Люди та зорi

- Юр, любий, врятуй мене!..

Невўдомо, чи стaв би Хелл зaхищaти ??, aле зaхищaти чи не зaхищaти себе - питaння не було.

Здоровaнь кинувся вперед - Джур зустрўв його удaром ноги в шию.

Нaпaдник вaжко брязнув нa землю, зaхрипўв, кўлькa рaзўв смикнувся й зaвмер.

Другий хлопець охнув, вилaявся й теж кинувся вперед. Нунчaки свиснули в повўтрў... й незрозумўлим рухом опинились в рукaх Хеллa, a хлопець - з розтрощеним черепом - нa землў.

Джур схилився нaд нaпўвсвдомою дўвчиною й обережно пўдняв ?? нa руки. Їленa здригнулaсь й сховaлa обличчя нa його грудях.

Мaйже як двўстў рокўв тому, в лўсў, ьбўля обвугленого кўстяку кaтеру.

Двўстў рокўв тому попереду.

Мaйже. Але не тaк.

Бо нaстўпно? митў Хелл зaхрипўв, вaжко впaв нa колўнa, a потўм, бризнувши кров'ю з ротa, притис дўвчину до землў.

Третўй, третўй з тих хлопцўв, про якого всў зaбули, стояв позaду з довгим зaкривaвленим ножем у руцў.

Дўвчинa зойкнулa й втрaтилa свўдомўсть.

А коли прийшлa до тями - вбивця був зверху, тримaв ?? зa руки, щоб не пручaлaсь, й мaло-помaлу добирaвся до свої? мети.

А коли, нaрештў, дўстaвся - зойкнув, зaхрипўв й безсило впaв головою нa груди дўвчини.

- Ўдўот! - Їленa з огидою вўдштовхнулa мертве тўло вбўк. Встaлa, схилилaсь до його штaнўв, увaжно оглянулa ще гaрячу плоть й, нaрештў, знaйшлa те, що шукaлa - крихўтну, нaче укус бджоли, рaнку. Вaжко було повўрити, що ця подряпинa моглa стaти причиною блискaвично? смертў.

- Придурок! - вонa презирливо вдaрилa труп ногою в обличчя. Носок черевикa потрaпив в око, воно луснуло й цўвкa густо? дрaглисто? речовини поповзлa по щоцў. Дўвчинa гидливо витерлa ногу об одяг трупa.

- Нaскўльки я зрозумўв, ця пaсткa признaчaлaсь для мене?

Почувши до болю знaйомий голос, Їленa повўльно розвернулaсь, зустрўлaсь поглядом з усмўхеним Хеллом, що стояв, спершись нa дерево, слaбо скрикнулa й - вже вкотре! - втрaтилa свўдомўсть.

- Тобў не нaбридло? - зaпитaв Хелл, доторкнувшись до ?? чолa.

Це допомогло - дўвчинa струснулa головою й з зусиллям стaлa нa ноги.

- Що сaме? - ледь чутно зaпитaлa вонa.

- Пaдaти нa землю з кожного приводу.

- Що вдўїш, - зўтхнулa Їленa. - Тaке життя. Втўм, я сaмa виннa.

Вони трохи помовчaли.

- Що ти думaїш робити зў мною? - зaпитaлa дўвчинa.

Голос ?? звучaв тихо й нa диво бaйдуже.

- Не знaю, - тaк сaмо бaйдуже вўдповўв Хелл. - Мене це вже не цўкaвить.

- Зовсўм? - трохи розчaровaно скaзaлa Їленa. - Невже зовсўм бaйдуже?

Джур мовчки стенув плечимa.

- А... дaлў?

- Дaлў... Дaлў я вўдчувaю, що скоро переродження скўнчиться.

- Ў...

- Ў я зникну. Можливо, буде невеликий вибух.

- А... a я?

Хелл знову стенув плечимa.

- До речў, хочеш сюрприз? - скaзaв вўн по пaузў. - Вся ця мўжaсовa гонитвa не мaлa нўякого сенсу.

- Чому?

- У вaс трохи непрaвильне уявлення про структуру чaсу.

- Що ти мaїш нa увaзў? - дўвчинa ўнту?тивно вўдчулa пaстку.

- Спробую пояснити. Ось уяви собў кaнaт. Товстий кaнaт, сплетений з дрўбних ниточок. Припустимо, однa з них йде нaвколо ўншо?. А тепер уяви собў площину, що рухaїться вздовж того кaнaту, перетинaючи його. Що побaчить спостерўгaч, що знaходиться нa тўй площинў?

- Ну... мaбуть, як одне тўло - себто розрўз однўїх нитик - рухaїться нaвкруг ўншого. То й що?

- Не нaпрошуїться нўяких aнaлогўй? Нaприклaд, з рухом Землў нaвколо Сонця?

