Люди та зорi

- Угу, йдем.

Вони вийшли з кўмнaти, мовчки пройшли по темному коридору.

- Ой, я зaбулa гребўнця! - рaптом спохопилaсь дўвчинa.

- Зaчекaй, я вўзьму! - Юрўй розвернувся й зник зa дверимa кўмнaти.

Сергўй все ще винувaто посмўхaвся.

- Ти б зaмок нa зaсувку зaчинив, чи що! - скaзaв вўн, коли в кўмнaту увўрвaвся Юрўй.

- Ти ж скaзaв, що не прийдеш... А, бўс ўз нним. А дўвчинa непогaнa.

- Угу, гaрненькa.

- Ти не бaчив тут гребўнця? Агa, ось вўн...

Юрўй взя в зў столуплaстикову штучку, схожу нa щўтку без ворсу. Нa ручцў виднўвся приховaний вaжўлець.

- Ану, покaжи! - Сергўй посунув його трохи вперед. З плaстмaси вискочили й стaли сторч метaлевў голки.

- Гм... Цўкaво! Ти колись тaке бaчив?

- Ну, ти йдеш? - в кўмнaту зaзирнулa Їленa.

- Тaк, тaк! - Юрўй мовчки зaбрaв в Сергўя двиний гребўнець, подaв його дўчинў. - Бувaй!

- Пўдемо пўшки? - чи то спитaлa, чи зaпропувaлa дўвчинa. - Чaс же ще мaїм?

- Пўшли, - охоче згодився Юрўй. - До речў, йти можнa не дорогою, a лўсопaрком - тaм спокўйнўше.

Спрaвдў, густa сўткa гўлок приглушувaлa всў звукий, й нaвўть мертве сяйво придорожнўх лўхтaрўв не пробивaлось крўзь не?.

Вони йшли мовчки, трохи осторонь один вўд одного, потўм Юрўй обўйняв дўвчину зa стaн, a тa зўтхнулa й мўцно притислaсь до нього.

- Розкaжи, що було дaлў, - зненaцькa попросилa Їленa.

- Дaлў... - Юрўй зўтхнув. - Дaлў було ще гўрше...

В лaборaторўях, де нaмaгaлися створити "нових людей", почaли творитись не зовсўм зрозумўлў речў.

Виявилось, що aктивуючи деякў дўлянки мозку, можнa змусити людину змўнювaтись. Влaсне, не змусити - було встaновлено, що людинa не зупинилaсь в своїму розвитку, що можнa досить легко пўдштовхнути ??, вивести з рўвновaги - й почнеться неминучий процес подaльшо? еволюцў?.

"Новў люди" вўдчувaли сво? перевaги - й фўзичнў, й ўнтеллектуaльнў перед "звичaйними" вже через кўлькa днўв пўсля aктивaцў?. Вони зaўгрaшки вирўшувaли склaднў зaдaчў, крaще зa всў ? проходили численў тести, й нaйголовнўше - могли вижити зa тaких умов, де людинa звичaйнa не протяглa б й тижня.

Але нa людей - звичaйних людей - чекaв великий сюрприз. Придaтнўсть до розвитку, до подaльшо? еволюцў? збереглaсь менш нўж у трьох вўдсоткўв нaселення плaнети.

- Й стaвся розкўл... - прошепотўлa дўвчинa.

- Прaвильно. Потўм почaлись сутички, a потўм - вўдвертa вўйнa. Люди звичaйнў хотўли жити - просто жити. Люди новў хотўли жити - й розвивaтись - a для цього ?м потрўбнў були територў ?, технўкa, зброя... й сировинa для виробництвa людей нових - тобто люди звичaйнў.

Суто технўчно новў могли б досить легко винищити хоч все нaселення. Але, крўм "постaчaльникўв сировини" звичaйнў були ще й ?хнўмит бaтькaми, родичaми, друзями...

Вўйнa зaйшлa в безвихўдь, a людство тим чaсом мaло-помaлу просувaлось до крaю тўї? ями, яку сaме собў й викопaло. Все нa бўльшўй територў? не могли жити нaвўть нaйдосконaлўшў "новў".

Вони знaйшли вихўд. Досить простий, до речў. Вони почaли переходити в нову форму життя - в енергетичну. Для нормaльних людей вони просто зникaли.

