Страница 35 из 77
2
Галка хитро мружила очі, мовляв, має неабияке — неймовірно-захопливе! — діло. І стосується воно саме Одарки.
Одарка цих маневрів терпіти не могла. Знала ж, що нічого хорошого вони не віщують. Теоретично. Але що вже: тут не про практику мова, а про Галку — ну не може вона щось хороше запропонувати. Теж мені подружка.
Галка вичікувала вдалий момент, Одарка відраховувала п’ять секунд — саме стільки зазвичай потрібно, щоб Галка вирішила, що вдалий момент настав. І нарешті, насупившись, спитала:
— Ну?
Хух, подумала Галка, п’ять секунд, і справді достатньо п’яти секунд. І коли-то я вже вивчу?
— Уявляєш, — усміхнулася на всі тридцять два, з яких пломби були тільки у чотирьох, але натяк на карієс видніється іще на трьох. — До мене однокласник приїде на ці вихідні!
І справді, скептично мізкувала Одарка, що ти вчилася в школі й маєш однокласників — годі уявити. Чи, може, інтрига не в його наявності, а в його приїзді? Вдам, що маю бодай мінімальний інтерес.
— І? — не приховала своєї «щирої» зацікавленості й смачно позіхнула. Позіх був надто красномовним — відразу ж натякнув Галці, що так розмову вона не склеїть.
Гаразд, вирішила Галка, але ж, окрім «ПВА», ще є клей «Момент». То, може?..
— Він дуже гарний хлопець, — загорілася подружка. — І ви маєте конче познайомитися. У нього в Києві справи, але потім має вільну годинку-дві, то я йому запропонувала познайомитися з тобою.
На пропозицію це мало схоже, метикувала Одарка. Ти ж мені не пропонуєш познайомитися з однокласником, ти ж мене перед фактом ставиш, що вже все домовлено!
— Коли? — спробувала знову позіхнути Одарка, та її природний запал вичерпався, а акторські здібності мала ніякі — не мала тобто.
— Тридцятого листопада, — пожвавилася раптом Галка. — Через тиждень уже!
Ну, не через тиждень, а через вісім днів, я рахувати вмію, мізкувала Одарка. Але що ж це за день? Що мене очікує цього дня? Вона заґуґлила зі смартфона й здивовано з’ясувала, що це день Андрія! За новим стилем, бляха!
— Тільки в мене є умови, — не розгубилася (а ніби могла?) Одарка. — Я зустрінуся з ним, лише якщо його буде звати не Андрій.
Не Андрій, його буде звати не Андрій… — рефреном звучало десь між лівою й правою півкулями мозку. Гіпоталамус, точно! Галка прошарено моргнула.
— У тебе раніше були погані стосунки з Андрієм? — сковтнула гіркоту власної поразки Галка.
— У мене їх ніколи з Андрієм не було. А бодай якісь мали б бути.
На цій життєствердній ноті вони й порішали — тридцятого листопада (тільки не забудь!) Галчин однокласник вломиться в життя Одарки…
— Раз і назавжди, — хитро засміялася Галка.
Одарка вміла себе контролювати. Тому відповіла просто:
— Аха.