Страница 41 из 92
Підвівся Чмихалов. Трохи знічений тим, що сталося, він, зазираючи до папірця, пробубонів обвинувачення проти Голубєва. Вони зводилися загалом до того, що Голубєв з деякого часу ігнорує рішення партійних органів, товариську критику сприймає хворобливо, врешті-решт дійшов до того, що зірвав намічений райкомом термін хлібозбирання. Коли йому на це було вказано, Голубєв відповідав грубо, в присутності безпартійних колгоспників висловлював ущипливі зауваження, тим самим дискредитуючи в очах мас керівну роль партії.
Голубєву згадалося: був він минулого року у великому місті. Машина збила пішохода. Рух припинився. Збігся народ, під'їхала міліція і "швидка допомога". Збитого повезли. Проміряли щось рулетками. Засипали кров піском. Підмели. Регулювальник змахнув палицею, і рух відновився. І знову рушили суцільним потоком машини. І так само квапилися перехожі. Ніби нічого й не трапилось. Голубєв згадав Шевчука. Він лежав біля столу, наче збитий машиною. "Господи! — думав Голубєв.— Ось і я помру колись від страху перед начальством..."
— Голубєв!— долинуло до нього.— Ви що, оглухли? Голубєв підвів голову і побачив, що всі дивляться на
нього.
— Товаришу Голубєв,— повторив Ревкін,— я вас питаю втретє,ви хочете щось сказати?
— А що казати?— запитав Голубєв.
— Як що? Ви чули виступ Чмихалова? Хочете щось заперечити з приводу сказаного?
— Можна й заперечити,— подумавши, мовив Голубєв.
— Тільки коротше,— вставив Борисов.
— Можна й коротше,— погодився Голубєв. Підхопився Неужелєв.
— Товариші, я пропоную встановити регламент. Ми тут і так багато часу втратили.
— Який регламент ви пропонуєте?— запитав Ревкін.
— П'ять хвилин.
— П'ять багато,— зауважив Борисов,— досить і трьох.
— Товаришу Голубєв,— повернувся до нього Ревкін,— вистачить вам трьох хвилин?
— Ще й залишиться,— Голубєв підвівся, повільно пішов до першого секретаря.— Ось, отримуйте,— сказав він і, поклавши партквиток на стіл перед Ревкіним, пішов до виходу.
— Товаришу Голубєв! Товаришу Голубєв!— закричали разом Ревкін і Борисов.
Голубєв махнув рукою і вийшов за двері. Члени бюро розгублено перезиралися, не знаючи, як реагувати на такий несподіваний вчинок.
— Це провокація! — раптом не своїм голосом заволав Неужелєв.— Ми мусимо його негайно зупинити!
Борисов, не дожидаючись дальшого розвитку подій, кинувся слідком за Голубєвим. Він наздогнав його вже на вулиці, де Голубєв, одв'язавши коня від паркану, залазив у бричку.
— Іване Тимофійовичу!—Вискочивши без пальта й шапки, Борисов тремтів.— Іване Тимофійовичу, ти чого це?
Іван Тимофійович заліз у бричку і взявся за віжки. Кінь одразу й пішов, але він його притримав і очікувально поглянув на Борисова.
— Повернись!—заклично сказав Борисов. Голубєв дивився на нього, не мовлячи й слова.
— Повернись, Тимофійовичу,— прохав Борисов.— Ні-
хто твоєї крові не хоче. Ну, посваримо трохи, ну, покаєшся, на тому й розійдемося.
— В чому каятись?— запитав Голубєв.
— В чому-небудь,— сказав Борисов швидко.— Тільки не доводь нічого стосовно погоди і об'єктивних умов. Скажи, винен, запив.
— Значить, пияцтво прощають?— запитав Голубєв.
— Пияцтво можна простити,— сказав Борисов.— Аби лиш усе політично правильно було.
— Тепер все зрозуміло,— мовив Голубєв і ляснув коня кінцем віжок.— Н-но!
— Та зачекай ти,— біг поряд Борисов, хапаючись за полудрабок.
— Одійди, кажуть!— Голубєв замахнувся батогом. Кінь рвонув, Борисов відлип.
Коли Борисов повернувся в райком, там панувала повна розгубленість. Обговорювали, як бути. Парнищев запропонував:
— Раз він сам поклав білет, у нас немає іншого виходу, як прийняти його.
Підхопився Неужелєв.
— Ні, товариші, так не можна. Це буде політичною помилкою. Ми, товариші, не можемо допустити, щоб комуністи кидалися найдорожчим для нас документом. Ми повинні примусити Голубєва взяти партквиток назад. А ось коли він його візьме, тоді ми його й...— Неужелєв зробив хижацький хапаючий жест рукою.
— Вірно,— сказав Ревкін.— Здається, Неужелєв діло говорить.— (Неужелєв скромно опустив очі).— Давайте запишемо приблизно таке рішення. Перше: засудити недо-стойну поведінку комуніста Голубєва і вказати йому на неприпустимість недбалого поводження з партійним квитком. Друге: зобов'язати товариша Голубєва взяти назад партійний квиток. Виконання доручити...— Він підвів голову і зустрівся з поглядом Борисова.— Ось товаришу Борисову й доручимо,—-завершив він зловтішно. Борисов покірно схилив голову.
33
Час нам зобразити і свою птицю-тройку. Та де ж її візьмеш? Нехай заміною їй буде крита полуторка з військовим номером на бортах. Вона метляється по всіх дорогах у межах розташованого на території області військового округу. Коли мчить вона пустельною дорогою, з полуторки долинає вищання поросят і несамовите куряче кудкудакання.
Екіпаж полуторки, що складається з трьох чоловік, не рахуючи шофера, чимось нагадує концертну бригаду, котра обслуговує віддалені від центру населені пункти. Вистави, які дає ця бригада, і схожі на концерти, або, точніше, на короткі драматичні спектаклі з одним і тим же фіналом. Та це не концертна бригада, це виїзна колегія Військового трибуналу, це трійка. Попереду поруч із шофером сидить голова, полковник Добренький, приємний на вигляд чоловік із сизим носом на повновидому обличчі. Микола Спиридо-нович життєлюб. Любить пити горілку, "шуткувати", "співать пісень", небайдужий до жіночої статі. "Худих не люблю,— каже він.— Люблю таких, шоб було за шо вчепиться". До підсудних ставиться по-батьківськи, часто називає їх не підсудними, а синками. "Ну шо ж ти, синку, я бачу, Батьківщина тебе зростила, виховала, а ти її зрадив, як отой Іуда за тридцять срібняків". І вирок у двох варіантах: розстріл або штрафна рота. І схоже, що вироки ці не залишають ніякого сліду в душі Миколи Спиридоновича. Увечері того ж дня, якщо трапиться хороша, "душевна" компанія, він із задоволенням вип'є, закусить і заведе:
Ой ти, Галю, Галю молодая... Підманули Галю, забрали з собою...
При цьому він диригує підспівувачами, підморгує і невдо-волено морщиться, коли хто фальшивить.
У критому кузові на лавці спиною до кабіни сидять колеги Добренького: два похмурих типи Целіков і Дубинін. Тут же на підлозі підстрибують мішки. Мішок борошна, мішок гороху, мішок картоплі. І мішки з живністю: з поросям, з курми, з гусьми.