Страница 7 из 24
Одного разу Шаміль навіть вивчив на гітарі мою улюблену пісню — «Night and Day» у виконанні Frank Sinatra. З дитинства я обожнювала американську класичну музику, джаз, блюз і свінг. Моїми улюбленими виконавцями були Frank Sinatra, Ella Fitzgerald, Dean Martin, Elvis Presley та Louis Armstrong. Також мене завжди неймовірно приваблювала Америка 1930–1950-х років. Усе життя мене з незрозумілою силою тягнуло саме до цієї епохи. Звідки взялася така любов до цієї музики, для всіх так і залишилося загадкою: у родині бабусі й дідуся любили нашу національну — грецьку та арабську — музику, а мама надавала перевагу хітам 1980-х.
Шаміль грав на гітарі не надто вправно та не мав особливого музичного слуху, але того теплого літнього вечора він зробив усе, що міг: стоячи під моїм вікном, зіграв і заспівав цю пісню для мене.
У відповідь я вилила на нього відро води.
Та коли піднімала важке відро, потягнула вену на руці. Спочатку підозрювали травму сухожилля, але згодом з’ясувалося, що проблема була іншою. Так чи інакше, наслідки цієї травми залишилися зі мною на все життя. Відтоді мені не можна піднімати важкі речі.
Іронічно, але ця травма стала своєрідним нагадуванням про Шаміля — слідом, який залишився назавжди.
Не можу сказати, що була по-справжньому закохана в нього. Швидше за все, я прийняла його залицяння через власні уявлення про те, якими мають бути шкільні стосунки. Ми обоє красиві та помітні серед однокласників. Шаміль був баскетболістом, а я - грала на гітарі. То ж мені здавалося цілком природним, що такі хлопець і дівчина повинні бути разом. На моє сприйняття вплинуло й захоплення американськими фільмами про підлітків, на яких ми росли.
Шаміль був дуже вродливим хлопцем: високий, спортивної статури, блондин з зеленими очима. Він регулярно відвідував спортзал, стежив за собою і підтримував хорошу фізичну форму.
Він ставився до мене уважно й турботливо. Часто запрошував мене до кінотеатру або кафе, причому оплачував усе власними грошима. У вихідні дні та під час канікул Шаміль підробляв, розклеюючи оголошення, тому мав невеликий, але власний заробіток.
Особливо мені запам'ятався Новий рік 2002 року. Незадовго до свята він прямо запитав мене, які дорогоцінні камені мені подобаються. Я відповіла, що люблю смарагди, не надаючи цьому особливого значення. А на Новий рік Шаміль подарував мені старовинний срібний перстень зі смарагдом. Для чотирнадцятирічної дівчини це був дуже незвичайний і дорогий подарунок, який я запам'ятала надовго.
Але не все було так безхмарно, Шаміль переживав, що я сподобалася моєму сусідові Саїду ібн Юсуфу Аль Мансуру. Саїд був старший за мене на 5 років, сім'я якого також була вихідцями з Палестини. Він подумав, що я старша, тому попросив своїх батьків поговорити з моїми бабусею та дідусем, щоб вони організували «офіційне» знайомство. Оглядини відбулися у Святвечір католицького Різдва, 24 грудня 2001 року, оскільки мій дідусь був католиком, у нашій родині було прийнято святкувати Різдво саме 25 грудня.
За арабськими традиціями оглядини відбуваються таким чином: наречену та ще кількох дівчат накривають червоною шаллю, а майбутня свекруха має впізнати свою майбутню невістку. Мене, ще двох дівчат, з якими я спілкувалася в гімназії (також у нас було тріо: я — брюнетка, друга — руда, а третя — з русявим волоссям (тобто темний блонд); це спілкування тривало аж до закінчення 11 класу, але, на жаль, вони теж згодом виявилися підлими пліткарками, які мені заздрили), а також дівчину дядька Нікоса, яку він привіз знайомити з батьками, накрили великою червоною шаллю, і Алія, мама Саїда, мала вгадати, хто її невістка. І вона вгадала! Спочатку, на оглядинах були присутні тільки жінки, а через деякий час, до нас приєднались і чоловіки: мій дідусь, дядько Нікос, батько Саїда і сам Саїд.
