Страница 21 из 61
— Не обмовляй Кая, — беззаперечним тоном промовила Вікс. — Його Прайд — моя сім’я. Вони наглядали за мною, допомагали, хоча не були зобов’язані. А побратим Кая — мій кращий друг. І рятівник.
— Сподіваюся, тільки
друг і рятівник
? — не приховуючи невдоволення, поцікавився Хвостатий.
— Так. Хоча з ним усе трохи складно. І не тільки з ним. — Лисиця розірвала обійми й порівнялася з Різом на сходах. — Так сталося, що в цей самий момент я належу клану вікланців.
Хлопець покосився на сестру, не ймучи віри її словам. Він запхав у вуха пальці, покрутив їх туди-сюди, витягнув і втупився у Вікс.
— Повтори, будь ласка. Здається, у мене слухові галюцинації.
—
Я. Власність. Вікланців
. На невизначений термін.
Різ набрав у рот повітря, а потім повільно випустив його з тихим «пуф».
— Вседаре милосердний, як ти примудрилася потрапити на цей гачок? — він примружився. — Тільки не кажи, що ти завсідниця надприродних клубів і сидиш на їхній крові.
Неочікувано Хвостатий схопив Вікс за обличчя, відтягуючи вниз повіку, щоб перевірити колір білків. Ті, як і належить, сяяли білизною. Хлопець полегшено зітхнув. Лисиця обурилася, відштовхуючи його руку.
— Ні! Я не наркоманка! Як ти тільки міг таке подумати?
Наступний здогад змусив Різа пополотніти. Заправивши прядку їй за вухо й принагідно оглянувши шию, він несміливо запитав:
— Ти їх задовольняєш, чи не так?
Вікс закашлялася на напіввдиху. Сердито клацнувши язиком, вона відкинула руку брата й спустилася на другий поверх, закипаючи від образи. Різ різко заплющився, картаючи себе за поспішні висновки, а потім спробував перепинити сестру. Рука вхопилася за передпліччя.
— Вікс! Вікс, ну вибач, будь ласка! Просто в надприродному світі кровосмоки, як і більшість демонів, асоціюються лише з розбещеністю та сексом. Що ще я мав подумати? Я категорично проти, щоб ти входила в це зіпсуте коло.
Хотілося закричати, що все сказане — всього лише дурнуваті упередження. А потім Лисиці пригадалася блондинка з пентхауса та вигляд Тео, коли той відчинив двері. Може, їхня музикальна репетиція була звичайною тупою відмазкою, розрахованою суто на її наївність? Серце застукотіло швидше.
Але ж Тео ніколи не торкався до неї в цьому сенсі. Не напирав, як Ніл. За його словами, навіть фантом належав не йому. Коли ж здавалося, що Тео хоче її вкусити або має щодо неї інші брудні думки, завжди виходило, що вона помилялася.
Ділові стосунки
— здається, так він назвав те, що між ними відбувалося.
Виходить...
вона була йому не до смаку
? Не блондинка. Та ще й без пишних форм. І на додачу без розуміння надприродного світу. Із запальним характером. Дитя, з яким нецікаво. Але ж його погляди? І турбота про неї? Їхній майже цілунок, про який безперестанку думала...
Тоді чому він був поруч? Навіщо прийшов по неї в ту трихексову лабораторію? Навіщо тепер змушував її почуватися винною?
Спостерігаючи, як ревна незгода на обличчі сестри поступово змінюється спантеличенням, а опісля безнадією, Різ простогнав.
— Химери позамежжя, та ти закохана в ікластого!
Вікс нажахано закліпала, відчуваючи, як починають горіти вуха.
— Ні в кого я не закохана!
— Чесно брешеш? Після моїх слів ти ж пригадала когось конкретного й засмутилася. А тепер, після зауваження, подивись, як почервоніла. Що це, як не закоханість, яка ніколи не буде взаємною? Він причарував тебе своєю пишномовністю, так? Вони в цьому мастаки! Що йому від тебе треба? Хоче ще одну покірну лялю до своєї колекції? Чи твоя кров солодша, ніж в інших?
Із кожним наступним запитанням Різ кричав усе гучніше. Він так розійшовся, що навіть не почув того єдиного слова, що злетіло з дівочих вуст. Отверезили хлопця лише великі краплі сліз, що забриніли на її віях. Брат притягнув сестру до себе, намагаючись зазирнути у світло-карі очі, які Вікс пробувала затулити долонями.
— Сестричко, ти чого? Він зробив тобі боляче?
— Кров і Вогонь, та він мертвий, Різе! — схлипнула Лисиця. — І
вбила його я!
Надсадне ридання лавиною пронеслося через увесь будинок. Здавалося, внутрішні страждання перетворювали Вікс на крикунку. Від плачу навіть шибки задрижали. Різ обіймав її, гладив по спині та волоссю, заспокійливо шикав, але марно — ефект був цілком протилежним. Спалахнули помаранчеві райдужки. Сльози набули рожевого відтінку.
Вхідні двері гучно ляснули об стіну. Умить Різ спиною влетів у кімнату батьків. Над ним схилявся й гарчав на всю горлянку Кай. Віяло гострих серповидних кігтів зависло у півметрі, небезпечно сіпаючись.
Обличчя Вікс обхопили гарячі долоні. Сковтуючи сльози з присмаком металу, дівчина зморгнула, одразу ж потрапляючи у вир зелено-блакитних райдужок із проблисками золотих кіл.
Перед нею стояв Ніл. Його великі пальці ніжно погладжували заплакані щоки, але погляд був настільки шпарким, що Лисиця зіщулилася. Рука злетіла до грудей, тиснучи на трискель. Рубін уп’явся в шкіру. Від нього навсібіч розходилися прохолодні хвилі, що зачіпали щось у неї в крові. Дихати стало легше. Дівчина знову змогла підкорити власний голос.
— Ніле? Але ж...
— Що він тобі зробив? — пророкотав тигр так, що його слова відбилися вібрацією у внутрішніх органах.
Насупившись, дівчина перевела погляд праворуч. Від побаченого її очі збільшилися в кілька разів і миттю прояснилися до свого природного кольору. Лисиця кинулася до Кая, стаючи між ним і братом. Ніл завмер у проймі дверей, шкребучи кігтями по одвірку, щоб хоч якось випустити пару.
— Я ж казав тобі, що вони тварюки, а не люди, — застогнав Різ, спираючись на лікті й потираючи забиті груди.
— Думай, що ляпотиш, — рикнув Кай, намагаючись підступитися ближче.
Вікс поклала долоню тигру на серце, спинаючись на кінчики пальців, щоб потрапити в поле його зору. Це було складно. Кай більш ніж на голову над нею вивищувався. Навіть навшпиньках вона заледве дихала йому в шию.
— Каю, він не винен.
— За ідіотів нас тримаєш?
— Ти так кричала, як при нещодавньому отруєнні, — докинув Ніл, демонстративно розминаючи кожного пальця. — Навіть гірше.
Лисиця гучно ковтнула. Якщо це правда, тоді зрозуміло, чому хлопці так розійшлися.
— Він справді не винний, — повторила дівчина. — Просто Різ необачно, сам того не знаючи, нагадав мені про позавчорашні події. І я... не стрималася.