Додж

Руді був явно охоронцем, але таким, що застосовував погрози, зброю та труби. Ніколи кулаки, це було очевидно. Він давно не бився, можливо, ніколи не брав участі у справжній бійці. Ймовірно, це були лише штовхання, глузування та образи, як на шкільному подвір’ї. І скільки б ти не дивився відео з боксом та змішаними бойовими мистецтвами, ти ніколи нічого не навчишся з екрану.

Його масивна рука влучила їй у плече. Удар був потужним, і вона похитнулася назад. Удар болів, але не пекло. У боксі ця різниця була суттєвою.

Він нагадав їй тюремного наглядача, який вважав, що її габаритів і м’язів цілком вистачить, щоб повалити Марлоу. Вони билися деякий час, обмінюючись лютими ударами, аж поки Марлоу не набридло і вона не завершила бій серією блискавичних джебів. Десять хвилин бою, і вона не задихалася анітрохи, хоча в ті часи вона ще курила.

Насолоджуючись успіхом з плечем, Руді спробував ще раз. Чи міг він здивуватися, коли, очікуючи цього, вона ухилилася і завдала лівого хука йому в щелепу? Слина розлетілася. Руки опустилися.

Коли захист ослаблений, ніколи, ніколи не чекай.

Комбінація аперкоту та джебів у живіт.

Цього було недостатньо, щоб знешкодити великого чоловіка, тож вона швидко вислизнула з-під його досяжності.

— Боже. — У люті він кинувся на неї, намагаючись виконати якийсь дивний прийом у стилі Чака Норріса. Вона легко відступила вбік, і Руді швидко відскочив, коли вона знову присіла й почала хитатися зліва направо, готова до удару.

У нього була сила, але не було стратегії у спорті, де стратегія була життєво важливою.

Її удари зосереджувалися на обличчі та сонячному сплетінні — єдиних двох цілях, які могли дати якийсь результат. Удари в інші місця були як удари по шматку м’яса — марна трата енергії.

Єдине, чого вона мала остерігатися — де він міг завдати шкоди — це коли він хапав її за сорочку, контролюючи її рухи, і замахувався на її обличчя або брав її в задушливий захват. Він пробував це кілька разів. Не було правила, яке забороняло хапати та душити. Жодних правил, крім її власних: вони не могли стріляти один в одного.

Але їй вдалося уникнути його хапальних рук.

Його безладні стрибки та махання руками давалися взнаки. Руді тепер важко дихав, а випади стали повільнішими. Його поведінка відповідала схемі, яку вона знала аж надто добре: чоловік, удвічі більший за неї, якого б’є «дівчина». Він був збентежений і розлючений — дві емоції, які не мають місця в бійці. Вони породили ще гіршу проблему: відчай.

Тоді, ще раз згадавши про терміновість своєї місії тут, в Аппер-Фоллс, вона вирішила, що настав час.

Марлоу підійшов ближче, повернувся на чверть вправо, і коли він спробував схопити її — тепер це був смішно передбачуваний маневр — вона обернулася і завдала йому кругового удару правою в ніс.

Два послідовних джеба — лівий і правий — у живіт. Без гладкої поверхні рукавичок, що торкалася шкіри, бої голими кулаками були здебільшого безшумними. Цю конкретну атаку супроводжували лише його гучні стогони.

Руді впав на коліна, а Марлоу знову відскочила назад, хоча цього разу лише для того, щоб уникнути блювоти. Зважаючи на все, удари були помірними — вона не хотіла нічого розірвати — але коли до них додався віскі, результат був неминучим.

Абсолютну тишу, що настала після його блювоти, порушили слова з-за її спини.

— Ну, це тривало недовго.

Чоловік стояв у глибині кімнати. Він вийшов із дверного отвору. На ньому був гарний костюм, насиченого темно-синього кольору, та світло-рожева сорочка, розстебнута на комірі. Оксфордські черевики, коричневі. Йому було близько п’ятдесяти, він був приземкуватий і товстий. Руде волосся, кругле обличчя з веснянками. Він теж не часто виходив на вулицю.

Вона підійшла до бару, накинула куртку. — Воду.

— З льодом?

Марлоу не відповіла, а лише поглянула на нього. Бармен підсунув їй склянку без льоду, побоюючись, що помилився.

Вона випила половину. Потім відкрила сумочку, дістала пістолет і сховала його. «Руді» поклала до кишені.

Круглий чоловік сказав двом за столом Руді: — Відведіть його додому.

Вони швидко підвелися.

Марлоу сказала: — Скажіть йому, що його пістолет буде в одному зі сміттєвих баків на вулиці. Він сам розбереться, в якому.

— Так, мем. — Худді нахмурився, гадаючи, чи це слово належить до тієї ж категорії невдалих виразів, що й «маленька леді».

Вони підійшли до Руді й допомогли йому підвестися. Лісоруб щось бурмотів. Можливо, пояснював, що вона обдурила його, скориставшись тим, що вона жінка. Вони допомогли йому вийти на вулицю Дуглас, головну алею в центрі Аппер-Фоллс.

Рудоволосий чоловік, що сидів ззаду, кивнувши на безлад на підлозі, сказав бармену: — Прибери це.

— Так, сер.

Він запитав Марлоу: — То хто ти?

Бармен сказав: — Вона була…

— Я не до тебе звертався, Десе.

— Ні, сер.

Великий чоловік сів за щойно звільнений стіл. Вона приєдналася до нього.

— Я спостерігав. — Він кивнув на стелю. Камера.

— Тобі потрібні кращі охоронці.

Зітхання. — Цей чоловік — справжнє випробування. Він мій зведений брат. Від третього шлюбу моєї матері.

Марлоу не мала бажання розбиратися в дивній генеалогії. — Ви…

— Векслер. Томас Векслер. — Він додав, що є власником закладу. — Що він вам зробив? Руді?

— Він доторкнувся до мене.

— Але ви заважали моїм клієнтам.

Вона презирливо скривилася. Єдине, що могло б турбувати цих завсідників бару, — це замала порція.

Він, здавалося, зрозумів це і ледь помітно посміхнувся, ніби визнаючи її правоту.

Вона дістала телефон. — Я шукаю цього чоловіка.

Векслер глянув на екран і похитав головою.

Вона зітхнула й сховала мобільний. Повільно оглянула приміщення, зліва направо, зверху вниз. — Ви володієте таким закладом, тож, гадаю, у вас є… зв’язки. — Наголосивши на цьому слові.

— Деякі.

— І я припускаю, що ви з поліцією чи заступниками шерифа, чи ким там тут вважають правоохоронцями, не в найкращих стосунках.

— Це правильне припущення.

— Допоможіть мені його знайти, і я заплачу 5 тисяч доларів.

Червонувата брова мимоволі піднялася. Здивування зникло, поступившись місцем діловому настрою.

— Половина — авансом. Без повернення. Дайте мені його дані, і я подивлюся, що можна зробити.

Вона засунула руку в рюкзак і порилася в захаращеному внутрішньому просторі, поки не знайшла конверт із готівкою. Вона перерахувала купюри й підсунула їх йому.