Страница 10 из 61
Що ж, гарна історія справді могла стати найкращими ліками. Для них обох.
— Як ти вже могла зрозуміти, — почав тоном досвідченого казкаря, — у мене лише двоє братів. Твій хлопець помиляється, більше нікого...
— Він не хлопець, — одразу ж буркнула Лисиця. — Ну тобто не мій... — Вона похитала головою. — Прокляття, давай не будемо про Ніла.
Ось це вже цікаво. То тигри мали на меті провести Клан? Виходить, та шафа м’язів справді бачила в дівчині потенційну партнерку й за будь-яку ціну хотіла вберегти її від вікланців? Хм, це могло стати проблемою.
Рафаель погладив Вікс уздовж спини й продовжив, ніби його й не перебивали.
— Маркус — мій старший брат, Теодор — середній, я ж — найменший. Якщо чесно, батьки взагалі на мене не очікували. Давалися взнаки вік та їхні охололі почуття. Тож коли матінка дізналася, що при надії, всі до останнього дня думали, що народиться дівчинка, яка лише примножить материну красу. Я таким і народився на власну біду — занадто...
делікатним
. Брати з цього постійно кпинили, але за кожної слушної нагоди користувалися, щоб показати себе з кращого боку перед дівчатами. То просили допомоги у виборі стрічки, що пасувала б мені, то домовлялися зустрітися десь на заході сонця, щоб навчитися плести коси. Зараз подібне звучить доволі смішно, але тоді такі приводи справді працювали. Причому неодноразово.
Вікс тихо захихотіла. Уперше за весь вечір.
— Вибач, але я можу їх зрозуміти. Маленьким ти, напевно, взагалі на лялечку скидався, раз зараз виглядаєш вродливішим за багатьох чоловіків та жінок, яких я зустрічала. Ти часом не використовуєш вікланське навіювання, щоб вселяти цю думку?
— Хтозна, хтозна, — відгукнувся Рафаель. — Та якщо не помиляюся, з тобою це не працює, хіба ні?
Плечі Лисиці напружилися. Хексовий нічник знову заблимав.
— Ти вже пробував?
— Ні. Але
він
про це згадував, коли розповідав про тебе.
Дівчина глибоко вдихнула. Вологі очі засвітилися вдячністю. Моментами ім’я справді приносило їй не менший біль, ніж спогади.
— Не думала, що
він
комусь про мене розказував.
— Лише мені. Це мій привілей як молодшого брата, з яким можна поговорити відверто.
Рафаель вимучено викривив губи в чомусь, що дуже віддалено нагадувало подобу радості. Якщо придивитися до зморщечок у кутиках рота, можна було розрізнити гіркоту, що ховалася за награними жестами.
— Що ж до Клану... хоч я і майстер, Маркус сказав би, що я дістав цей ранг лише завдяки протекції
сама розумієш кого
. І це не робить мені честі. Я завжди був
його
тінню, яку в темряві ніхто не помічає.
— Агов, ти відкинув у стіну дев’яностокілограмового тигролака, ніби той був легшим за яєчну шкаралупу, і навіть із місця не зрушив!
Юнак мляво стенув плечима.
— Ти вважаєш це досягненням? Я, мов мале дитя, повівся на його шпички щодо сили, вкотре намагаючись комусь довести, що я не кришталева ваза. Це не те, чим має пишатися вікланець, якому за сім років стукне вісімсот.
Лисиця шоковано витріщилася на хлопця.
— Ти мене розігруєш.
Той лишень здійняв брову, не розуміючи, що її так схвилювало, а коли збагнув, заперечно хитнув головою.
— Хатнюча волохатість... — ошелешено видихнула Вікс. — Направду я думала, що історії про ваше безсмертя це всього лише казочки. Хекси... А скільки ж тоді Тео?
Кутик губ юнака поповз догори. Піднявши поперед себе ліву долоню, Рафаель почав старанно загинати пальці. Лисиця усміхнулася. Їй теж було простіше рахувати в такий спосіб.
— Цього року йому виповнився 801. Так, точно, тому що минулого ми організували непристойно шалену вечірку, від якої весь Арахн стояв на вухах. Хай як Тео пручався, сестриця Алейн розгорнула таку програму, що ми тиждень святкували, а потім місяць видихали. Не дай Вседаре, вона таке вирішить повторити на мою кругленьку дату.
— З блекджеком і стриптизом? — із притиском поцікавилася Лисиця, і майстер міг закластися, що почув у запитанні наліт невдоволеного шипіння.
Рафаель знічев’я запустив п’ятірню у волосся, а потім опустив нижче, мнучи шию.
— Ну не без цього, — зрештою прокахикав, чомусь неохоче викладаючи їй деталі. — Перші дні була офіційна частина, на якій Тео як майстра вітали делегації надприродників — і наших, і запрошених із Неції та Хатора. Класична вечірка, тиха, стримана, достохекси нудна, але потрібна, щоб оновити зв’язки й засвідчити свій вплив і могутність. Опісля, звісно, все було не так пристойно. Криваво-алкогольні фонтани, співи сирен наживо, ексклюзивні танки найбільш жаданих німф і менад, перевертенські вистави, магічні фокуси, криваві оргії, на яких кожен намагався догодити імениннику.
Вікс різко хапнула повітря. Уява живо й неприховано в подробицях продемонструвала їй усі вхідні та вихідні такого свята. Домисли з Тео в обставинах, де до нього торкалися чужі жіночі руки набагато сильніших за неї істот, чомусь змушували дівчину повільно закипати.
Їй потрібна сила. Якби вона в неї була, Тео помітив би її раніше. Вони були б на рівних. Вона не наразила б його на небезпеку. А якби й наразила, то справді змогла б урятувати...
Майстер відчув, як нагрівається шкіра під сорочкою. Дівчина реагувала, як демониця в шалі ревнощів. Рафаель мав би насторожитись, але натомість не стримався і розсміявся чисто й легко.
— Що ти там собі надумала?
Оргіями
ми називаємо вистави з реальним кровопролиттям. Наприклад, якщо Горацій заколює Каміллу, то виключно справжньою зброєю, хоча й не отруєною і тим більше не срібною. Усе це робиться без підготовки, експромтом. Є тільки більш-менш окреслена тема, яку оголошують уже на сцені. Якщо це відомий твір, то ти можеш як цитувати по пам’яті, так і вигадувати на ходу. Участь беруть лише охочі. Той, хто найбільш правдиво й ефектно зіграє п’єсу й зірве овації зали, отримає від іменинника приз. Тео розігрував вакантне місце підмайстра та кілька десятків пляшок свого улюбленого віскі.
Лисиця шумно видихнула й знічено засовалася. Її шкіра стала ще гарячішою, натомість Рафаеля чомусь зазнобило й збудило одночасно. Внутрішня частина руки на дівочому плечі ніби вкрилася кіркою льоду. Юнак перетворився на оголений нерв, очікуючи підступу. Це вже надто сильно нагадувало щось демонічне. Треба було зіграти на випередження.
З губ зірвалося награне кахикання.