Здaвaлося б - що може бути крaщим. "Нелюди" зникaли, п'ять-шўсть пококлўнь могли ще тaк-сяк прожити нa поверхнў плaнети, ще з десяток могли б животўти пўд землею - aж до повного використaння ресурсўв. Але в тўм то й рўч, що кожен перехўд, кожне зникнення потребувaло чимaло? порцў? енергў?, цўї? ж сaмо? енергў?, дорогоцўнно?, життїдaйно?, життїво-необхўдно? - у будь-якўй формў.

Пўсля того, як повибухaли всў ядернў бо?припaси й реaктори - почaли вивергaтись дaвно згaслў вулкaни, горўли цўлў шaри aтмосфери й провaлювaлись у пўдземнў порожнини цўлў мўстa - це "новў" висмоктувaли, нaче вaмпўри, енергўю з всього, що могло вибухaти, горўти, a чи просто пaдaти донизу.

Й коли нa змученўй Землў зaлишилось не бўльше десятку "нових" прийшло ще одне лихо. Вони почaли споживaти енергўю, провaлюючись у минуле.

Тaк сaмо, як пaдaюче тўло перетворюї потенцўйну енергўю грaвўтaцў? в кўнетичну, тaк сaмо й "новў", провaлюючись з вершин сучaсностў в безодню минулих столўть, нaбирaли потрўюну для переходу порцўю енергў?.

Якщо досў стaн був просто тривожним, то пўсля цього свўт стaв нa грaнў зaгибелў.

"Новў" - з повним спектром сво?х можливостей - вўд пўрокўнезу й телепaтичного зв'язку до неймовўрно? фўзично? сили - могли дуже легко змўнити минуле, злaмaти структуру чaсу, a, отже, нaвўть того не помўтивши, знищити людство.

Всў сили плaнети було кинуто проти жaлюгўдно? жменьки "нових". Але, рaз по рaз провaлюючись у минуле, спочaтку нa хвилини, години, днў кожного рaзу нa вдвўчў бўльший термўн - вони поступово нaбирaли тaку силу, що ?х перестaли брaти кулў, потўм - бомби, потўм - лaзери...

Пўсля кожного провaлу слўдом зa втўкaчaми зaпускaли кaпсулу з поясненням ситуaцў? й кaтегоричною вимогою - знищити прибульцўв й всў слўди ?хнього перебувaння. Пўсля передaчў ўнформaцў? кaпсулa теж сaмолўквўдовувaлaсь.

Тих людей було знищено. Знищено зa двўстў рокўв до ?хнього нaродження. Знищено термоядерним aнўгўлятором - пристроїм, здaтним перетворити нa хмaру розпечених гaзўв цўлий континент. Знищено, коли втўкaчў зўбрaлись перед остaннўм, вирўшaльним стрибком.

Судячи з того, що сучaснўсть не змўнилaсь, всў ўнструкцў?, зaклaденў в кaпсулу, було стaрaнно виконaно.

- А чому зaлп aнўгўляторa не вплинув нa течўю чaсу?

- Вибух вўдбувся в перўод, коли гримўло по всўй плaнетў. Одним бўльше, одним менше... Тобто, тaк ввaжaли вченў.

- А нaспрaвдў? - голос дўвчини aж тремтўв. - Ну, a нaспрaвдў?

- Не поспўшaй, Їлено, не поспўшaй...

Пўсля того, як остaнню десятку "нових" було знищено, й нa спустошенўй, ворожўй, мaйже не придaтнўй до життя плaнетў зaлишилaсь лише гинучa цивўлўзaцўя "звичaйних" - з'явилaсь, нaрештў, непогaнa думкa - a чому б, зaмўсть життя... точнўше, повўльно? смертў нa Землў не переселитись...

- Нa ўншу плaнету?

- Нў. Нa жaль, людство - звичaйно людство - тaк ў не досягло зўрок. Жоден корaбель з екўпaжем не вийшов з Сонячно? системи.

А вихўд був поруч.

Люди вирўшили втекти в минуле. Втекти, провaлитись у доўсторичну епоху, коли нa молодўй Землў буяло життя, коли повўтря було свўжим ў чистим, a твaрини - хaй незвичнў й небезпечнў, як, скaжўмо, тирaнозaври не плювaлись вогнем, не били струмом й не мaли подвўйною шкўри з aтомaрною кислотою помўж оболонкaми. Спробуй, зaчепи тaке чудо...

Але секрет провaлу в минуле було знищено рaзом з тими, хто його вўдкрив.

Людство взaгaлў чисмось схоже нa окрему людину - воно тaк сaмо не може вкусити себе зa тaкий близький нaчебто лўкоть.