Страница 20 из 24
Я намагалася не звертати уваги на подібну поведінку. Ці люди не були варті моїх переживань.
Проте керівництво завжди знаходило причину для звільнення.
Після розриву з Андрієм я не могла затриматися на жодній роботі довше трьох місяців.
Так тривало постійно.
Через два тижні після припинення сеансів з Артуром мене вкотре звільнили.
Того вечора мені особливо бракувало наших розмов.
Я сиділа на підвіконні, слухала блюз і дивилася, як дощові краплі повільно стікають по склу. Зазвичай саме такі сцени показують у мелодрамах, коли героїня переживає непростий період свого життя.
Раптом мені прийшло повідомлення в соціальній мережі.
Від Артура.
Я одночасно здивувалася і зраділа.
«Юліє, чи можемо ми завтра зустрітися? Мені потрібно терміново з вами поговорити».
Я перечитала повідомлення кілька разів, щоб переконатися, що не помилилася.
Потім відповіла:
«Так».
Незабаром Артур написав місце зустрічі. Це було кафе «Янкі» в центрі міста — заклад з американською атмосферою, куди я й сама іноді заходила випити кави.
І хоча я не знала, про що саме він хоче поговорити, відчувала, що наступний день принесе щось несподіване.
Я не могла дочекатися нашої зустрічі з Артуром. Коли підійшла до кафе, побачила, що він уже чекає на мене всередині. По ньому було помітно, що він нервує. Я трохи постояла біля входу, а потім увійшла. Щойно Артур мене побачив, його очі кольору темного бурштину засяяли, а на губах з'явилася усмішка. Було видно, що я йому подобаюся. Цього разу він був без окулярів, але це зовсім не робило його менш красивим.
Я привіталася і сіла за столик.
— Яку каву будете? — запитав він.
— Капучино.
— А до кави що?
— Дякую, тільки каву.
— Може, тістечко чи шоколад?
— Ні, дякую. Тільки каву.
Потім Артур поцікавився, як я доїхала. Говорив він, як завжди, з одеським акцентом
Сам Артур був корінним євреєм по обох батьківських лініях. Коріння його матері було з Одеси, а батьківської родини — з Єрусалима та Тель-Авіва.
Ми трохи поговорили про погоду, а потім він перейшов до розмови, заради якої й запросив мене.
Артур зробив глибокий вдих і почав переконувати мене остаточно піти від Андрія.
Виявилося, він вирішив, що якщо я приходила на консультації сама, то намагаюся зберегти стосунки, а Андрій просто не хоче брати участі в цьому.
— Я за нього не тримаюся, — відповіла я. — Навпаки, це Андрій не хоче залишити мене в спокої, хоча ми розійшлися ще минулого року.
Я також сказала, що якби він справді хотів зберегти наші стосунки, то знайшов би час приходити на консультації разом зі мною. Натомість він був переконаний, що проблема лише в мені.
Після цих слів Артур помітно заспокоївся. Він узяв мене за руку, подивився в очі й зізнався, що я сподобалася йому від самого початку. Саме тому він припинив наші консультації — хотів розібратися у власних почуттях.
Тоді я поставила запитання, яке давно мене цікавило:
— Ви вільні?
— Так.
Артур розповів, що розійшовся з дівчиною ще три роки тому і тепер готовий до нових стосунків.
— А чому ви розлучилися?
— Не склалося, — коротко відповів він і відразу перевів розмову на іншу тему.
Я тоді подумала, що ніколи не зрозумію, як можна було втратити такого чоловіка. Водночас була вдячна його колишній за те, що вона колись зробила саме такий вибір.
Потім уже я почала розпитувати Артура про нього самого. Виявилося, що Артур знає п'ять іноземних мов, у тому числі і латинь, має дві вищі освіти. Перша — архітектор. З дитинства він мріяв стати інженером, але обрав архітектуру через кращі перспективи. Друга освіта — психолог, але Артур не вважав себе видатним психологом...Мене дивувала його скромність! У роботі він користувався незвичайним підходом. Іноді складалося враження, ніби він бачить думки людини наскрізь. Після наших сеансів я ніколи не почувалася винною чи пригніченою. Навпаки, на душі ставало легко. Артур нікого не звинувачував, як це роблять інші психологи, а допомагав подивитися на проблему з іншого боку.
Також він розповідав про свою родину. У нього була старша сестра, яка багато років жила в Тель-Авіві з чоловіком і двома дітьми, сином та донькою. Молодший брат Давид, мій ровесник, працював лікарем і жив у Єрусалимі. А батьки залишалися в Одесі.
Ми говорили дуже довго і навіть не помітили, як за вікнами почало сутеніти.