Страница 12 из 77
— Що я проспала? Найцікавіше, звісно ж! — вигулькнула з веранди голова Цвіти.
— Вдягнися, бігом, ше не фатало, шоб дитина заслабла, — миттю зреагувала баба Ганя.
— А шо тут робиться? — визирнула з-за Цвіти голова заспаної мами. А тоді на сходи веранди вийшов заспаний тато.
— Судячи зі старого відра й запаху паленого, ці відьми щойно когось спалили! — радісно відкоментував ситуацію Борис і неввічливо тицьнув указівними пальцями на відро, що диміло.
— Господибожемій, джійзес крайст і мері зе мазер[3], я мав виспатися, просто виспатися! — вигріб з веранди на подвір’я сонний Серж. — Але ж ні, цим… прекрасним… оце дорогим моєму серцю людям не спиться! І вони деруть горло посеред ночі просто на темному дворі.
Ми всі знову розсміялися.
— Сірожа, не бубни, — реготнув Борис.
— Від Борки чую! — огризнувся той. — Ти он ширінку застебни, ненза!
Борис мацнув руками штани й тільки потім згадав, що він у піжамі. Нашвидкуруч зліпив із рештків снігу кульку й швиргонув нею в Сержа. Кулька вальнула татові в голову, остаточно приводячи його до тями.
— Боря, ну раді Бога, ну шо ти робиш! — вигукнула мама й узялася витирати татові лоба.
— У цій хаті є десь жива вода? Бо я вже напилася олії з пляшки «Живчика», — намагалася перекричати усіх я. — Я хочу пити!!
Розпочався повний бедлам, який поступово переростав у конкурс «Хто кого перекричить». Цвіта стояла, склавши руки перед собою, і хитала головою. Тітка Мальва сміялася нестримно. Баба Ганя і собі похихикувала, обдивляючись усіх нас по черзі.
Я стояла, розхристана, дивилася на усіх цих шалених людей, рідних, аж до болю, ні разу не ідеальних, і розуміла, як добре, що ми одне в одного є, як добре, що в нас є наше «тут і зараз».
Бо, як співали колись «Ґринджоли»: «Разом нас багато, нас не подолати». У той галасливий момент на подвір’ї баби Гані ми ще не знали про те, що навесні Борка піде в ЗСУ й ми всі будемо переживати, але й пишатися, а Сірожа страшенно на нього за це злитиметься, психуватиме, що той нічого не сказав, не попередив, переживатиме й не спатиме, строчитиме йому повідомлення «їсти є шо?», «ну шо ти там?», «відпиши!! Не мовчи!! Ау!», аж доки Борис не накаже йому негайно взяти себе в руки й зайнятися справами. І Серж займеться. Окрім своїх тисяча мільйонів онлайн-занять для дітей, він також навчатиме українців, які вимушено виїхали за кордон, рятуючись від війни, німецької та англійської — абсолютно pro bono, як каже Цвіта. До речі, Цвіта оголосить нам усім, що нарешті вирішила, ким хоче стати по закінченню школи: піде вчитися вона не на детективку, а на інженерку, бо «ну треба ж комусь країну відбудовувати після війни». Баба Ганя плестиме сітки в селі, і пектиме пироги, і незмінно чекатиме нас у гості, а тітка Мальва благополучно повернеться до Канади, де одного серпневого дня тихо відійде в засвіти у своєму теплому ліжку. Частину коштів, якими володіла, тітка Мальва залишить у своєму письмовому заповіті «Янголам Азову».
А щодо мене, то я… Ні-ні, не вийду я отак вам просто посеред білого дня заміж, це ж, зрештою, не казка, ну! Я продовжу приганяти хлопцям автівки на фронт, а ще — піду на письменницькі курси, щоб перестати нарешті імітувати всі можливі письменницькі стилі й голоси, а навчитися говорити своїм власним. І саме цим своїм голосом одного дня я розповім історію про те, як сміливо захищали свою землю українці, як дивувався світ, що то за країна в них така, що вони ладні життя за неї віддати, і як остання у світі імперія впаде крахом від української руки та ніко…
Ой, вибачте, я мушу зараз зробити паузу, бо, по-перше, дзвонить телефон, баба Ганя хоче терміново шось сказати своїй Марійці. А по-друге — по-друге, здається, то саме вдалий момент, аби нарешті поставити в цій історії крапку.