Страница 11 из 61
— Вікс, припини маніпулювати мною через чар. Це зайве. — Дівчина відхилилася й спантеличено зазирнула в лазурові очі. Погляд ягняти, не інакше, хоча Рафаель їй не повірив. — Я тут задля твоєї безпеки, та якщо ти дійсно хочеш сексу, щоб швидше відновитися, можемо обговорити це питання, — запропонував у лоб.
Вікс насупилася. Так сильно, що на чолі проступили численні зморшки. Секундою пізніше її брови стрибонули майже до лінії волосся. Вона сахнулася, щоб розірвати тілесний контакт, упала на лікті, водночас загортаючи до вікланця ковдру, і, намагаючись сяк-так задкувати, ніби юнак уже збирався на неї накинутися, скрикнула:
— Я нічого не робила! Мені це не треба!
Рафаель із сумнівом звів брову. Він відчував дивне поколювання в сонячному сплетінні, проте тепер це більше нагадувало не результат штучної хіті, а факт того, що Віксена намагалася насухо пити його...
надприродну есенцію
? І що це все означало?
— Тобто, суто заради уточнення, ти не хочеш розважитися, щоб, наприклад, дозалікувати рани на животі?
— Ні! — одразу ж вигукнула Вікс.
— От і добренько. Мені також ця ідея не до вподоби.
Напруження ослабло. Юнака огорнула непереборна хвиля полегшення, підкріплена пом’якшеним ароматом лілей. Бажати Віксену дійсно здавалося неправильним. Та він цього й не хотів. Його цілком задовольняло відчувати поруч її заспокійливе тепло.
Лисиця посмикала кінчики свого чубчика, відкотилася вбік і м’яко поплескала по простирадлу поруч із собою. Рафаель із сумнівом поглянув їй у вічі, але у відповідь отримав лише боязкий ствердний кивок. Збивши подушку й поклавши між ними згорнуту ковдру, він обережно влаштувався на місці, де до цього спала Вікс, попередньо висмикнувши з розетки нічник, що так дратував своїм миганням. Коли той згас, аж на голову легше стало. Дівчина ж своєю чергою витягнулася перпендикулярно. Кілька митей вона вагалася, та зрештою нерішуче прилаштувала голову на грудях вікланця. Їй хотілося чути його дихання та серцебиття. Хоча насправді вона просто боялася, що зникнення тактильного контакту поверне її у глибини болю.
Піддавшись інстинкту, Рафаель запустив долоню в густе волосся Вікс. Перебирання пасом умиротворювало. У вухах забринів стукіт крапельок із фонтана, що розбивалися об водну гладь у батьківському саду, а голову ніби приголубила ніжна материнська рука.
Кімнату наповнив красивий переливчастий звук. Юнак здивовано глянув на Лисицю й раптом припинив свої маніпуляції. Звук пропав.
— Ти
фуркочеш
? — з недовірою озвучив свій здогад.
Вікс закинула голову, щоб краще бачити Рафаеля, і млосно закліпала. Вікланець поновив масажування, перевіряючи свою теорію. І справді, з явним задоволенням дівчина примружила очі, знову почавши видавати звуки на кшталт довгого «фр-р-р».
— Дивна ти. Навіть на надприродницю.
— Та вже не дивніша за тебе, щиросердний вікланцю, — крізь позіхання відповіла Лисиця й перекотилася, щоб лягти до юнака обличчям. Кулачки притислися до підборіддя. — То що, закінчиш історію? Мені цікаво, скільки стрічок ти назбирав брехнями своїх братів. Тебе ніколи сестричкою не називали?
Не встигло останнє слово зірватися, як Вікс широко розплющила очі й ляснула себе по губах. Долоні злетіли вгору, ховаючи обличчя, на якому хаотичними плямами проступала червона барва.
— Хекси... Вибач! У голові це не звучало настільки принизливо.
— Ти в курсі, що руйнуєш мою тонку душевну організацію, яка вже давним-давно попсована Маркусом?
Вікс ображено надула губи на таку паралель і закліпала, розігруючи абсолютну невинність. Рафаель скуйовдив її чубчик, заслоняючи безсоромні світло-карі очі.
— Мені здається чи ти справді не знаєш, що таке сором? Ти що, у Тео встигла цього нахапатися? Тільки він може озвучувати подібне з невинним і водночас двозначним поглядом.
— Тобі здається, — прошелестіла дівчина.
Рафаель відчув у голосі нові сльози й мало не прокляв себе за необачність. Він провів рукою вгору, прибираючи з-понад очей пасма. Коли Вікс спробувала затулитися, юнак перепинив її руку.
— Пробач. Я ненавмисно.
— Та ти не винен. — Лисиця вчепилася в його долоню, ніби боялася, що юнак таки залишить її саму. — Я не розумію сама себе. Ці емоційні гірки занадто різкі. Я злюся на слова, на які не мала б злитися, а потім мене знову омиває відчай і бажання з усім покінчити... Я так хочу, щоб Тео був тут. Мені його не вистачає.
Рафаель потягнувся вперед. Перехопивши дівчину за талію, він підтягнув її ближче. Рука заспокійливо ковзнула вздовж її руки. Губи торкнулися маківки. Вікс притулилася лобом до його грудей і знову схлипнула.
— Це все кривавий зв’язок. Найгірше відразу після того, як усе стається. Згодом стане легше, — заспокоював юнак, обгортаючи Вікс ковдрою, що лежала між ними, даючи зрозуміти, що вона не сама в бурі своїх емоцій.
— Буде занадто, якщо попрошу тебе лишитися на ніч поруч зі мною, а не у вітальні?
— Не боїшся, що я вкушу тебе чи зроблю щось інше?
— Ні. Ти ж сам сказав, що тут задля моєї безпеки. Ти не брехав.
— Звідки така впевненість? — осміхнувся Рафаель. Пальці закрутились у темно-вишневому хвостику, злегка посмикуючи його, ніби нагадуючи, хто є хто. — Ти взагалі-то в одному ліжку з вікланцем. Із
кровосмоктальним хтивим монстром
, як сказав би тигр. Може, я заколисую твою пильність?
Вікс посовала головою.
— Ти пахнеш лілеями. Білими лілеями на прогрітому сонцем ставку.
Усміх застигнув на губах. Рафаель насилу ковтнув, перш ніж відповісти:
— У мене просто гарний кондиціонер для білизни.
Він відчув, як дівчина затремтіла від хихотіння.
— А ось зараз ти збрехав. Лілеї відгонять цвіллю. Як і тоді, коли ти сказав, що до болю можна звикнути.
— Віксено, ти — ходяча загадка, — видихнув Рафаель, гадки не маючи, що можна ще відповісти.
Емоційні відтінки запахів, особливо різноманіття позитивних варіацій, могли чути переважно лише старші, достатньо досвідчені вікланці. У молодших гама обмежувалася агресією, страхом і збудженням — емоціями, що допомагали в сутичці або ж під час пошуку харчу. А Лисиця, навіть якщо зважити на частку крові Тео в її жилах, не бувши перетвореною, не могла так запросто опанувати цей талант. І це якщо не згадувати, що сам Рафаель не чув найменшої ноти її емоцій.
— Схожі притягуються.