Страница 61 из 77
Локація: східний напрямок фронту, недалеко від зони ведення бойових дій
Новорічна ніч
Час: 01:47
Мороз майже не відчувався. Колючі сніжинки потрапляли в очі, доводилося постійно мружитися, від чого дорога ставала ще розмитішою, губилася в білій фаті завірюхи. Костя швидко йшов, майже біг, уривчасто дихаючи. Незважаючи на втому, відчував дивну легкість і м’яке тепло, що нагадувало втрачену ще в дитячі роки безтурботність. Десь закінчилася прокладена нечисленними машинами колія, і тепер ноги постійно грузли в заметах і заростях торішнього бур’яну. Кожен крок вимагав усе більших зусиль, що тільки підживлювало злість. Зосередившись на процесі ходьби, Костя раптом зрозумів, що забув, куди прямує. Довелося зупинитися й перемкнути внутрішній важіль із позначки «йти» на позначку «думати». Десь глибоко в голові заскрипіли коліщатка й на білому тлі горизонту одна за одною заблимали вогні думок.
— Я не в броніку. Зброї немає, — намагався мислити логічно Костя. — Значить, іду не на позиції. І не звідти. Тоді куди ж?
Кілька секунд уривки спогадів стікали докупи, як краплі води, формуючи втрачений ланцюжок подій і думок. Ідея, яка вела його, з’явилася так само раптово, як і зникла. Костя поправив шапку, що сповзала з брів, і впевнено рушив далі. Від Донецької області до Польщі не близько, тож треба поспішати.
— Цікаво, до ранку я встигну? — подумав, долаючи чергову кучугуру. Ноги ставали важчими, примружені повіки злипалися, час примерзав до підошов. Ніби у сні, де маєш тікати, але рухаєшся на одному місці. Костя цього не помічав. У його голові, один за одним, зринали шматочки забутого вечора. Люди, події, голоси. Години та хвилини до Нового року. Коли він упав, то навіть не відчув різниці. Ноги рухалися майже так само, злегка посмикуючись у снігу.