Зникнення Стефані Мейлер

Він задихався. Йому бракувало повітря. Ту промову виголошував уголос, тому не міг відчинити вікно, боячись, що його почує Шарлотта, яка спала на другому поверсі. Урешті він не втерпів і відчинив стулки великого вікна, що виходило у сад, і тепле нічне повітря ринуло до кімнати. Разом із ним він відчув і пахощі троянд, і це заспокоїло його. Він знову почав читати промову, цього разу пошепки. «Пані й панове, з величезним сум’яттям у душі зібрав я вас сьогодні сповістити, що цього року в Орфеї театрального фестивалю не буде. Ви знаєте, як я пов’язаний із цієї подією, не лише в особистому сенсі, а й у політичному. Я не зумів перетворити фестиваль на традиційну подію, яка могла б стати для нашого міста золотим руном. Я зазнав краху в тому, що було найголовнішим проектом мого мандату. Тому з глибоким сумом мушу повідомити, що подаю у відставку з посади міського голови Орфеї. Хочу, щоб ви перші дізналися про це. Розраховую на цілковиту стриманість, щоб ця новина не поширилася до прес-конференції, яка відбудеться у п’ятницю».

Йому наче аж полегшало. Забагато амбіцій було в нього пов’язано з Орфеєю, з цим фестивалем. Коли він розпочав цей проект, то був лише заступником міського голови. Він хотів зробити його найбільшою культурною подією штату, а потім і всієї країни. Театральним Sundance[5]. Та все воно зійшло на пси.

Цієї миті у двері подзвонили. Хто це прийшов у такий пізній час? Він пішов до дверей. Шарлотту той гамір розбудив, і вона почала спускатися східцями, хапливо вбираючи халат. Браун глянув у вічко і побачив Анну в поліційному однострої.

— Алане, — сказала вона, — мені дуже прикро, що турбую вас о такій порі. Я не прийшла б, якби це не було вкрай важливо.

За кілька хвилин Шарлотта, що готувала каву в кухні, перепитала, почувши прізвище, що пролунало в розмові.

— Кірк Гарві? — не повірила вона.

— Що він хоче, цей дурень? — роздратовано запитав Алан.

— Він готує театральну п’єсу і хоче поставити її на орфейському фестивалі. За це він...

Анна не скінчила фрази, бо Алан схопився з місця. Обличчя його аж запашіло.

— Театральну п’єсу? Та звісно! Гадаєш, він зможе привабити стільки глядачів, щоб зала Великого театру була вщерть заповнена кілька вечорів підряд?

— Здається, це вистава століття, — сказала Анна, показуючи світлину афіші, приліпленої на дверях репетиційної зали.

— Вистава століття! — повторив Браун, ладен на все, щоб порятувати свою шкуру.

— За те, що ми дамо йому змогу зіграти цю виставу, Гарві надасть нам інформацію про вбивство чотирьох людей у 1994 році й, можливо, Стефані Мейлер.

— Любий, — лагідно сказала Шарлотта Браун, — а ти не думаєш, що...

— Гадаю, це просто подарунок неба! — захоплено сказав Алан.

— Він висунув вимоги, — попередила Анна, розгорнувши аркуш, де вона все те занотувала. — Хоче мешкати в найліпшому номері в найрозкішнішому готелі міста, відшкодування всіх видатків і надання в його розпорядження Великого театру для репетицій. Він хоче отримати письмову угоду, підписану вашою рукою. Оце та причина, з якої я прийшла сюди о такій пізній порі.

— То він не вимагає гонорару? — здивувався мер Браун.

— Вочевидь, ні.

— Амінь! Усе це мене влаштовує. Дай мені цей аркуш, і я його підпишу. Й відразу ж попередь Гарві, що він буде головним заголовком на афішах фестивалю! Потрібно, щоб він прилетів завтра ж таки першим літаком до Нью-Йорка, можеш сповістити йому про це? Конче треба, щоб він був присутній на прес-конференції у п’ятницю вранці.

— Гаразд, — відказала Анна, — я скажу йому.

Мер Браун узяв ручку і написав наприкінці документа, що він підтверджує це зобов’язання, а потім поставив унизу підпис.

— Ось, Анно. Тепер справа за тобою.

Анна пішла, та коли двері за нею зачинилися, вона не спустилася з ґанку. За дверми чутно було розмову голови з його дружиною.

— Ти що, з глузду з’їхав, що зв’язався з Гарві! — вигукнула Шарлотта.

— Люба моя, цього ніхто не чекає!

— Він повернеться до Орфеї, ти розумієш, що це означає?