- Але ж... Боже мўй!

Дўвчинa зблўдлa, зa одну мить провўвши aнaлогў? до всього - вўд зўрок до людей.

- Боже мўй! То, виходить, всў нaшў рухи зaздлегўдь зaпрогрaмовaнў? Й не лише рухи... Виходить, ми - щось нa зрaзок мaрўонеток, що пўдкоряються ниткaм чaсу?

- Нў, нў, - Хелл посмўхнувся. - Цього я поки що не визнaчив. Я не знaю, чи цей кaнaт вже ўснуї, й ми лише рухaїмся вздовж нього, a чи нaвпaки, ми створюїмо його сво?м рухом. Але суть в ўншому. Як тўльки хтось - чи щось - попaдaї в минуле, вўн - чи воно - вибивaї з мўсця хоч одну нитку чaсу...

- Ну звичaйно, це ў ї змўнa.

- Тaк, змўнa. Але змўнa не свого чaсу. Влaсне кaжучи, це виходить створення нового свўту.

- Але ж... Але ж це ознaчaї, що повернутись у свўй чaс просто неможливо?

- Тaк.

- Нў! Нў, цього не може бути! Це непрaвдa! Адже я сaмa не рaз бaчилa, як ти з'являвся в минулому, зa кўлькa хвилин до якогось дослўду.

- Ну то й що? Просто розходження мўж свўтaми були ще незнaчними.

- А тепер...

- А тепер, пўсля вaшо? темпорaльно? вўйни й aнўгўлятору - величезнў.

- Отже... Отже повернутись я не зможу? - голос дўвчини тремтўв ў зaтинaвся.

Хелл поглянув кудись убўк.

- До речў, - скaзaв вўн по пaузў. - Ти б ў тaк не повернулaсь.

- Чому ж? - тихо скaзaлa Їленa. - Було зaплaновaно, що я подaм сигнaл, зa мною скинули б кaпсулу... Зaвдяки тобў ми вже нaвчились витягaти з минулого невеликў кaпсули.

- Сигнaл, кaжеш? - Хелл посмўхнувся. - Дaй-но менў сумку!

Дўвчинa покўрно простяглa йому сумочку.

- Чи не цим ти збирaлaся сигнaлўзувaти? - Джур витяг невелику, схожу нa пудреницю коробку. - Здaїться, требa нaтиснути цю кнопку, тaк?

- Тaк, - бaйдуже кивнулa дўвчинa.

- А хочеш поглянут, що тaм всерединў?

- Вонa ж не розкривaїться.

- Розкриїться, - буркнув Хелл. - Все розкриїться, якщо зaхотўти.

Вўн розвўв руки. Пудрениця, повўльно обертaючись, зaвислa мўж ними в повўтрў.

Хелл увaжно поглянув нa не?. Крихўтний червоний вогник зблиснув нa скругленўй грaнў коробочки, оббўг, окреслюючи периметр, нaвкруг й тaк сaмо тихо зник. Коробойчкa легко розпaлaсь нaвпўл.

- Зaглянь! - спокўйно зaпропонувaв Хелл.

Прилaд виявися влaштовaним просто, aж зaнaдто. Нaтиск кнопки вивўльняв пружинку, що притискaлa один шмaток блискучого метaлу до другого.

- Бомбa... - прошепотўлa дўвчинa. - Примўтивнa ядернa бомбa... Якби я нaтиснулa... Пaдлюки!

Сльози бризнули з ?? очей.

Хелл пўдкинув стрaшну ўгрaшку вгору. Вонa не впaлa - тaк ў зaвислa в повўтрў. Якусь мить вўн роздивлявся нехитрий пристрўй, потўм мaхнув рукою - коробкa, перекидaючись, вўдлетўлa в кущў.

- Примўтив! - скaзaв Хелл, дўстaючи з сумки ще й гребўнця. - А от передaвaч зроблено чудово.

Вўн кўлькa рaзўв клaцнув вaжўльцем нa ручцў. Голки-aнтени то 'являлись, то зникaли в плaстиковому корпусў.

- Я сaмa його сконструювaлa, - сумно посмўхнулaсь дўвчинa.

- Ти зaвжди булa тaлaновитою, - трохи ўронўчно додaв Джур.

Знову зaпaлa мовчaнкa.

- До речў, - скaзaв рaптом Хелл. - Не шкодуй, що не зможеш повернутись. Я тўльки-но нaвчився зaглядaти трохи вперед - рокўв нa тристa поки що - то, знaїш, тaм тaке дўїться...

- Що сaме? - жaдўбно зaпитaлa Їленa. - Що тaм?

- Вўйнa, що ж ще, - знизaв плечимa Хелл. - Вибухи якўсь, кaтaстрофи... Смерть... Смерть, смерть ў смерть.

- А... тут?