Страница 52 из 77
— Землетрус? — спитала Олеся, але Амаро здогадався:
— Гелікоптер!
І семеро людей вибігли із церкви на вулицю, аби зустрічати порятунок із неба. Залишилася тільки Олеся: вона ще секунд двадцять посиділа одна всередині храму, дивлячись на срібну чашу, кивнула й також пішла до виходу.
— Гелікоптер! Гелікоптер! — збуджено кричали усі, поки повітряне судно приземлялося на галявині позаду храму.
— Я ж обіцяла тобі авіатаксі! — сказала Олеся Віллі, а той її обійняв. Може, і справді, повірив, що це вона — авторка різдвяного чуда.
Вже за годину вони були в місті Саррія. У притулку залишилися лише Амаро («я на роботі») та Педро («не можу залишити Амаро самого на Різдво»). П’ятеро пілігримів, зібравши рюкзаки, стрибнули в гелікоптер, той піднявся над землею та навіть зробив коло над О Себрейро, аби нещодавні бранці цього місця могли востаннє помилуватися мальовничими краєвидами старовинного кельтського поселення, що якимсь дивом дожило до наших днів. Але вже за хвилину село залишилося за спиною, і перед очима пасажирів відкрилися інші горизонти — білосніжні пагорби Галісії.
Якби з ними був Педро, він, напевне, розповів би легенду, як галісійці отримали від Бога такий гарний, але зовсім невеличкий край, проте той залишився надокучати своєму новому другові й цю історію нам тепер ніхто не розкаже.
— Хай би що ти несла в серці, — сказав Педро Олесі на прощання, — дійди до Краю Світу та викинь це в море.
І він дав їй камінчик.
— Оце, оце твоя біда. Неси її, але обов’язково позбався наприкінці дороги. Каміно саме для цього й існує. Повір мені, я тут уже був тридцять три рази, це — тридцять четвертий.
Олеся тримала той камінчик протягом усього польоту. Вона віднесе його до містечка Фістерра на березі Атлантичного океану. Кажуть, середньовічні паломники справді вірили, що це край світу, за яким тільки слони та черепаха. Деякі сучасні прочани також, услід за своїми стародавніми попередниками, ідуть туди після Сантьяго.
Віллі не міг заспокоїтися — настільки не вірив у своє несподіване щастя. Він навіть встигав на потяг із Саррії до Мадрида. Олеся довела його до вокзалу, посадила у вагон, обійнявши на прощання.
— Щасливого Різдва! — сказав Віллі.
— Щасливого Різдва! — прокричала дівчина. Потяг зрушив із місця, а вона пішла далі, трішки шкутильгаючи. Досі не навчилася нормально ходити на протезі.
— Привид Майбутнього Різдва? — посміхнувся Педро ще зранку, коли Олеся розказала йому про пережите напередодні одкровення. — Вважай, це я і є. Все буде добре! Зустрінемося на цьому самому місці рівно через 10 років, із тобою та твоїм малюком, і ти мені сама розкажеш, чи все ок. Але давай краще на саме Різдво. Домовилися?
Олеся записала в телефон нагадування: «24 грудня 2033 року. Зустріч зі Святим Миколаєм в О Себрейро». Вона ще в перший вечір усе зрозуміла.