— Він порятує мою кар’єру, ось що це означає! — відказав Браун.

Урешті задзеленчав мій телефон.

— Джессе, — сказала Анна, — мер згоден. Він підписав усі умови Гарві. Хоче, щоб ви були присутні у п’ятницю вранці на прес-конференції в Орфеї.

Я передав ті слова Гарві, й він страшенно зрадів.

— Сталося, сталося, нехай йому дідько! Прес-конференція, і все, все! А де той лист із підписом? Я хочу упевнитися, що мене не шиють у дурні.

— Усе гаразд, — запевнив я його. — Лист у Анни.

— То нехай вона перешле мені його факсом! — вигукнув він.

— Як це — факсом? Де ми зараз знайдемо той факс?

— Не крутіть зі мною, я зірка театру!

Я вже почав утрачати терпець, та намагався зберігати спокій. У Кірка могла бути вкрай важлива інформація про те вбивство. В орфейському комісаріаті був факс, тож Анна сказала, що надішле лист сержантові Крузові, який теж мав такий пристрій.

За півгодини Гарві читав і перечитував той лист у кабінеті крайового центру каліфорнійської поліції.

— Чудово! — вигукнув він. — Ми поставимо «Темну ніч»!

— Гарві, — сказав я, — тепер, коли ви отримали гарантії, що вашу п’єсу зіграють в Орфеї, може, скажете, що ви знаєте про вбивство тих чотирьох людей?

— Леонберґу, ввечері під час прем’єри ви все дізнаєтеся!

— Прем’єра відбудеться двадцять шостого липня, а ми не можемо чекати. Від вас залежить поліційне розслідування.

— До двадцять шостого ні слова. Все.

Я вже почав закипати.

— Гарві, я вимагаю, щоб ви сказали все, до того ж зараз. Або ж я скасую вашу виставу.

Він зневажливо глянув на мене.

— Заткни пельку, гівно! Ти ще насмілюєшся погрожувати мені? Я великий театральний постановник! Як не перестанеш, я примушу тебе вилизувати сліди моїх ніг!

Це вже було занадто. Не тямлячись від люті, я згріб Гарві за комір і притиснув його до стіни.

— Ви заговорите! — заволав я. — Заговорите, або ж я повибиваю вам зуби! Мені треба те, що ви знаєте! Хто вбивця родини Ґордонів?

Гарві почав кликати на допомогу, прибіг сержант Круз і розчепив нас.

— Я подам на нього скаргу! — репетував Гарві.

— Через вас загинули невинні люди, Гарві! Я не випущу вас із рук, поки не розкажете мені про все!

Сержант Круз витурив мене надвір, щоб я трохи охолов, та я був розлючений і вирішив покинути комісаріат. Узяв таксі й поїхав до селища, де мешкав Кірк Гарві. Знайшов його трейлер і одним ударом носака вибив двері. Потім почав обшукувати приміщення. Якщо відповідь тут, її треба тільки знайти. Перебравши чимало різних паперів, на дні шухляди знайшов картонну теку з логотипом орфейської поліції. Усередині були поліційні світлини вбитих членів родини Ґордонів і трупа Меґан Падалін. То була слідча справа 1994 року, що зникла з архіву.

Тієї миті хтось залементував — то був Кірк Гарві, що саме нагодився.

— Що ти тут робиш, клятий Леонберґу? — репетував він. — Ану забирайся звідціля!

Я кинувся на нього, і ми зчепилися, мов два пси. Я кілька разів угатив його кулаком у живіт і в обличчя.

— Люди загинули, Гарві! Розумієте ви це чи ні? Ця справа забрала в мене найдорожче в житті! А ви тримаєте це в секреті вже двадцять років! Говоріть негайно!

Він лежав долі, і я садонув його ногою під бік.

— Хто стоїть за цією справою? — крикнув я.

— Не знаю! — прохарчав Гарві. — Нічого я не знаю! Я сам думаю про це вже двадцять років.

Мешканці трейлерів викликали поліцію, й незабаром, завиваючи сиренами, примчало кілька автомобілів. Поліціянти згребли мене, притиснули до капота і без балачок наділи на мене наручники.

Я дивився на Гарві, що лежав за землі й трусився, мов холодець. Чого це мені закортіло побити його? Я сам себе не впізнавав. Нерви були нікудишні. Те розслідування мене доконало. З пітьми знову виринули демони минулого.

5

Кінофестиваль «Санденс» — національний американський кінофестиваль незалежного кіно. Проводиться щороку наприкінці січня в Парк-Сіті, штат Юта, США.