Коли я вперше по-справжньому побачила Саїда, хоча раніше зовсім не звертала на нього уваги, він одразу привернув мій погляд. Зовні він був саме таким типом чоловіків, які мені подобаються: високий, вродливий, статний, спортивної статури, смаглявий брюнет із глибокими карими очима. Також був розумний та гарно вихований, мав вищу освіту бухгалтера, та власну точку на ринку ( тобто, працював сам на себе). Та попри його привабливість, десь у глибині душі я відчувала незрозумілий спротив. Наче серце намагалося сказати мені щось таке, чого розум ще не міг збагнути.
Коли Саїд запросив мене на танець, я погодилась. Ми кружляли під музику, і я ловила на собі його погляд. У його очах читалася небайдужість, яку неможливо було приховати. Загалом він справив на мене гарне враження: був уважним, впевненим у собі та приємним у спілкуванні. Але дивне відчуття не полишало мене. Здавалося, що все складається правильно, проте десь між рядками цієї історії ховалося невловиме «але».
Я чесно сказала Саїду, що в мене є бойфренд. Та для нього це не стало перешкодою.
— За таку дівчину, як ти, я готовий боротися, — відповів він.
І в ту мить я зрозуміла: він не з тих людей, які легко відступають від того, чого прагнуть.
Мої «подруги» не забарилися донести Шамілю про ці оглядини. Звісно, зробили вони це за моєю спиною. Дізнавшись про те, що сталося, він одразу примчав з'ясовувати стосунки. Хто саме розповів йому про оглядини, Шаміль так і не зізнався. Лише багато років потому, вже після випускного в 11 класі, та вручення атестатів, я випадково почула розмову тих самих дівчат і зрозуміла, як усе відбувалося насправді.
Тоді ж я пояснила Шамілю, що в цій ситуації від мене майже нічого не залежить. Але, здається, мої слова мало що змінили...
Незабаром ті ж самі «подруги» повідомили мені, що Шаміль «забив стрілку» Саїду. У ті часи так називали зустріч для з'ясування стосунків. Саїд поставився до цього без особливої серйозності. Для нього Шаміль виглядав радше запальним юнаком, який вирішив влаштувати суперечку через дівчину.
На цю зустріч Саїд прийшов не для бійки. Він хотів спокійно поговорити й пояснити ситуацію. Але Шаміль першим кинувся на нього. Саїд лише відштовхнув його, проте конфлікту вже було не уникнути — бійка все ж сталася...
Через деякий час я побачила на обличчі Шаміля синці й запитала, звідки вони взялися. Він відповів, що нібито травмувався на роботі. Коли ж я почала розпитувати детальніше, він раптом перевів розмову на зовсім іншу тему. Тоді мені це здалося дивним, але справжню причину я зрозуміла значно пізніше...
Так само ніяково почувались я, коли Саїд разом зі своїми батьками прийшов до нас у гості. Бабуся наполегливо змушувала мене виходити до нього, розмовляти, сидіти поруч, хоча сама я почувалася скутою і розгубленою. Мені здавалося, що події навколо мене розгортаються надто стрімко, ніби хтось уже давно написав сценарій мого життя, не запитавши, чи хочу я грати в ньому свою роль!
Одного разу трапився навіть кумедний випадок. Саїд, як завжди, прийшов до нас у гості разом із батьками, і мене попросили подати йому чай. Я навідріз відмовлялася, але бабуся з дідусем таки вмовили мене.
Неохоче взявши тацю, я поставила чашку чаю на стіл біля Саїда. Та на цьому все не закінчилося — він ще й попросив печиво до чаю.
Я повернулася на кухню, принесла йому печиво, а потім демонстративно нахилилася так близько, що наші обличчя опинилися навпроти одне одного, і ми буквально дивилися очі в очі. Не відводячи погляду, я з викликом промовила:
— Жери своє печиво!
Після закінчення 9 класу мати Шаміля, Людмила, ухвалила рішення повернутися на батьківщину. Причиною стали постійні конфлікти з родичами її покійного чоловіка — батька Шаміля. Він помер, коли хлопчикові було лише п’ять років. З часом Людмила зустріла гідного чоловіка й почала з ним стосунки. Шаміль сприйняв його добре й не заперечував. Однак родичі покійного чоловіка й надалі втручалися в життя молодої жінки: приходили без запрошення, намагалися контролювати її особисте життя та влаштовували скандали. І справді, хіба вона мала залишатися самотньою до кінця своїх днів лише тому, що стала вдовою?