Юлія Розкішна

— Це ваші проблеми. Розбирайтеся самі.

Тоді, щоб ми остаточно не втратили свою частку квартири, значно пізніше мама прописала і мене за цією адресою. Коли мене ще не було на світі, в тій квартирі була прописана тільки мама, і їй ті шахраї погрожували фізичною розправою ( знову ж таки, вона не одноразово писала заяву у міліції на тих сусідів, але там з нею навіть говорити ніхто не вважав за потрібним, відповідь завжди була одна!), і вона вважала, що якщо з нею щось станеться, я успадкую її частину. Квартира в Ялті і так повинна була дістатися мені, адже я клина спадкоємиця.

Що ж до квартири в Ялті, то секта оформила всі документи на себе. Підпис дядька Нікоса був підроблений. Я бачила ці документи на власні очі, і було дуже помітно, що підпис несправжній! Я зверталася до різних правоохоронних органів та державних установ, але всюди отримувала відмову в допомозі. Ось таке в нас правосуддя!

На Новий 2011 рік мене запросила в гості моя сусідка Ольга, з якою ми досить добре спілкувалися. Після смерті дядька Нікоса мені зовсім не хотілося нічого святкувати. Ольга підтримувала мене в цей важкий період, і все ж таки вмовила прийти до неї, щоб хоч трохи відволіктися від сумних думок. Того вечора в неї зібралася невелика компанія: сама Ольга, її хлопець, брат її хлопця та їхній друг на ім'я Джавад, який був вихідцем з Кавказу... Спочатку ми сиділи за столом, спілкувалися та зустрічали Новий рік. Пізніше увімкнули музику й почали танцювати. У якийсь момент поруч зі мною опинився брат хлопця Ольги. Ми трохи поговорили, а потім він несподівано взяв мене за руку та й потягнув до танцю, я навіть не встигла йому відповісти. Згодом Ольга розповідала, що саме в той момент, коли я розмовляла з ним, з іншого боку до мене підсів Джавад. Я його не помітила, тому що він перебував у мене за спиною. За словами Ольги, він хотів мені щось сказати, але розмова так і не відбулася, тому що мене вже запросили танцювати. Після танцю ми повернулися за стіл. Я зробила кілька ковтків шампанського зі свого келиха. Через деякий час відчула сильне запаморочення, а потім втратила свідомість. Отямилася я вже в лікарні, виявилося, що в мене було отруєння... Через декілька днів я дізналася, що я вже давно подобалась Джаваду, коли він приїжджав до друзів у наш район, то часто бачив мене, хоча я його не помічала. Саме тому він попросив Ольгу вмовити мене прийти на новорічне святкування, щоб познайомитись зі мною. Але Ольга йому відповіла, що я занадто перебірлива ( ніколи не розуміла що значить "занадто перебірлива"? Я обираю людину для довготривалих та серйозних стосунків, зрозуміло, що я буду звертати увагу тільки на найкращих!) Мені також розповіли, що ще до свята він звертався до жінки, яка називала себе відьмою, і просив у неї так зване приворотне зілля. Після того, що сталося, це зілля нібито передане на експертизу. Згідно з розповідями очевидців, у його складі виявили звичайну воду та відвар отруйних трав! Через декілька років я використала окремі її мотиви під час роботи над драматичною п'єсою «Геннадій».

Саме у 2011 році я серйозно почала писати оповідання та п'єси. У своїх творах я порушувала теми соціальної нерівності, несправедливості, конфліктів між батьками та дітьми, а також складних людських взаємин. Серед письменників, чия творчість особливо впливала на мене в той період, були Антон Чехов і Теннессі Вільямс.

Після смерті дядька Нікоса матеріально мене підтримувала мама. Крім того, мої друзі-музиканти стали частіше обирати для виступів кафе, а не вуличні майданчики. Завдяки цьому я мала можливість заробляти трохи більше й почувалася впевненіше в той непростий період свого життя.

Влітку 2011 року мама повідомила мені, що Віскерс помирає. Вона возила його до різних ветеринарних клінік, але всюди їй говорили одне й те саме: котик уже дуже старий, і допомогти йому неможливо.

Я приїхала до Кривого Рогу. Заодно почала потроху перевозити свої речі з Києва. Серед них було п'ять шуб: дві з песця — одна з білого, подарунок Наталії, друга — з блакитного фінського, а також шуби з лисиці, видри та чорнобурки. Крім того, у мене були лисяча та песцева горжетки, жилетка з вуалевого песця, пелерина з пуху чорного лебедя, палантин із рудої норки та болеро з бежевої норки. Усе це свого часу привозив мені дядько Нікос із Туреччини, Греції, Литви та Сполучених Штатів Америки.

У мене було багато одягу, аксесуарів та пам'ятних речей. Особливо я цінувала ексклюзивний посуд: дві кавові чашки, привезені з Греції, дві кавові чашки кольору м'яти з чеської порцеляни, тарілки з англійської кістяної порцеляни, а також маленьку тарілочку для горішків із лімозької порцеляни. На кожному предметі було відповідне клеймо. Також, в мене залишились весільні бокали ручної роботи, які Саїд купив ще у Ялті, тому що ці бокали мені сподобались.

Господиня квартири повідомила мені, що планує її продавати, тому що добре влаштувалась в іншій країні. Вона збиралася приїхати до Києва у 2012 році й особисто зайнятися продажем житла. Орендувати іншу квартиру в Києві я не могла собі дозволити через фінансові труднощі.

Коли я приїхала до мами, Віскерс був уже дуже слабким. Мама майже весь час плакала. Наступного дня після мого приїзду Віскерс помер. Це стало справжньою трагедією і для мене, і для мами. Віскерс був для нас не просто котом, а повноправним членом родини. Він прожив поруч із нами багато років, і ми любили його так само, як люблять найближчих.

Після закінчення навчання я забрала свій диплом і поїхала до Харкова, де на мене чекав новий етап життя.