Чаротворці

— Він знову на нас дивиться! — Коніна схопила Ринсвінда за руку.

Він струснув її руку, пробурмотів «Ох леле» й поспішив до Найджела, який вхопив його за іншу руку.

— Ти ж не розповів їй усе про мене? — запитав він. — Я не переживу, якщо ти розказав їй, що я лише вчуся, як...

— Hi-ні-ні. Вона лише хоче, щоб ти нам допоміг. У пошуках капелюха.

Очі Найджела заблищали.

— Маєш на увазі просянку[22]?

— Що?

— Так написано в книзі: «щоб стати справжнім героєм, — пише Коен, — треба діяти під просянкою».

Ринсвінд наморщив чоло.

— Це якась пташка?

— Думаю, це радше якесь зобов'язання, — не дуже впевнено заперечив Найджел.

— Мені здається, що це все-таки пташка, — сказав Ринсвінд. — Впевнений, я читав про неї в бестіарії. Велика. Не вміє літати. Має великі рожеві лапи.

Його вуха всотували все, що проговорювали вуста, і, переосмисливши сказане, Ринсвінд набув спантеличеного вигляду.

За п'ять секунд вони вже були поза межами гарему, залишивши позаду чотирьох розпростертих вартових і гаремних дівчат, які вмощувалися зручніше, щоб розповісти одна одній кілька історій.

Пустелю з узбічного боку Аль Халі перетинає річка Цорт, прославлена в міфах і вигадках. Вона пробирається крізь коричнюваті ландшафти, наче довгий, вологий описовий уривок, помережаний піщаними мілинами. І кожна мілина вкрита висушеними на сонці колодами, більшість з яких має зуби, і ця більшість ліниво привідкрила одне око, зачувши віддалений сплеск вище за течією. Раптово у цієї більшості виросли ноги. Дюжина лускатих тіл ковзнула в каламутні води, і ті огорнули їх згори, поховавши в глибині. Вони були незворушні, якщо не враховувати кілька V-подібних хвильок, поява яких не піддавалася ніяким поясненням.

Багаж спокійно плив вниз за течією. Від води йому дещо покращало. Він тихенько крутився в слабкій течії, а до нього поверхнею води швидко наближалося кілька загадкових крихітних вихорів.

Вони зійшлися в одній точці.

Багаж здійснив ривок. Його кришка злетіла вгору, а сам він із коротким скрипом відчаю зник у водних глибинах.

Над ним зімкнулися шоколадні води Цорта. З кожним разом їм це вдавалося все краще і краще.

Чаротворська вежа вивищувалася над Аль Халі, подібна на великий і прекрасний гриб такого виду, поруч з якими в книжках зазвичай зображений череп із перехрещеними кістками.

Спершу вартові серифа намагалися боронитися, однак тепер біля підніжжя вежі було доволі багато спантеличених жаб і тритонів. І це ще ті, кому пощастило. У них залишилися руки й ноги (хоча й інакшого ґатунку), а більшість життєво необхідних органів перебувала всередині. Місто опинилося під владою чаротворства... панували воєнні закони.

Деякі будівлі біля підніжжя вежі вже перетворилися на споруди з білого, сліпучого мармуру, якому чарівники, очевидно, надавали перевагу.

Трійця розглядала все крізь дірку в стіні палацу.

— Дуже вражає, — критично зауважила Коніна. — Твої чарівники могутніші, ніж я гадала.

— Не мої чарівники, — відрубав Ринсвінд. — Без поняття, чиї вони. І мені це не подобається. Всі чарівники, яких я знав, не могли поставити одну цеглину на другу.

— А мені не подобається сама ідея того, що чарівники панують над усім світом, — сказав Найджел. — Звісно, як герой, з філософської точки зору я противник магії в цілому. Прийдуть часи, коли... — його погляд на хвильку посклянів, немов він намагався пригадати щось, прочитане десь колись давно. — Прийдуть часи, коли всі чарівники зникнуть з лиця світу, і сини... сини... Коротше, усім нам слід ставитися до речей практичніше, — недоладно закінчив він.

— Вичитав у книжці? — кисло запитав Ринсвінд. — Цього разу без просянок?

— У його словах є сенс, — зауважила Коніна. — Проти чарівників я нічого не маю, але вони багато добра не принесли. Вони радше щось типу декорації. Були дотепер.

Ринсвінд стягнув капелюха з голови. Він був поношений, вкритий плямами та кам'яним пилом. Деяких клаптів бракувало, верхівка була обтріпана, а зірка раз у раз сіяла блискітки, як пилок, однак під усім цим брудом ще досі прочитувалося слово «Чаррівник».

