Додж

Вона не проявила жодної реакції: — Тож Оффенбах — у ролі шерифа — з’являється. Якось він дістав ключ…

— Це, мабуть, Векслер. Майже всі в місті, з ким він розмовляє, виконують його накази.

Констант Марлоу випромінювала гнів так, як інші люди кидають тіні в ясний день. Вона знову опанувала себе. — Я була готова до нього. Він уже збирався зайти. Але передумав. Мабуть, злякався. Втік, перш ніж я встигла щось зробити.

— «Щось зробити»? — На цьому шериф подивився на неї так, як, мабуть, дивився б на водія, затриманого за водіння в нетверезому стані, який стверджував, що випив лише два пива, перш ніж врізатися в дорожній знак.

Вона пояснила: — Заарештувати його.

І шериф Бреддок став другою людиною за кілька годин, якій вона збрехала про свій намір вбити Пола Оффенбаха.

Гучний рев дизельного двигуна. Евакуатор піднімав задню частину патрульного автомобіля. Дрібні шматочки скла падали, наче блискучий град.

— Ваш заступник…

— Тоні Ломбарді.

— Як він у це вплутався?

— За версією Оффенбаха, він полював на вас, бо ви вбили його помічника, а потім — подружжя, яке перебувало в програмі захисту свідків. А Тоні сказав, тобто написав перед операцією, що ви надіслали йому повідомлення та запис, на якому хтось кричав, щоб відлякати вас.

Боже... Марлоу зібралася з духом. Це було нелегко. — Ні, Оффенбах надіслав мені повідомлення.

— А на записі був твій друг? — додав Бреддок пошепки. — Його вбивали.

Вона кивнула. Якби вона відповіла вголос, слова могли б перетворитися на крик.

— Всемогутній.

З гучним скреготом евакуатор витягнув патрульну машину.