Згодом чоловік повернувся до сходів і когось гукнув. За мить у полі зору глядачів з’явилася жінка. Довге волосся, зібране у хвіст, лежало на її лівому плечі. На грудях виблискував круглий кулон, під склом якого завмерла зоря. Жінка припинила спуск напівдорозі, нервово оглядаючи гостей. Їй щось сказали. На гарному обличчі відбилося глибоке обурення. Жінка вказала пальцем на двері. Чоловік без крил криво посміхнувся, ніби тільки й очікував такого розвитку подій. Він скинув уперед руки. Коридор потонув у спалахові сліпучого світла, у яке впліталася тінь. Коли засліплення минуло, виявилося, що жінка з перснями опинилася за спиною хазяїна будинку. Зблиснув дзеркальний уламок. Із розрізаного горла хлинула кров. Зіниці очей, з яких витікало життя, на секунду стали горизонтальними. Янгол зробив крок уперед. Жінка на сходах позадкувала, а потім різко звела погляд догори. Її очі стали круглими, мов блюдця. Хай там що вона почула, це змусило її стрімголов кинутися за межі проєкції. Троє незнайомців погналися за нею.
— Мати єдина! Це був батько Віксени?