Страница 62 из 77
Епізод перший. Полювання на кота
31 грудня, вечір напередодні
Час: 17:59
— Двері закривайте! Вам тут що, Африка? — Доцент із насінням у жмені сидів біля пічки, плюючись у помийне відро перед собою. Розкуйовджене чорне волосся й густа борода робили його схожим на домовика. — Заїбали, бля. Тут топиш цілий день, а вони двері навстіж.
— Жарко, — кинув через плече Лисий, який саме вийшов покурити. З якогось далекого села, він говорив особливим діалектом, ще й тихо, ковтаючи цілі слова. І оскільки його майже ніхто не розумів, то він здебільшого й мовчав. Але на цей раз Доцент почув.
— Кому жарко? Тобі? То пиздуй на вулицю. Живи там. А мені холодно.
Лисий щось буркнув, штовхнувши п’ятою двері. Вони злегка причинилися.
— Нє, ну ти подивись, — знову обурився Доцент, сплюнувши у відро перед собою. Шматочки лушпиння застрягли в його чорній, із сивими прожилками бороді.
— Дядь Жень, я закрию, — Костя саме заніс до хати відро з вугіллям і, знявши шапку, причинив двері.
— Ну, хоч хтось є нормальний, — трохи заспокоївся той. — Дякую, Костя.
— Чуєш, — за секунду озвався знову, дивлячись, як хлопець підкидає в пічку вугілля, — а ми шось готовити будем? Новий рік же.
— Не знаю. Я думав, але якщо всім байдуже, то ну його.
— Ні, ти кажи, що треба робить. Ми поможем, — засовався на стільці Доцент. — Я не кулінар, та якусь картошку почистить чи на салат накришить зможу.
— Ну, було б добре щось схоже на олів’є зробить. Варенка є, кукурудза, огірки зелені, яйця, майонез…
Вхідні двері скрипнули й сіра пляма прожогом майнула в хату. Слідом зайшов Лисий.
— Бля, знов кота впустили! — відсунувши відро, Доцент кинувся за ними. — Де ця чамора? Іди сюди, зараза…
Із хати долинули звуки відсунутих меблів, стукіт. Здається, упав стілець. Занявчав кіт.
— Та нащо ти до нього придовбався? — це голос Сірого, командира відділення. — Шмаркля нормальний кіт. Мишей ловить.
— Ага, і спальники обсикає. От нассить тобі, поймеш… — голос зазвучав надсадно, ніби власник навкарачки діставав щось із-під шафи. — От падло, іди сюди. Куди поліз? Не втечеш. Не від мене…
За мить залунало відчайдушне нявчання, і Доцент, тримаючи кота за карк, пішов до виходу. Той намагався вирватися, але безрезультатно. Якусь секунду Костя чітко бачив сіру морду, налякані очі та мокру пляму носа. Потім кіт голосно чхнув. З однієї ніздрі вискочила й повисла зеленувата шмаркля.
— Тьфу ти, зараза! — Доцент інстинктивно відвернувся, викидаючи кота за двері. — Пішов отсюди. Брись!
Коли почувся звук сповіщення з месенжера, Костя здригнувся і, діставши смартфон, глянув на екран. Ні, не вона. Чому ж мовчить, чому не на зв’язку? Ще мить стояв, слухаючи відгомін розмов і шум води в умивальнику, де Доцент саме мив руки. Потім, зітхнувши, почав нарізати ковбасу.