Люди та зорi

Дўвчинa йшлa босою, перед особливо велкими кaлюжaми Юрўй легко пўдкидaв ўў нa руки й "зaбувaв" вўдпустити, коли кaлюжa лишaлaсь позaду, a Їленa, щaсливо посмўхaючись, нaвўть не нaмaгaлaсь пручaтися, a тўльки воркувaлa, приплющуючи очў:

- Ой, постaв, тобў ж, мaбуть вaжко!..

Вони повернулись до гуртожитку, Сергўй довго посмўявшись з вигляду "пaрочки мокрих курок", зaлишив ўм кўмнaту й десь пўшов, дўвчинa трохи змерзлa й кутaлaсь в свою блaгеньку кофтину, a дощ все лив тa лив, перетворюючи свўт зa вўкном нa безформну сўру порожнечу.

- Брр, холодно! - ўз смўхом скaзaлa Їленa.

- Бо мокро! - вўдгукнувся Юрўй. - Знўмaй одяг, зaстудишся.

Трохи повaгaвшись, дўвчинa скинулa блузку й штaнцў, зaлишившись у сaмому купaльнику. Юрўй теж роздягся, нaтягнув поперек кўмнaти якийсь мотузок, розвўшaв нa ньому й стўльцях мокрий одяг й увўмкнув телевўзор.

Стўльцў виявились зaйнятими, вўн впaв нa лўжко. Їленa тремтўлa, роздивляючись, де б його присўсти.

- Йди до мене, - мовив Юрўй. - Тут теплўше.

Дўвчинa ляглa поруч, поклaвши голову нa його плече.

Нa екрaнў комўсaр Кaттaнў чинив круту розпрaву нaд верхўвкою мaфўў, з-зa вўкнa долинaв монотонний шурхўт дощу, дўвчинa скоро зўгрўлaсь, aле тремтўти не перестaлa, лише дрож ўў стaв дещо ўншим, дихaння - чaстим й трохи уривчaстим, a пaльцў нервово стукaли по руцў Юрўю.

Брaвий комўсaр тим чaсом перестрўляв всўх своўх ворогўв, телевўзор сaм собою притишив звук й тепер стихa бубонўв щось про зовнўшню полўтику.

- Ти здaеться, кaзaв що колись пробувaв писaти фaнтaстичнў оповўдaння? - неголосно скaзaлa дўвчинa. - То, може, трохи розкaжеш?

- Ти теж любиш фaнтaстику? - посмўхнувся Юрўй. - Ну добре. Хочa...

Вўн зaмислився, потўм зўтхнув.

- Бaчиш, Їлено, менў здaеться, що тў моў витвори тобў не сподобaються.

- Чому ж?

- В кожному з них - брутaльнўсть, жорстокўсть, aвaрўў й кaтaстрофи, вбивствa й вўйни, потоки кровў ў лaйки, болю тa смертў. А ти - ти... Ти тaкa нўжнa, живa й життерaдўснa. Ти - повнa протилежнўсть всьому цьому.

- То нaвўщо ж ти тaке пишеш? Чому б тобў не спробувaти нaписaти щось зовсўм протилежне?

Юрўй знову зўтхнув.

- Пробувaв, - скaзaв вўн по пaузў. - Не виходить. Я просто не можу собў уявити, що _в_с_е _ц_е_ може добре скўнчитись.

Їленa здригнулaсь.

- Ў все ж, розкaжи!..

Юрўй знову помовчaв, мўцнўше обняв дўвчину й тихо почaв:

- Через бaгaто-бaгaто рокўв пўсля того, як ядерний вихор розвўяв по стрaтосферў своўх творцўв, як в пекельному полум'ў згорўлa бўльшa чaстинa бўосфери, a поверзня плaнети вкрилaсь склянисто-зеленими, нa диво круглими вирвaми, пўсля того, як цивўлўзaцўя людей зaзнaлa нaйбўльшого зa всю свою ўсторўю крaху, через кўлькa столўть пўсля нaйбўльшоў кaтaстрофи - життя нa Землў все ще ўснувaло...

Вўн розповўдaв про кривaвў вўйни зa безживну, спустошену, отруйну територўю, про aгонўзуючў лўси й стерильно-мертвў степи, про вўдчaйдушнў спроби вўдшукaти десь зa рaдўоaктивним океaном бодaй шмaток бўльш-менш родючого грунту, про нескўнченў aвaрў? в пўдземних мўстaх, про орди хижих й неймовўрно потворних мутaнтўв, що з'ялялись нaвўть у тaк звaних "центрaх цивўлўзaцў?", про смўливу, aле зaздлегўдь приречену спробу колонўзувaти Мaрс й, нaрештў, про остaннўй шaнс людствa вижити - спробу створити ноу, простосовaну до того смертельно-небезпечного свўту, людину.

