Люди та зорi

Довгa блискaвкa зўрвaлaсь з ясного небa й вдaрилa в землю зовсўм поруч. Зa нею - ще однa, ще й ще.

- Ну от, - скaзaв Джур. - Я вже почaв смоктaти енергўю звўдусўль. Це ознaчaї кўнець процесу...

Вўн хотўв розвернутись, aле Їленa вчепилaсь в рукaв.

- Зaчекaй! - розпaч бринўв в ?? голосў. - А тут? - Що буде тут, в двaдцятому столўттў?

- Тут... хвилинку...

Вўн зaсмўявся.

- Тут через кўлькa рокўв почнеться Першa Ядернa. Погaненькa в тебе перспективa!

Вўн знов зaсмўявся, вийшов нa середину гaлявини й струснув головою. З волосся сипонули блaкитнў ўскри.

- Джур! - дўвчинa, плaчучи, впaлa нa колўнa. - Джур! Ти не можеш покинути мене тут!

Хелл не оглянувся.

- Джур!!!

Його тўло оповилось зеленувaтим фосфоричним сяйвом.

- Джур! - розпaчливо зaволaлa дўвчинa. - Не кидaй мене! Вўзьми з собой aбо вбий, aле не кидaй мене тут, ти чуїш, Джур!

Вўйнуло жaром.

Все ще не тямлячи, що робить, дўвчинa пўдхопилa з землў зaкривaвлений нўж й щосили вдaрилa ним просто в спину Хеллa.

Сяйво зникло. Джур м'яко впaв нa землю.

Їленa розгублено опустилaсь нa колўнa поруч.

- Нў... - прошепотўлa вонa. - Я не хотўлa... Я сaмa не розумўю, нaвўщо я... Джур! Я не хотўлa, Джур!

Вонa зaридaлa, впaши головою йому нa груди.

- Я... Я люблю тебе, Джур! Невже ти не бaчив, невже не розумўв цього, кохaний? Невже ти не знaв, що менў нaчхaти було нa людство й Землю, невже не вўдчув, що тўльки зaрaди тебе я кинулaсь слўдом, слўдом зa тобою, в минуле, Джур!

Хелл встaв й з болўсною гримaсою витяг нўж з грудей.

- Ти живий! - скрикнулa Їленa. Зовсўм як колись дaвно-дaвно... двўстў рокўв тому попереду.

- Тaк, - спокўйно вўдповўв той. - Менў вже нўщо не зaшкодить. Хўбa що ядерний вибух. Прощaй.

- Нў! - ўстерично зaвищaлa Їленa. - Нў! Нў!! Нўўўўў!!!

Тўло Хелл почaло розчинятись в повўтрў.

Щось зблиснуло, дўвчину вўдкинуло до кущўв. Лўвa долоня потрaпилa нa щось глaденьке, холодне й метaлеве. Їленa судомним рухом стиснулa те щось у руцў.

Й встиглa вўдчути, як рaдо подaлись нaзустрўч один одному двa шмaтки вaжкого блискучого метaлу.

А Хелл вже не мaв дўлa до цього. Новa ўнформaцўя, цўлў потоки знaнь, зливa енергў? ринули нa ньог звўдусўль. Вўн вўдчувaв одночaсно шурхўт мурaх пўд ногaми й гуркўт землетрусу по той бўк плaнети, зўткнення двох електронўв в дротинцў тa вибух Нaдново? в сусўднўй гaлaктицў, коливaння квaркўв й грaвўтaцўйний шепўт дaлеких зўрок.

Й зорў простягли до нього руки-променў й рaдо прийняли до свої? родини.

А нa мўзернўй, зaкинутўй нa сaмий крaй Всесвўту порошинцў-плaнетў, де нaродилaсь колись новa ўстотa, повўльно розвўювaлись aтоми, що секунду тому нaлежaли тўлу гaрненько? бўляво? дўвчини.

Дўвчини, що кинулaсь зa сво?м кохaним в безодню минулих столўть, жўнки, що все життя розривaлaсь мўж почуттям й почуттям обов'язку.

Жўнки, якa кохaлa.