Додж

Вона доторкнулася до задньої частини пояса, щоб зорієнтуватися, де лежить «Сміт і Вессон» — іноді він зміщувався під час їзди, — а потім пройшла крізь зарості непідстриженого чагарнику. Вона зупинилася на краю парковки. Перед нею розгорталася справжня картина — справжній карнавал, освітлений у наступаючих сутінках миготливими вогнями аварійних автомобілів.

Десятки людей стояли групами за жовтою поліцейською стрічкою. Вони дивилися в бік магазину Dollar General, звідки стирчала задня частина патрульного автомобіля шерифа, оточена крижаним полем уламків скла. Безліч мобільних телефонів працювали, знімаючи фотографії та відео. На місці були десятки правоохоронців. Вона зосередилася на двох: обоє в сірій формі, один старший, один молодший. Вони стояли біля патрульного автомобіля HCSO. Збоку були нанесені трафаретом написи: «У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ ТЕЛЕФОНУЙТЕ 911» та «СЛУЖИМО І ЗАХИЩАЄМО».

Старший із пари був прикрашений значною кількістю нагород на плечах і грудях — нашивками, значками та відзнаками.

Саме до нього підійшла Марлоу. — Шерифе?

Чоловік подивився на неї зверху вниз зі свого зросту 193 см. Його обличчя було зморшкуватим, як у любителя активного відпочинку, а статура відрізнялася худими ногами та животом, що випирав на кілька сантиметрів над ременем. Його волосся та опущені вуса були сивими, відтінку між кольором його одягу та фарбою патрульного автомобіля.

Його вираз обличчя був і втомленим, і обережним. — Преса?

— Що?

— Ви журналістка?

— Ні.

— Ви щось знаєте про інцидент, що тут стався?

Вона підняла гаманець, в якому з одного боку лежало посвідчення з фотографією її роботодавця, а з іншого — золотий значок. — Спеціальний агент Констант Марлоу, Департамент кримінальних розслідувань штату Іллінойс. І, відповідаючи на ваше запитання, так, я знаю.

* * *

— Чоловік, який застрелив вашого заступника, — це Пол Оффенбах, — сказала вона шерифу Луї Бреддоку.

Вони з шерифом сиділи на передньому сидінні патрульного автомобіля. Його великі долоні лежали на кермі, великі пальці зачепилися за нижню частину, а інші вісім пальців піднімалися й опускалися, наче він грав регтайм.

На перевірку особи Марлоу пішло кілька хвилин. Бреддок зв’язався зі штаб-квартирою IDCI у Спрінгфілді, щоб отримати підтвердження. Відповідальний агент підтвердив, що в поліції є Констант Енн Марлоу. Але він нічого не знав про її поїздку до Вісконсину. Наразі вона перебувала у відпустці.

Він надіслав фотографію, яка збігалася, але Бреддок, не зовсім задоволений, перевірив її відбитки пальців. Нарешті заявлена особистість збіглася з фізичною формою.

— Сказав, що він — федеральний маршал. На ім’я Грін.

— Оффенбах так робить. Приймає чужі особи. Наскільки його посвідчення витримали перевірку?»

— Досить добре. У офісі федеральних маршалів у Чикаго є Едвард Грін. Мій заступник запідозрив щось і саме переглядав їхній веб-сайт, коли його застрелили.

— Як він?

— Поранений в обличчя. Ось і відповідь.

— Він виживе?

— Так кажуть. Хоча я б сумнівався, що він повернеться до обраної професії. Яку він любив. »

— Як це сталося? — Вона кивнула на пошкоджений патрульний автомобіль, що стояв на уламках блискучого скла.

Бреддок пояснив, що допитав заступника, як міг. Офіцер сказав — точніше, написав — що, щойно побачив зброю, він не потягнувся за своїм пістолетом, а за важелем перемикання передач і натиснув на газ.

— Чоловік вистрілив ще кілька разів, промахнувся, а потім, незважаючи на всіх людей навколо, зник. » — Він повернув своє довге, суворе обличчя в її бік. — А тепер час вислухати вашу історію, агенте Марлоу.

— Оффенбах — кар’єрний злочинець із Чикаго. Незалежний, але працює з бандами там і вздовж берега озера аж до Міннесоти. Я переслідую його вже кілька тижнів. Він і двоє чоловіків викрали вантажівку з опіоїдами та фентанілом на мільйон доларів. Округ Вандалія.

— Прямо за кордоном. Ми співпрацюємо з їхнім відділом шерифа. Перегони на великій швидкості туди, перегони на великій швидкості сюди.

— Ви знали Синтію Хупер? Заступницю шерифа там.

— Ні. — Його ковбойське обличчя було нерухомим. — І я вловив це дієслово.

— Про пограбування ще не повідомили. Вона бачить фургон, що з’їхав з дороги, і йде перевірити. Мабуть, просто подумала, що це аварія. Троє злочинців ще там. Оффенбах катував її і вбив». З певним зусиллям Констант Марлоу стримав гнів.

— Боже мій. Чому?

— Бо він садист. Йому це подобається. Син і я працювали разом, у спеціальній групі з боротьби з наркотиками, її підрозділ і мій. Вона була подругою».

Марлоу почув мелодійний голос Синтії, деякі з останніх слів, які вона промовила.

Тож є дещо, про що я хотіла б поговорити...

— Ну, вибачте.

— Вчора ввечері мені зателефонував один із моїх інформаторів. Оффенбах тут, у Гарбінгері. Я поїхала туди.

Шериф замислився. — У відпустці, так? Ви вважали, що ваші колеги з «Країни Лінкольна» не докладають достатньо зусиль, щоб його розшукати.

Навряд чи це потрібно підтверджувати.

— Сьогодні вранці я почала ходити містом, показуючи його фото, щоб дізнатися, чи хтось його бачив.

Шериф посміхнувся. — Але, можливо, це було щось більше, ніж пошук зачіпок. Ви грали роль приманки, сподіваючись, що він прийде за вами.

Знову не було потреби підтверджувати.

— Він займається наркоторгівлею, тож я розмовляла з деякими з ваших наркоманів, роздаючи їм двадцятки. Думала, що він може бути там, де вони тусуються. Вони сказали, що ніколи його не бачили, і я їм повірила. Але з’явилося ім’я Векслера.

У очах шерифа на мить промайнув стурбований погляд.

— Я зайшла до нього. До «Хогана». Побилася з одним із його хлопців. — Вона знизала плечима. — Мені треба було переконати їх, що я не з поліції.

— Що сталося з Векслером?

— Заплатила йому дві тисячі п’ятсот авансом, щоб він віддав мені Оффенбаха.

— Ого, у тебе ж якийсь бюджет.

— З моїх заощаджень. Особистих.

— О.

— Або Векслер зробить те, про що я просила, і віддасть мені Оффенбаха, або зрадить мене йому й забере собі дві винагороди. Виявилося, що сталося друге. Я помітила, що один із його людей стежив за мною від бару до «Вестерн-Валлі Лодж». Він повідомив Оффенбаху, де я зупинилася.

— «Вестерн-Валлі»? Менше ніж годину тому надійшла скарга на пошкоджені номери та зниклого гостя. Схоже, у вас був напружений день у графстві Гарбінгер, агенте Марлоу».