Страница 45 из 92
Залишивши приголомшену Нюру, він пішов далі і почав міркувати над тим, що все ж таки відбувається. Хто дозволив завідуючій поштою оголошувати ворогом народу звичайного дезертира? А може, вона знає щось таке, чого не знає він?
Вдома схвильована тьотя Поля сказала лейтенантові, що його розшукують. Прибігав посильний, передавав, що приїхав підполковник Лужин з якимсь майором, вони чекають Філіппова у його кабінеті.
Лужина він застав за своїм столом. При світлі настільної лампи голова Романа Гавриловича мала ще потворніший вигляд, ніж звичайно.
Незнайомий майор, сплівши на коліні руки, сидів біля стіни. Обидва уважно дивилися на прибулого. Потім Лужин підвівся і повільними кроками наблизився.
— Ну, здрастуй, Курт,— сказав він і, підстрибнувши, зацідив Філіппову такого ляща, аж той гепнувся на підлогу.
Вже до вечора наступного дня колишній лейтенант Філіппов, схудлий і зарослий бородою (відомо, що в покійників і арештантів борода росте дуже швидко), давав потрібні свідчення...
39
ЗІ СВІДЧЕНЬ КОЛИШНЬОГО ЛЕЙТЕНАНТА ФІЛІППОВА
...повністю розкаявшись у здійснених мною злочинах і бажаючи допомогти слідству, щиросердо визнаю, що, будучи штатним агентом німецької військової розвідки під кличкою "Курт", я систематично збирав і передавав адміралу Канарісу особисто або через керівника відділу "Абвер-1" полковника Піккенброка відомості військового, політичного та економічного характеру, що складають військову й державну таємницю СРСР.
Діючи в інтересах держави, яка перебуває з Союзом PCP у стані війни, всіляко прагнув до дезорганізації виробництва, до підриву економіки шляхом саботажу та інших зрадницьких дій, сприяв поширенню панічних чуток, шукав і заохочував до активної діяльності прихованих ворогів радянської влади з числа колишніх куркулів, підкуркульників і замаскованих прибічників так званої троцькістсько-зінов'євської опозиції, серед яких виявилися й особи, що займають ключові пости в районному керівництві.
Здійснював прямий зв'язок між німецьким верховним командуванням і ставлеником білоемігрантських кіл, так званим князем Чонкіним-Голициним, який паралельно зі мною вів підривну роботу в селі Красне.
Дізнавшись, що Чонкіну-Голицину загрожує арешт, а там і неминуче викриття, я, очоливши групу захоплення, влаштував справу так, що не ми взяли Чонкіна-Голицина, а він нас, при цьому ордер з санкцією прокурора був зумисне пошкодженим.
Після того, як в підготовлену пастку потрапив капітан Миляга, діяльність органів на території Долговського району фактично була повністю паралізована, що в свою чергу викликало активізацію сил, спрямованих проти радянського ладу. Все це призвело до того, що командування Червоною Армією було змушене, послабивши лінію фронту, кинути частину своїх сил на придушення так званої банди ЧонкінаТолицина. Після розгрому я, пред'явивши зіпсований і тому недійсний ордер, вилучив злочинця у військових властей, а потім, тимчасово захопивши пост начальника райвідділу НКВС, навмисне завів слідство в глухий кут, щоб врятувати від заслуженої покари князя Чонкіна-Голицина, оскільки німецьке верховне командування в майбутньому розраховувало використати його в ролі натхненника і організатора виступів проти радянської влади.
Ці свідчення дані мною добровільно і записані з моїх слів правильно.
ДОВІДКА
Видана з/к Філіппову Курту про те, що він медогляд пройшов. Вошей, венеричних, шкірних та інфекційних захворювань не виявлено. Протипоказань до утримання в загальній камері немає.
Військфельдшер Семенова
Частина друга 1
Чонкін спав на підлозі біля дверей, прихилившись щокою до параші, коли його розштовхали, підвели на ноги. Він трусонув головою, прийшов до тями і здивувався. В камері товклося із шестеро вертухаїв, а на чолі їх сам начальник тюрми старший лейтенант Курятников, маленький, окоренкуватий, з жіночим рябим лицем. Всі вони, в тім числі й Курятников, були чимось ніби схвильовані, дивилися на Чонкіна з цікавістю, але водночас і боязко.
На нарах заворушилися, хтось запитав, що відбувається.
— Чонкіна забирають,— сказав Штик дещо здивовано.
— А навіщо стільки дюдей?
— А хто його зна?
Тут почувся голос Манюні:
— Раз за одним стільки людей прислали, значить, на розстріл.
— Як це на розстріл? — сказав Штик.— Адже ж суду не було.
— А ніякого суду й не треба,— міркував Манюня.— Закон воєнного часу.
Чонкіна від цих слів пересмикнуло, хоч він і не міг уявити собі, що ось так зараз його виведуть і розстріляють. Та й вертухаї на чолі з начальником тюрми вигляділи не зовсім звичайно. Начальник тюрми особисто підняв шинелю, стріпнув і, розгорнувши, подав Чонкіну, як подають швейцари.
— А скільки годин? — запитав Чонкін, тицяючи рукою і не втрапляючи в рукав.
Йому не відповіли. Курятников, відступивши назад, оглянув Чонкіна прискіпливим поглядом.
— Звичайно, поголити б його треба,— сказав він заклопотано,— та хай уже...
— Чув, Манюня,— гукнув Штик.— Поголити, каже, треба. А ти — на розстріл.
— А як же,— одізвався Манюня.— Як же неголеного розстрілювати? Не годиться. Якщо хворий, вилікують, якщо неголений, поголять.
— Мовчати! — вереснув Курятников.— Ще одне слово почую, і...
Тут із-за параші підвівся професор Цинубель і, підійшовши до Чонкіна, простягнув руку.
— Прощавайте, Чонкін,— сказав він сердечно.— Не бійтесь. Вчіться витримки в Ілліча. Пам'ятайте...
Що саме пам'ятати, Чонкін вислухати не встиг, його повели з камери.
Тісним гуртом пройшли по коридору, потім через двір до прохідної. Біля тумбочки з наганом при боці стояв черговий.
— Машина не прийшла?— запитав начальник тюрми.
— Поламалась,— відповів черговий.
— Гаразд, підемо так.
Начальник розписався в якійсь книзі, що лежала на тумбочці, після чого Чонкіна вивели за ворота і повели через майдан. Було темно, холодно, йшов дрібний дощ.
— Скільки часу?— знову спитав Чонкін, і йому знову не відповіли.
Підійшли до якихось глухих дверей, подзвонили, двері розчинилися, і людина, що стояла за ними, притислася до стіни, пропускаючи прибулих.
Незабаром опинилися в знайомій Чонкіну приймальні лейтенанта Філіппова.
— Заждіть,— сказав Курятников і, боязко постукавши, просунув голову в двері.— Дозвольте зайти?
— Заходьте,— пролунала відповідь.