Страница 58 из 102
Вундер відзначав нові цілі: бліндажі, окопи, спостережні пункти, мінометна батарея… Серце тривожно тьохнуло. На дві незграбно замасковані гаубиці Д-30 нічого не тьохкало, а на міномети…
— Вундере, передай у штаб координати мінометів. І гаубиць заодно.
— Плюс.
Вигоріле рідколісся. Дорога. Поле. Посадка. Поле. Ще одна посадка. Калина повела головний дрон на зниження. Решта синхронно повторила маневр.
Ось і колона.
— Розібрати цілі. Кумулятивними — по техніці. Коли піхота полізе назовні — осколковими по піхоті. Головний танк мій.
— Плюс.
Висота 500… 300… 100… 50. Цілі розібрано, вразливі зони підсвічено.
— Атакуємо!
Відповіді вона не почула. У вуха увірвався тріск перешкод — немов у шоломі роздирали щільну тканину. Перед очима зарябило, зображення пішло «снігом» і пікселями, втративши реалістичність. Дрон повело, Калина відчула, що втрачає керування, та інстинктивно потягла машину вгору, не бажаючи врізатися в землю.
— Вгору! Всі вгору!
Вона не знала, чує її Вундер чи ні.
— Перемикнутисяна запасний канал!
На полігоні під ударами РЕБ і антидронової рушниці Вундер змінював канали сам, не чекаючи наказу. Але зараз Калина боялася покластися тільки на спритність і кмітливість ШІ.
— Плюс, — ледь чутно донеслося крізь перешкоди.
Тріск зник. Мішанина пікселів злилася у зрозумілу картинку. Хіба що «сніг» до кінця не зник.
— Доповісти втрати.
— Втрат немає. Витрачено одну бомбу РКГ-1600. Ціль не уражено.
Й через секунду:
— Виявлено нову ціль…
— Бачу.
Далекий кінець посадки. Вундер позначив ціль червоним кружком і послужливо «підсвітив» її, збільшив, вивівши в окремий сегмент.
— РЕБка, лайно! «Борисоглібськ»?
Добре замаскували, гади! Навіть розвідник не відразу помітив. Антену під кроною бука сховали. Звідси, збоку, її видно — он, стирчить. Пародія на тризуб.
— Нові пріоритети, моя пані?
— Я беру на себе РЕБ. Після її знищення займися колоною. Починай без команди.
— Плюс.
Головний дрон ніс дві кумулятивні бомби РКГ-1600. Має вистачити, із запасом. «Борисоглібськ» — не танк, броня квола. Пропалимо, як папір.
Куди ти поспішаєш? Не знаю. Поспішаю, й все.
Верхівки дерев під дроном злилися в суцільні брижі. Різке гальмування: ага, ось і РЕБ. Калина підкоригувала дрон, обираючи правильну позицію — щоб бомби не зрикошетили від гілок. Є просвіт. Є ще.
Поїхали!
Перша бомба пішла в кормову частину машини. Не чекаючи вибуху, Калина ривком перевела дрон правіше та скинула другу РКГшку на носову частину, точно під основу антени.
Два вибухи злилися в один. З РЕБки вдарили фонтани жаркого полум'я, перетворюючись на два гриби. Калина зібралася було розгорнути дрон: подивитися, як справи у Вундера з колоною, взяти участь, коли ще не пізно…
Гуркіт. Удар. Темрява в очах.
Що?! Що сталося?! Дрон збили?!
Немає лісопосадки. Немає палаючого «Борисоглібська». Немає колони. Немає «пташок», що пікірують на неї. Нічого немає. Є темрява і біль.
І бичачий рев на віддалі.
Голова. Моя голова. Господи, чому так боляче?! Чому я нічого не бачу?! Де я? Бліндаж. Я в бліндажі. Мене поранило. У голову. На мені шолом. Дисплей згас, тому я нічого й не бачу. Я жива. Якщо біль — значить, жива.
Шолом. Треба зняти шолом.
Руки не слухаються. Тіло? Тіла немає.
Якщо воно і є, воно вже не моє.
Накотила паніка — відчайдушна, чорна. Захлеснула, потягнула на дно. Як не дивно, врятував біль. Єдина відчутна точка у морі нескінченної, безтілесної темряви. Біль у потилиці. Калина вчепилася в нього, як у рятувальний круг. Хриплячи, виринула на поверхню. Темрява нікуди не поділася, тіла, як і раніше, не було, але паніка спала.
Так, спокійно. Біль у потилиці. Йдемо від потилиці вниз. Шия. Я її відчуваю? Можу повернути голову? Ні, краще не треба — ще зрушу що-небудь, тільки гірше буде. Плечі? Ліве? Праве?!
Слабкий відгук. М'яз. Який? Не важливо. М'яз судомно сіпався, як від електричного розряду. Порухати плечем не вийшло. Гаразд, йдемо далі. Права рука. Передпліччя, зап'ястя, кисть, пальці…
Пальці! Вони ворушаться! Що можна зробити пальцями?
Кнопки. Під пальцями кнопки. Клавіатура.
Що зробить Вундер, виявивши, що його пані більше немає з ним? У нього наказ: розбомбити колону після знищення станції РЕБ. Станцію вона знищила. Чи виконає Вундер наказ? Він в інтерактивному режимі. Має взаємодіяти з пілотом — із нею, Калиною. Які в нього стоять пріоритети?
Виконання наказу? Відновлення зв'язку з пілотом?
Пальці лежать на клавіатурі. Якщо вдасться перевести Вундера в автономний режим, він продовжить виконання останнього отриманого наказу. Потім поверне дрони на базу.
Кнопки.
Вона стільки разів натискала їх наосліп, оперуючи «пташками» з шоломом на голові. Пальці мають пам'ятати. Права група. Перемикання режимів. Лівий нижній — ручний. Праворуч — «Автозахоплення» та «Автоповернення». Вище — «Автоураження». За ним, ще правіше, «Програмний режим»…
Пальці швидко втрачали чутливість. Ну ж бо! Та кнопка чи ні? Начебто, та: «Автономний режим». Час закінчується. Секунда, друга, й пальці зникнуть.
Вона втиснула кнопку до упору.
Мінометний обстріл застав Лео у відхожому місці.
Вискочив, як то кажуть, за потребою! Їм із Калиною дісталася порожня запасна позиція: взводний опорник, три з половиною кілометри від «нуля». Траншея, що загиналася підковою, стрілецькі поділи, «апендикси». В кінці одного причаївся бліндаж, в іншому облаштували відхоже місце. Пів сотні метрів траншеєю, нікуди не висовуючись. І взагалі, тут не «нуль» — кацапи не стануть гатити по порожній позиції…
Наврочив.
Оглушливо гахнуло зовсім поруч, на голову й за комір посипалася земля. Ще раз. Ще. Купчасто криють, гади. Лео застебнув штани, сунувся в траншею, але одразу ж сховався назад. Обстріл тривав. Міномет, стодвадцятка. Чи витримає бліндаж?
Тільки б не влучили! Тільки б…
Він думав не про себе.
Коли вибухи вщухли, Лео почекав хвилину й бігом рвонув до бліндажа. Бліндаж був цілий, Лео видихнув із полегшенням — і побачив. Край траншеї розвернуло вибухом, траншею до половини засипало землею. У кволих дверях бліндажа — не могли міцніше поставити?! — зяяли дірки від уламків.
— Калино! З тобою все гаразд?!
Відповіді не було.