Гостина старої дами

ІЛЛЬ ставить йому пляшку, УЧИТЕЛЬ вагається, але потім рішуче бере її.

УЧИТЕЛЬ: Запишіть наборг.

Поволі виходить.

Знову з’являється родина. ІЛЛЬ, наче у сні, озирається по крамниці.

ІЛЛЬ: Усе нове. Все таке модерне. Чисто, привабливо. Я завжди мріяв про таку крамницю.

Він бере в доньки з рук тенісну ракетку.

ІЛЛЬ: Ти граєш теніс?

ДОНЬКА: Взяла кілька лекцій.

ІЛЛЬ: Рано вранці, правда? Замість іти на біржу праці?

ДОНЬКА: Усі мої товаришки грають у теніс.

Мовчання.

ІЛЛЬ: Карле, я бачив з вікна, як ти їхав автом.

СИН: То тільки опель ”Олімпія”. Не вельми дорогий.

ІЛЛЬ: Коли ти вчишся їздити?

Мовчання.

ІЛЛЬ: Замість шукати праці на станції, на пекучому сонці? СИН: Часом, так.

СИН, засоромлений, виносить праворуч діжку, на якій сидів п’яний.

ІЛЛЬ: Я шукав свого святкового вбрання й припадково трапив на хутро.

ПАНІ ІЛЛЬ: Я його тільки взяла оглянути.

Мовчання.

ПАНІ ІЛЛЬ: Усі купують наборг, Фреді. Тільки ти впадаєш в істерику. Твій страх просто смішний. Кожний розуміє, що справа залагодиться мирно і жоден волосок не впаде тобі з голови. Кларочка не піде на крайності, я її знаю, в неї надто добре серце.

ДОНЬКА: Напевне, тату.

СИН: Самі зрозумієте.

Мовчання.

ІЛЛЬ (поволі): Сьогодні субота. Я хотів би раз проїхатися твоїм автом, Карле, однісенький раз. Нашим автом.

СИН (непевно): Хотів би?

ІЛЛЬ: Уберіться по-святковому. Поїдемо всі.

ПАНІ ІЛЛЬ (непевно): І я також? Наче не годиться.

ІЛЛЬ: Чому не годиться? Вдягай своє хутро. Якраз нагода обновити його. А я, тим часом, порахую касу.

ЖІНКА і ДОНЬКА виходять праворуч, СИН ліворуч. ІЛЛЬ сідає до каси. Зліва надходить БУРҐОМІСТЕР з рушницею.

БУРҐОМІСТЕР: Добрий вечір, Іллю. Рахуйте собі далі. Я тільки на хвилину.

ІЛЛЬ: Що ж, прошу.

Мовчання.

БУРҐОМІСТЕР: Я приніс зброю.

ІЛЛЬ: Спасибі.

БУРҐОМІСТЕР: Вона заряджена.

ІЛЛЬ: Мені її не потрібно.

БУРҐОМІСТЕР ставить рушницю коло прилавка.

БУРҐОМІСТЕР: Сьогодні ввечері міські збори. В ”Золотому Апостолі”. В театральній залі.

ІЛЛЬ: Я прийду.

БУРҐОМІСТЕР: Всі прийдуть. Будемо обговорювати вашу справу. Ми опинились в крайкому становищі.

ІЛЛЬ: Мені теж так здається.

БУРҐОМІСТЕР: Пропозиція буде відхилена.

ІЛЛЬ: Можливо.

БУРҐОМІСТЕР: Але, звичайно, можна й помилитися.

ІЛЛЬ: Певне.

Мовчання.

БУРҐОМІСТЕР (обережно): Чи в такому випадку ви прийняли б вирок, Іллю? Буде присутня преса.

ІЛЛЬ: Преса?

БУРҐОМІСТЕР: А також радіо, телевізія, кінохроніка. Незграбна ситуація не тільки для вас, але й для нас, повірте мені. Як родинне містечко дами, а також через її вінчання в соборі, ми стали такі відомі, що готується репортаж про наші давні демократичні установи.

ІЛЛЬ рахує касу.

ІЛЛЬ: Ви прилюдно оголосите пропозицію тієї дами?

БУРҐОМІСТЕР: Не просто... Тільки втаємничені зрозуміють, про що йдеться.

ІЛЛЬ: Що йдеться про моє життя.

Мовчання.

БУРҐОМІСТЕР: Я натякну пресі, що... можливо... пані Цаханасян захоче зробити пожертву, і то через вас, Іллю, через друга своєї молодости. Що ви були її другом, тепер усім відомо. Цим ви формально будете виправдані, хоч би що сталося.

ІЛЛЬ: Мило з вашого боку.

БУРҐОМІСТЕР: Щиро сказати, я роблю це не задля вас, а задля вашої незвичайно порядної родини.

ІЛЛЬ: Розумію.

БУРҐОМІСТЕР: Ми провадимо чесну гру, ви самі це мусите визнати. Досі ви мовчали. Гаразд. Але чи будете й далі мовчати? Якщо ви хочете говорити, тоді нам доведеться зробити все без міських зборів.

ІЛЛЬ: Розумію.

БУРҐОМІСТЕР: Отже?

ІЛЛЬ: Я радий почути відверту погрозу.

