Страница 17 из 61
**
** 9
Вікс тупцяла на місці, скидаючись на вагітну, яка дуже-дуже хоче в туалет. З кишень її худі та об’ємної куртки стирчали віялом паперові хустинки, які вона витягувала мало не через хвилину. Коли температура повітря падала нижче п’ятнадцяти градусів, а вологість, як оце сьогодні, була доволі високою, із носа текло, ніби з відкрученого крана. Добре хоч теплі шкарпетки цього разу додумалася вдягти. Та й замість холодних кедів на ній тепер були чоботи з високими халявами, достоту такі, як бачила вчора у брата. Хіба що без ремінців та зеленої шнурівки. Правда, допомагало це мало.
Надворі гуляв вітер. Сіявся гидосвітний дощ. Безрадісне стальне небо притискало до землі, повільно свердлячи скроні, нагадуючи знайому пару очей, що набували такого самого кольору від несхвалення чи роздратування.
Не витримавши маячіння, Кай смикнув Лисицю до себе, натягуючи на неї краї власної розстібнутої куртки. Вікс намагалася впиратись, але щойно життєдайне тепло проникло в її задубілі руки, змирилася, притискаючись до хлопця всім тілом.
Зважаючи на цю дивну посилену мерзлякуватість, якої раніше у дівчини не спостерігалося, тигр без ентузіазму сприйняв домовленість про зустріч із новоспеченим братом. Тим паче його, як і вчора, хилило на сон. Тіло здавалося дерев’яним, тому хотілося просто завалитися на диван і, не рухаючись, втикати в одну точку. Проте особливого вибору йому не лишили. Ніл так і не з’явився, бо був зайнятий відбілюванням своєї репутації, виконуючи десятки завдань від кожного із замів лігра, а Росс, якому хлопець переказав телефоном останні новини, переконував, що Лисиці буде комфортніше поруч із тим, кого вона добре знає й кому довіряє. Тож тепер Кай вимушений був разом із дівчиною мокнути посеред площі Первісного обеліска в очікуванні її братика. Благо, той не змусив себе довго чекати.
Буквально хвилиною пізніше Різ вистрибнув із трамвая, що курсував Університетським кільцем. Зодягнений, на відміну від вчорашнього, у теплу куртку, пухнастий шарф і шапку, натягнуту аж на брови, він скидався на студента, який проспав свою зупинку й тепер намагався зорієнтуватися на місцевості.
Заздрісний погляд уп’явся в розхристаного тигра, який відігрівав сестрі пальці. Натужно усміхнувшись, Хвостатий кивнув головою в західному напрямку. Туди, де простягався затишний елітний житловий масив, що поступово трансформовувався в мереживо офісних багатоповерхівок перед Опівнічним палацом.
— Нам сюди, — промовив хлопець стиха.
На жовте світло вони перебігли три смуги, якими їздили автомобілі та громадський транспорт, і занурилися в тиху вулицю з десятками триповерхових котеджів, що нічим не відрізнялися один від одного: піщаник коралового кольору, металопрофілі вікон у коричневих рамах, балкони на другому, а інколи й на третьому поверхах і невелика прибудинкова територія, подекуди з дитячими гірками та пісочницями або гойдалками. Назирці за ними непомітно слідували дві пари чорних крил.
— Ваші батьки були капець якими крутими, раз могли собі дозволити такі комфортні умови проживання. Це вам не гуртожиток на вісім людей у кімнаті. І не квартирка на сімнадцять квадратів, — присвиснув Кай, зіркими очима уважно скануючи крізь широкі вікна внутрішнє облаштування кожного будинку, що його вони минали.
— Якщо пам’ять мені не зраджує, тато був якось пов’язаний із готельною мережею Опівнічного палацу. Тому твоя правда, ми не бідували. Еллі навіть мала власного поні, бо вигукнула, побачивши його: «Він мій, а якщо моїм не буде, я піду з дому!»
Вікс закашлялася в серветку, якою саме витирала ніс. Та бути не могло, щоб вона так розбещено чогось вимагала. На хексу їй здався той поні?
— Та що ти кажеш? — протягнув Кай, штурхаючи дівчину ліктем у бік. — Як сказала, так і буде? Когось мені це дуже нагадує. Які ж іще скелети ховаються у твоїй шафі, га, Вікс?
Різ засміявся, щиро й безтурботно.
— Та ти навіть не уявляєш масштабів. Вона вила мотузки з будь-кого, а особливо з тата, який щоразу млів, коли сестричка трусила двома хвостиками й просилася на руки. Щойно на горизонті з’являлася Еллі, ми з Крісом почувалися зайвими й непотрібними.
Вікс винувато притиснулася до братового плеча. Хлопець обійняв її за талію, неприховано радіючи, що також може торкатися живої та здорової сестри.
— Раптом що, я не серджуся. Ми навіть змагалися за твою прихильність. Той, на кого падала милість, міг і з поні погратися, і навіть першим нові смаколики спробувати. Не хочу вихвалятися, але ти завжди була на моєму боці, — Різ підморгнув і сповільнив ходу. — А ось і дім, милий дім.
На перший погляд котедж нічим не відрізнявся від сусідніх будинків, хіба що фарба де-не-де полущилася, та й газон заріс бур’янами. Проте повітря так і кричало, що тут ніхто не живе. А ще довкола ніби витала дивна пелена, яка мовби попереджала, що досередини краще не заходити. Відчуття підкріплювали й наглухо запнуті вікна, а ще чорний ореол навкруг абияк забитого дошками балкона на третьому поверсі.
Здригнувшись, Лисиця слухняно почимчикувала слідом за Різом до ґанку. Кай зупинився напівдорозі. Він уважно оглянув дім, ледве стримуючись, позіхнув, затуляючи долонею рота, а потім уп’явся проникливим поглядом у машину, що стояла неподалік.
— Я зажду тут. Думаю, вам є що обговорити і ви із задоволенням проведете час без наглядача. Тільки двері не зачиняйте зсередини. Якщо почую крик чи щось інше дивне, я ненароком знесу їх із петель, — протягнув хлопець на свій розслаблений лад.
Вікс склала губи трубочкою, імітуючи вдячний цілунок, і поспішила за Різом, який уже встиг зайти всередину. Хоч вона по-братньому й любила Кая, ділитися родинними секретами їй чомусь не хотілося.
На відміну від Ігніс-падолу в будинку було доволі цивільно, не рахуючи дещо тьмяних кольорів і незначного шару пилу. Ані поруйнованих меблів, ані чвакотливого килима під ногами. Ще й світло досі працювало, бо лампи відразу ж відгукнулися на клацання вмикача. Спантеличував хіба що слабкий наліт гару, який трохи подразнював нюх. Намистина на шиї нагрілася.
— Ми з дядьком Владом просили декого із сусідів періодично навідуватися. — Ніби здогадуючись, що в сестри на думці, Різ одразу ж додав: — Ні, це не рідний дядько. Він був добрим другом нашої родини, ми святкували разом майже всі свята. Після пожежі замість того, щоб віддати в притулок, Влад забрав мене звідси й замінив мені батьків.