Страница 69 из 77
Епізод восьмий. Пляшка молока
Час: 01:58
…Коли у двері постукали, Іванич уже хропів у своїй кімнаті, а Сірий із Доцентом допивали коньяк. Інваліду не лишилося, і він, вочевидь, образився.
— Це ще кого знову принесло? — Сірий укинув порожню пляшку в рюкзак. — Равлик, іди глянь.
Але помітивши, що Кості немає, перевів погляд на Інваліда.
— Іди ти.
— А чого я? — обурився той. — У мене нога болить.
— Зараз ще щось болітиме. Не зли мене.
— Та, може, на кухні хтось є. — Доцент підвівся. — Койот! Лисий!
Із передпокою почулося клацання засову і голоси. Один належав Щасливчику, а другий…
— Бля, знов приперся! — Доцент вийшов із-за столу й пішов на кухню. — Заїбав, блін.
— З Новим роком! З новим щастям! — голос Колі звучав приязно, ніби в проповідника перед збором коштів.
— Та яке щастя, коли ти, нещастя, приперлося?
— Молока приніс, як ви просили. — Він простягнув півторалітрову пляшку з-під пепсі, в якій було щось біле. — Ось.
— Оце ти даєш. — Доцент взяв ємність і, покрутивши в руках, поставив на стіл. — Де дістав?
— У баби Зої.
— А вона ще й молоко жене?
— Ні, корова жене. — Коля задумався. — Точніше, корова доїть, а баба Зоя… Ні, не так. Баба Зоя доїться, а корова…
— Молодець баба Зоя, — підмітив Сірий, заходячи на кухню. — В її то года. Сам доїв?
— Та ні, — Коля повністю заплутався. — Короче, це молоко корови.
— Важливе уточнення, — кивнув Доцент.
— Воно хороше. Свіже.
— Не сумніваюсь. Точно свіжіше, ніж у баби Зої.
— Вона казала, вечірнє.
— Головне, щоб коров’яче. — Сірий сів на стілець навпроти. — Бо в мене вже сумніви з’явилися.
— Не переживайте. — Коля підняв долоні в мирному жесті. — Качество вищий клас. Настояще. В магазіні такого нема.
— Ну, тоді від імені підрозділу висловлюємо подяку за наданий продукт. — Доцент поплескав Колю по плечу. — Чи ти ще щось хотів?
— Якщо можна, бутербродік. Дуже вкусний.
— Інвалід! Прийом! — Сірий гукнув у хату. — Там ще бутерброди є?
— Є пару штук.
— Неси сюди. І салат захвати.
За мить на кухні шумів електрочайник, Доцент засипав пластиковою ложкою каву та цукор до металевих чашок, а Коля прикінчував третій бутерброд, заїдаючи салатом.
— А, вспомнив, — він раптом перестав жувати. — Хотів спитать, а куди то ваш боєць пішов на ніч глядя?
— Який боєць? Куди? — Сірий нахмурився. — Що ти мелеш?
— Ну, отой. З вухами… — Коля відкусив ще шматок бутерброда. — Я їхав на велисопеді, бачив, як він по вулиці йде.
— Равлик? — перепитав Доцент. — Не може бути. Я ж щойно його бачив. Сидів у прихожій… Щасливчик! Костя там?
— Нема, — почулося з передпокою. — Мабуть, у туалет пішов. Або в СЗЧ уїбав.
— Серйозно. Де Костя? — Сірий пройшовся по хаті. — Його нема.
— Ну, я думаю він в сторону райцентру пішов. — Коля на секунду перестав їсти. — Через поле. Тіки там довго йти. Кілометрів десять.