БУРҐОМІСТЕР: Я вам не погрожую, Іллю. Це ви нам погрожуєте. Якщо ви будете говорити, то ми змушені діяти. Заздалегідь.

ІЛЛЬ: Я мовчатиму.

БУРҐОМІСТЕР: Незалежно від того, що ухвалять збори?

ІЛЛЬ: Я прийму ухвалу.

БУРҐОМІСТЕР: Чудово.

Мовчання.

БУРҐОМІСТЕР: Те, що ви скоряєтесь громадському судові, тішить мене, Іллю. У вашому серці ще жевріє якесь почуття чести. Але хіба не краще було б, якби нам зовсім не доводилось скликати міських зборів?

ІЛЛЬ: Що ви маєте на думці?

БУРҐОМІСТЕР: Ви перед цим сказали, що вам не потрібна зброя. Може вона вам тепер усе ж таки потрібна? Мовчання.

БУРҐОМІСТЕР: Ми могли б тоді сказати дамі, що засудили вас, і отримали б і так гроші. Я не одну ніч провів без сну, поки наважився зробити вам таку пропозицію, повірте мені. Властиво це ваш обов’язок — відібрати собі життя, як людина з гонором узяти на себе консеквенції. Не думаєте? Вже хоч би з почуття солідарности, з любови до родинного міста. Ви бачите нашу гірку біду, злидні, голодних дітей.

ІЛЛЬ: Вам тепер ведеться зовсім не зле.

БУРҐОМІСТЕР: Іллю!

ІЛЛЬ: Бурґомістре! Я пройшов крізь пекло. Я бачив, як ви робите борги, відчував як із кожною ознакою добробуту до мене все ближче підкрадається смерть. Якби ви були не накинули мені того страху, того жорстокого жаху, все було б інакше, в нас могла б вийти не така розмова, я прийняв би зброю. З любови до вас. Та тепер я замкнувся, переміг свій ляк. Сам. Було важко, але все вже позаду. Вороття нема. Тепер ви мусите бути моїми суддями. Я скоряюсь вашій ухвалі, хоч би яка вона була. Для мене вона буде справедливістю; а чим буде для вас — не знаю. Дай Боже, щоб ви встояли перед вашим вироком. Ви можете мене вбити, я не нарікаю, не протестую, не боронюсь, але вашого вчинку не можу у вас відібрати.

БУРҐОМІСТЕР забирає рушницю.

БУРҐОМІСТЕР: Шкода. Ви втрачаєте нагоду очиститися, стати напівпорядною людиною. Але від вас цього й не можна вимагати.

ІЛЛЬ: Нате вогню, пане бурґомістре.

Запалює йому цигарку. Бурґомістер виходить.

Заходить ПАНІ ІЛЛЬ у хутрі, ДОНЬКА в червоній сукенці.

ІЛЛЬ: Чудово виглядаєш, Матільдо.

ПАНІ ІЛЛЬ: Каракуль.

ІЛЛЬ: Як дама.

ПАНІ ІЛЛЬ: Трохи задороге.

ІЛЛЬ: І в тебе гарна сукенка, Отіліє. Тільки екстравагантна, не думаєш?

ДОНЬКА: Де там, тату! Якби ти бачив мою вечірню сукню! Крамниця зникає. СИН над’їжджає автом.

ІЛЛЬ: Гарне авто. Ціле життя я намагався здобутись на невеликий маєток, на крихту вигоди, на таке авто, наприклад. А тепер, коли воно є, я хотів би знати, як людина в ньому почувається. Ти сядеш зі мною ззаду, Матільдо, а Отілія сяде поруч Карла.

Вони сідають до авта.

СИН: Я можу їхати сто двадцять на годину.

ІЛЛЬ: Не треба так швидко. Я хочу бачити околицю, містечко, де я жив майже сімдесят років. Чисті старі вулички, багато вже полагоджено. Сірий дим над коминами, герань перед вікнами, соняшники, троянди в садах біля брами Гете, дитячий сміх, всюди пари закоханих. На майдані Брамса зводять модерну будову.

СИН: Годель будує каварню.

ДОНЬКА: Ось лікар у своєму мерцедесі 300.

ІЛЛЬ: Долина, позаду горби, нині немов позолочені. Здоровенні тіні, в яких ми пірнаємо, а потім знову світло. Ті крани Ваґнерової фабрики і Бокманові комини — наче велети.

СИН: їх пускають у рух.

ІЛЛЬ: Що?

СИН (голосніше): їх пускають у рух.

Трубить.

ПАНІ ІЛЛЬ: Смішні машини.

СИН: Мессершмідти. Кожний челядник на виробництві мусить собі щось таке придбати.

ДОНЬКА: C’est terrible.

ПАНІ ІЛЛЬ: Отілія записалася на курси, підвищує своє знання французької й англійської.

ІЛЛЬ: Практично. Пансіон ”Місце-на-сонці”. Давно я не був за містом.

СИН: Його мають розбудовувати.

ІЛЛЬ: Кажи голосніше, така швидкість, що нічого не чути.

СИН (голосніше): Його мають розбудовувати. Звісно, це Штокер. Усіх минає своїм б’юком.

ДОНЬКА: Скоробагатько.

ІЛЛЬ: їдь тепер Пюккенрідською долиною. Повз трясовище, тополиною алеєю, довкола лісничого замку курфюрста Гассо. Хмари купчаться на небі, наче влітку.