Додж

Він запозичив ім’я справжнього маршала з чиказького відділення, Едварда Гріна, який, як повідомив йому його контакт, був поза офісом на завданнях в Індіані.

Щодо біографії — одружений, має двох дітей, ну, це був жарт. Пол Оффенбах мав стосунки з жінками, але вони неодмінно передбачали укладення якихось угод — із солідними бонусами, що виплачувалися, коли вечір виходив бурхливішим, ніж планувалося. Він інколи втрачав контроль, коли справа доходила до такого роду розваг.

Чоловік у Чикаго, який став конфіденційним інформатором Марлоу — і якому Оффенбах платив надзвичайно щедро — також надав фотографію, на якій Марлоу проривається до складу. Однак це не було приміщення конкуруючої банди. Вона була головним тактичним агентом під час рейду на схованку торговця людьми. (Дещо з того, що він розповів нещасному заступнику Ломбарді, було правдою: Марлоу справді вистрілила охоронцеві в коліно. І ні, їй це не було потрібно.)

Потім вони поїхали в Аппер-Фоллс, щоб зустрітися із заступником, з’їсти чудовий гамбургер і спокусити того нещасного хлопця. Він використовував свій шарм, неформальне наставництво та південний акцент, який, як він виявив, зазвичай змушував людей довіряти тобі й вірити тобі.

Смс, яке він отримав, коли вони їхали до місця, де виробляли метамфетамін, було не від якоїсь комп’ютерної компанії, що займається кредитними картками — якщо таке взагалі існувало. Воно було від Томаса Векслера, якому платили 10 тисяч доларів за допомогу в пошуках і усуненні Марлоу. Один із людей Векслера відстежив її до «Вестерн-Валлі-Лодж», де портьє мав передати їй ключ від номера.

Він і хлопець були готові до дії. Він так чітко уявив собі цю сцену, що аж відчував її смак. Відкрити двері. Якщо вона буде там, він заштовхне Тоні всередину першим, і коли вона завагається стріляти в правоохоронця в формі, він уб’є її, а потім всадить дві кулі в голову заступнику шерифа.

Якщо її не буде всередині, вони почекають і розіграють той самий сценарій, коли вона повернеться.

Такий ідеальний план...

Але все вийшло не так.

Перед тим, як вони зайшли всередину, він помітив на купі сміття цілком придатне дзеркало з аптечки. Воно було частково прикрите, але, оцінивши кути огляду, він зрозумів, що з нього вона зможе бачити будь-які автомобілі, що наближаються.

Вони відступили, щоб скласти новий план.

Але новий план був неможливий.

Через його велику помилку.

Нібито незнайомець у місті, звідки він знав маршрут від мотелю до торгового центру?

І Ломбарді, мабуть, теж дивувався, чому маршал не подзвонив шерифу чи поліції штату і не попросив відправити до мотелю спецпідрозділ.

Отже, прощавай, бідний Тоні Ломбарді.

Хоча він не помер.

Але в певному сенсі Оффенбаху такий результат сподобався більше.

Розбите обличчя... Уявіть собі той біль.

Він перевірив новини з північного Іллінойсу. Він стежив за судовим процесом у окрузі Вандалія. Місцеві власті вважали, що затримали одного з двох чоловіків, які були разом з Оффенбахом на місці пограбування та вбивства Синтії Хупер три тижні тому. Докази були слабкими, але короткозорий прокурор, схожий на пітбуля, чоловік на ім’я Еван Квілл, все одно наполягав на судовому процесі.

Цікаво подивитися, як розгортатиметься цей цирк, розмірковував Оффенбах.

Вдихаючи віскі, він знову згадав про той будинок. Молодий Пол приїжджав сюди так часто, як тільки міг, щоб втекти від свого батька — молодого мафіозі. Полу не заважала злочинна кар’єра батька — він сам оплатив більшу частину своєї вищої освіти, займаючись азартними іграми у Віндзі-Сіті. Йшлося про характер батька: він був самозакоханим тираном, який ніколи не піднімав руку на Пола, його брата чи матір, але безжально знущався з них саркастичними зауваженнями та образами. Ці слова влучали, наче удари батогом.

Проте він мав дякувати батькові за те, що той дав початок власній злочинній імперії молодого Оффенбаха; він шантажував батька-бабія, щоб той запустив його власний бізнес — історію, яку він ніколи не розповідав нікому на світі.

Інші спогади про будинок: спальня на третьому поверсі, де він, серед іншого, грався зі своєю кузиною Сарою. Простора їдальня, де гості родини влаштовували галасливі трапези. Затхлий підвал, що пахнув мазутом, де — коли він підріс і залишився там сам — він прив’язав бродягу до пружинного матраца і почав експериментувати, виявивши, що це збуджує його набагато більше, ніж Сара чи будь-яка інша жінка.

З одного боку, він шкодував, що Констант Марлоу помре. У ній було щось привабливе. Дечим вона нагадувала йому самого себе. Не цікавилася правилами. Не цікавилася виконанням наказів. Пряма, фізична. Він редагував її біографію для Тоні Ломбарді, але багато з того, що він розповів заступнику, було близьким до правди. Вона була колишньою професійною боксеркою, яка здобула сотні титулів. Майже непереможена. Її взагалі не дискваліфікували зі спорту — насправді, вона була дуже затребувана промоутерами аж до виходу на пенсію. Вона й досі не полишала цього, боксуючи в аматорських лігах, таких як Іллінойський клуб боксу з громадської безпеки, де вона билася з іншими жінками-поліцейськими та пожежницями. Особливо їй подобалося битися з жінками-тюремними наглядачками. Ця робота приваблювала великих, міцних жінок; Марлоу, як кажуть, не любила легких речей.

Так, вона служила в армії, і там були проблеми, хоча це не мало нічого спільного з торгівлею краденою зброєю, і її звільнення було з почестями. Догани завжди були за одне й те саме: якщо вона дізнавалася про будь-якого солдата — рядового чи офіцера — винного в домаганнях, і якщо жертву змушували мовчати, Констант Марлоу вершила своє власне правосуддя. Цікаво, що згодом, коли їх запитували про синці чи зламаний зап’ясток, чоловіки незмінно повідомляли, що травми були наслідком аварії на мотоциклі чи під час скелелазіння.

Ах, Констант…

Шкода прощатися.

Але якщо говорити про вірність своїй природі… Оффенбах дійшов висновку, що ніколи не зустрічав нікого більш саморуйнівного, ніж вона.

Мабуть, схильного до самогубства.

Завтра він просто допоможе їй здійснити цю долю.