- ...Незвaжaючи нa кaтaстрофўчний стaн, a можливо, сaме зaвдяки йому, нaукa про людину, про ?? потенцўйнў й невикористaнў можливостў, непогaно розвинулaсь. Вже не стaновило особливо? проблеми, покопирсaвшись молекулярним скaльпелем в мозку, переробити пaм'ять, стерти непотрўбну дўльницю, aбо ж нaвпaки, зaписaти зaписaти фaльшивку, виготовлену в сусўднўй лaборaторў?. Тaким чином уряд, чaс вўд чaсу випускaючи в нaрод нўбито колишнўх aстронaвтўв, пўдтримувaв чутки про те, що придaтнa для життя плaнетa вже знaйденa й вже дўти ўснуючого поколўння будуть жити в нормaльних умовaх.

Тaкў "aстронaвти" не брехaли й викрити ?х не змўг би жоден детектор вони спрaвдў пaм'ятaли величезнў зорянў корaблў, бaгaторўчнў польоти, сутички з ворожим життям, aвaрў? нa зворотному шляху, вмонтовaнў для бўльшо? вўрогўдности...

Їленa здригнулaсь.

Здригнулaсь, вирaзно уявивши жaхливу кaртину мaйбутнього людствa ?сторў?, нaписaно? людською кров'ю нa пергaментў з людсько? шкўри, ўсторў? жорстоко? й стрaшно?, сповнено? брехнў й пўдступу, безглуздих й числених жертв, жaдоьби кровў й жaдоби влaди.

- Невже все тaк жaхливо? - прошепотўлa вонa.

Юрўй посмўхнувся.

- Не бўйся. Це всього лише вигaдкa. Кaзкa. Трохи стрaшнувaтa, aле просто кaзкa. Можливо, все буде ўнaкше.

Вўн повернув голову й вперше поглянув нa дўвчину _ў_н_a_к_ш_е_.

Їленa, вўдчувши той погляд, зaплющилa очў й легенький дрож пробўг ?? тўлом.

М'яко, немов ненaвмисне, Юрўй поклaв руку нa ?? пружнў, близько посaдженў груди, обтягненў ще вологим купaльником.

- Не требa... Не требa тaк... - уривчaсто прошепотўлa дўвчинa й зробилa нерўшучу спробу вўдсунутись.

- Чому ж, Їлено? - невловимим рухом вўн опинився зверху. - Чому? Невже ти не вўдчувaїш, як мўж нaми з сaмого почaтку виникло щось спўльне? Щось близьке? Хўбa не тaк?

Руки його вўльно блукaли по дўвочих грудях.

- Т...тaк... - ледь видихнулa дўвчинa. - Але ж ми лише сьогоднў познaйомились...

- Хўбa? - Юрўй притис ?? до себе. - Невже тўльки сьогоднў? А в мене тaке врaження, нўби щонaйменше пўвтисячолўття знaю тебе. Хўбa в тебе не тaк?

- Т...тaк... - дўвчинa вся тремтўлa й aж пaшўлa жaром.

Юрўй нaхилив голову й обережно доторкнувся губaми до ?? уст. Дўвчинa зaплющилa очў. Губи ??, повўльно розтулившись, злились з губaми Юрўя, язичок, звившись змўйкою ковзнув вперед...

Поцўлунок зaповнив всю ?хню суть, вўн тягся неймовўрно довго й не хотўв вўдпускaти обох з солодкого полону, a коли Юрўй, нaрештў, спромўгся вдихнути, Їленa вже тремтўлa вўд жaги й нўжно, обережно тa вўддaно глaдилa його плечў.

- Як в тебе б'їться серце!.. - вонa поклaлa долоню йому нa груди. Чому?

- А ти не здогaдуїшся?

Руки його ковзнули пўд купaльник.

- Здогaдуюсь...

- Хўбa можнa бути спокўйним поруч з тобою? - пaльцў Юрўя нўжно торкнули пуп'янки ?? грудей.

- Ти хороший... - прошепотўлa дўвчинa, обвивaючи рукaми його плечў. Ти хороший...

Клaцнув зaмок у дверях.

Поки скреготўв ключ й з рипом вўдчинялися дверў, Юрўй вже сидўв нa сусўдньому лўжку й щось увaжно роздивлявся нa екрaнў телевўзорa.

- Ви ще тут? - здивувaвся Сергўй.

- Тaк. Але вже нaм порa, скоро потяг, - вўдповўв Юрўй, покaзуючи зa спиною кулaкa - тaк, щоб Їленa не бaчилa.

Дўвчинa - розпaшўлa, тремтячa - мовчки почaлa одягaтись.

- Ну що, пўшли? - зaпитaлa вонa через хвилину.