Страница 34 из 77
1
Уперше викликати швидку — не таке уже й досягнення. Дочекатися швидкої і дати пояснення — ось де справжнє завдання. Хоча пояснення Одарка муситиме давати еменесникам. А чи поліції. Принаймні додзвонилася вона до всіх. І тепер еменесники діставали з крижаної води Андрія, — тьху ти, Максима, — а поліціянт не висовував носа з машини. Холодно йому, бачте. Нічого, Одарка підійде сама. Хай-но тільки Максима виловлять.
Вона думала, його нестимуть на ношах, з яких звисатиме безживна рука, по якій бігтиме цівка крові… Фу, що за маячня. Холодно ж. Хоча не настільки, щоб лід був не пробивний. І щоб узагалі був лід.
Еменесники накинули на Максима одну зі своїх курток, і він, цокаючи зубами, пройшов повз неї (Одарку — не куртку). Здається, паморозь узялася на його віях. Боже, які гарні вії! Отямся, Одарко!
— Похитнувся на мосту, кажеш, і впав?
— Ага, творець легенд! — сміється лівий еменесник. Той, що справа, казав попередню фразу. І отримав би від Одарки кулаком у щелепу. Не за фразу, а за дубову посмішку. Хоча на таку роботу з іншими й не треба ходити. Так, лише з цією. Все він правильно робить, а в Одарки вже руки чешуться. Ти ба яка!
Стоп, похитнувся на мосту?! Одарка побігла до швидкої, яка вже чатувала за рогом. Максим уже вмостився всередині й навіть словом не обмовився, що він тут не сам! Йому робили кардіограму, наче це єдине, що можуть зробити у швидкій, — отже, треба робити. А він вдавав, що це жорстоко — виловити взимку з річки і роздягнути заради цієї дурниці.
Ще тиск мають поміряти, думає Одарка, ага.
— Ім’я? — спитав медбрат. А може, водій. Дівчина не намагалася визначити, що він за один.
— Міряю, — огризнулася медсестра, показуючи очима на Максима.
Одарці навіть здалося, що вона повела ними — очима тобто — на його закоцюблі соски. Ні, це не вії, приводу для захоплення не було.
— Максим… е-е-е… П’ятешко, — вклинюється Одарка.
Медбрат дивиться на неї, мовляв: о, а це ще хто така? У Максима інший вираз обличчя: о, так он воно що! І коли медсестра знімає з його тіла електроприсоски, він відповідає на питання, яке поставили, власне, йому:
— Андрій. П’ятешко.