— Бачите це? — запитав Ринсвінд, почервонівши від напруження. — Ви бачите це? Бачите? Про що воно вам говорить?

— Що в тебе проблеми з орфографією? — припустив Найджел.

— Що? Ні! Воно каже, що я чарівник, ось що! Двадцять років за костуром, і я цим пишаюся! Своє я вже відбув, ось так! Я скл... я був на дюжині екзаменів! Якщо всі заклинання, які я коли-небудь прочитав, поскладати одне на одне, вони б... воно б... ви б отримали цілу купу заклинань!

— Так, але... — почала Коніна.

— Так?

— Насправді ж вони тобі вдаються не так уже й добре.

Ринсвінд злісно витріщився на дівчину. Він задумався, що би такого відповісти, і маленька ділянка в його мозку, яка відповідає за сприйняття, відкрилася саме в ту мить, коли часточка натхнення, чий шлях неодноразово змінювали й викривляли трильйони випадкових подій, з пронизливим звуком пронеслася крізь атмосферу й безшумно розірвалася саме там, де потрібно.

— Талант визначає лише те, що ти практикуєш, — заявив він. — Він не визначає те, ким ти є. Глибоко всередині, маю на увазі. Якщо ти знаєш, ким ти є, ти здатен на все.

Ще трошки подумавши, він додав:

— Саме тому чаротворці такі могутні. Найважливіше — знати, ким ти є насправді.

Запала філософська мовчанка.

— Ринсвінде, — добродушно гукнула Коніна.

— Гм-м? — відгукнувся Ринсвінд, досі дивуючись, як подібні слова потрапили в його голову.

— Насправді ти придурок. Ти це знаєш?

Ані руш.

Зі зруйнованого склепінчастого отвору вийшов Абрім. На ньому був капелюх архіректора.

Пустеля смажилася під яскравими, палючими променями сонця. Нічого не рухалося, окрім мерехтливого повітря, гарячого, немов викрадений вулкан, сухого, мов череп.

У пекучій тіні скелі лежав василіск і, важко дихаючи, раз у раз пускав їдкий жовтий слиз. Впродовж останніх п'яти хвилин до його вух долинало приглушене тупотіння сотень крихітних ніжок, що невпевнено рухалися по дюнах. Це вказувало на те, що наближається обід.

Василіск моргнув легендарними очима, розгорнув двадцять футів голодного тіла і, звиваючись, виповз на пісок, наче плинна смерть.

Багаж, похитнувшись, зупинився й загрозливо підняв кришку.

Василіск засичав, але доволі невпевнено, адже дотепер він ніколи не бачив коробку, яка вміла ходити та ще й була рясно всіяна крокодилячими зубами. Де-не-де до неї прилипли клаптики шкіри, немов Багаж вступив у бійку на фабриці сумок. Навіть якби василіск вмів розмовляти, він не знайшов би вдалого слова, здатного описати погляд Багажа.

«Ну добре, — подумала рептилія, — хочеш зіграти за такими правилами...»

Він повернув до Багажа погляд, подібний на діамантове свердло. Погляд, який різко проникав крізь очні яблука, обдирав мозок зсередини й розривав тонкі гардини вікон душі, погляд, який...

Василіск усвідомив, що щось пішло зовсім не так. Цілковито нове й небажане відчуття почало зароджуватися відразу за його блюдцеподібними очицями. Воно почалося з малого, немов легкий свербіж у тій крихітній ділянці спини, яку, як би ви не викручувалися, вам не вдасться почухати, і зростало доти, доки не перетворилося на друге, розжарене до червоного внутрішнє Сонце.

Василіск відчув жахливе, всепоглинне й нездоланне бажання моргнути...

І зробив одну неймовірну дурницю.

Він моргнув.

— Він говорить через капелюх, — сказав Ринсвінд.

— Га? — відгукнувся Найджел, який починав усвідомлювати, що світ героя-варвара — не такий чистий і простий, як він собі уявляв у ті дні, коли найбільш захоплюючим заняттям для нього було сортування пастернаку.

— Маєш на увазі, капелюх говорить через нього, — уточнила Коніна й також позадкувала, що типово для людини, яка стикнулася з чимось жахливим.

22

В оригіналі «geas», що ірландською означає обіцянку, клятву, яка спонукає фольклорних персонажів діяти певним чином, співзвучна з «goose» (гускою). В українському перекладі обіцянка стала пташкою просянкою. — Прим. ред.