Страница 20 из 61
Простір навколо вибухнув вогнем. Гарячі помаранчеві язики лизали умеблювання, портьєри, іграшки, мобільний... і два маленьких нерухомих тіла на підлозі, до яких несамовито поривалася під одягом намистина.
Вікс озирнулася, але помилки не було — її знову наздогнали події минулого. Тільки тепер іще й із повноцінною картинкою.
Більший силует заворушився. Це була юна копія Різа з ледь помітною ямочкою на щоці. Нещадно тручи очі й лоб, хлопчик роззирнувся. Знайшовши, що шукав, незважаючи на пекло довкола, він на колінах поліз до меншого тіла. Прибравши з обличчя довге волосся, що в сполохах здавалося кривавим, малий нашвидкуруч обстежив дівчинку. Не побачивши очевидних ран, поляскав її по щоках. Намистини на правій руці жалібно стукнулися одна об одну.
—
Еллі, Мишеня, прийди до тями
.
Дівчинка завовтузилася, схопила кофту брата в обидва кулачки й перелякано розплющила очі. Вона була на грані істерики.
—
Із!
—
Ш-ш-ш. Усе добре, я з тобою. Але нам треба вибиратися
.
—
Мя Ена
.
Діти роззирнулися, шукаючи щось серед палаючого безладу. Втрачена річ самотою лежала в протилежному кутку кімнати. Хоч як дивно, це була аж надто добре знайома іграшка-лисичка.
Хлопчик чортихнувся. Вікс бачила, що він не мав ніякого бажання лізти по плюшеву фігурку, але, судячи з усього, заради сестри малий міг піти на будь-які жертви. Не гаючи часу, брат кинувся вперед і вже за мить по лікоть запхав руку в полум’я, хапаючи м’яку вухату за хвоста.
Лисиця примружилася, дуже сумніваючись у тому, що їй ввижалося, — мало того, що іграшка зовсім не постраждала, так ще й рука хлопчика не вкрилася пухирями, а лише трохи потемніла, ніби засмагла. Він прудко повернувся до сестри й, пхнувши їй до рук улюблену іграшку, затягнув малу собі на коліна. Дівчинка тремтіла і плакала, шепочучи про себе набір слів, що годі було зрозуміти.
—
Еллі! Еллі, поглянь на мене
, — скомандував хлопчик спокійним виваженим тоном. Мала підкорилася, однією долонькою тримаючи лисичку, а іншою мнучи кофтину під рукою. —
Хто найкращий брат у світі
?
— Із
тму со ів...
— одразу ж продекламувала Еллі, але закінчення заглушило падіння балки, що перегородила вихід із кімнати. Здригнувшись, хлопчик усе ж таки зміг усміхнутися й потер сестрі кінчика носа. Він почув сказане.
— Зі
мною поруч тобі немає чого боятися
.
Попри худорлявість, малий легко піднявся на ноги разом з Еллі на руках. Кинувши повний розпачу, образи та гніву погляд на зачинені двері, що їх перекривала балка, він озирнувся на балкон, за яким вимальовувалася людиноподібна тінь. Вікс хотіла підійти ближче, але вогонь згустився і її виштовхнуло геть зі спогадів.
Опритомніла дівчина на колінах, дивлячись у до смерті перелякані очі Різа. Брат тримав за плечі, ніби вагаючись — струснути її, щоб привести до тями, чи потримати на випадок, якщо знепритомніє. Комір худі був розщебнутий.
— Ел... Вікс, що з тобою?
Лисиця потрусила головою, проганяючи відгомін видіння.
Як там казав Тео?
— Таке інколи трапляється в місцях, де в минулому стались якісь страшні події.
Знявши одну руку із сестриного плеча, хлопець потягнув паперову хустинку, що стирчала з кишені. Зіжмакавши її, обережно провів у Вікс під носом. Лисиця скривилася. Хто сумнівався б, що знову піде кров. Добре, хоч без зупинки серця. Брат виглядав настільки розгублено, що навряд чи зміг би зробити дієву реанімацію.
Вікс придивилася до хлопця й тихо прошепотіла, щоб трохи його розрадити:
— Це ти мене врятував.
Очі Різа різко збільшилися.
— Врятував? Але я гадав, мене рятівники дістали непритомного... — Його брови зібралися докупи, губи скривилися, ніби він силувався згадати, а потім з них злетіло пхикання. — То ось як усе було насправді. Виходить... я десь сховав тебе, щоб уберегти, і змусив себе забути?
Різ іще раз тернув кров. Він саме опускав руку, коли погляд упав на намистину, що вискочила на виріз кофтини під худі. Пальці випустили хустинку й учепилися в прикрасу, мнучи її і тручи, ніби та не могла бути справжньою.
— Ти знаєш, що це? — обережно запитала Вікс, спостерігаючи за його реакцією.
Хлопець розгублено кліпнув і стиснув намистину ще сильніше. Ще трохи — і він розірвав би застібку каучукового ланцюжка, що напнувся, мов нитка.
— Це ланка мого браслета, який я втратив під час пожежі. Твій подарунок на сьомий день народження. — Різ іще раз провів пальцем по кульці й випустив її. — Сподіваюся, вона підтримувала тебе й берегла, так само як і мене колись.
Лисиця потягнулася до прикраси, маючи намір віддати намистину власникові, але брат зупинив її, хитаючи головою.
— Залиш. Я ж недарма віддав її тобі.
— У такому разі я куплю тобі новий браслет, — з усією рішучістю заявила дівчина, подумки дякуючи, що намистина лишається в неї. Останні дні камінчик реально її захищав, тож віддати оберіг було дуже нерозумним рішенням.
Хвостатий усміхнувся й закивав на знак згоди. Та варто було черговій червоній краплі стекти сестрі на верхню губу, як розслаблені риси обличчя попсували страх і біль. Хлопець підхопився, смикнув Вікс за собою і поволік її на вихід.
— Якби я знав, що твої сили аж настільки прогресують у розвитку, ні за що в житті не привів би тебе сюди. Чому ти нічого не сказала? Еллі, павуки тобі у волосся, це ж небезпечно!
— Гей, у цьому немає твоєї провини, — гаряче запевнила, наново витираючи ніс. — Ну трапилося, то й що? Усе ж добре.
Різа ці слова не переконали. Ніби вистукуючи в кроках злість, він лише пришвидшив ходу, мало не стрибаючи через сходинку. Лисиця скоротила між ними відстань і обійняла хлопця зі спини.
— Ну не сердься, братику.
Різ завмер, ніби вона сказала щось абсурдне, проте за мить відтанув, накриваючи її руки в себе на животі. Обертатися він не поспішав.
— Ти не розумієш. Кожен подібний контакт руйнує чари, що утримують твої сили, і все це глибше затягує тебе в надприродний світ. Ти перестаєш бути людиною. Починаєш промінитися силою, стаєш маяком не лише для НІКС, а й для десятків інших темних тварюк, які полюватимуть за твоїм тілом, кров’ю, душею та магічною есенцією. Навіщо далеко ходити, твій приятель — перевертень, якщо чуття мені не зраджує. Думаєш, він поруч лише тому, що ти мила й красива?