Страница 4 из 40
Феннер вишкірився.
— Затримання? Гаразд, поговорімо тут, але швидко!
Пола сказала:
— Я дещо забула. За хвилину повернуся.
Вона полишила їх та повернулась у бар готелю. Ліндсей досі був там, і Пола присіла поруч.
— Не думайте про містера Феннера погано, — сказала вона м'яко. — Але саме зараз він займається дуже нелегкою справою. Ось чому грубуватий. Але він не хотів вас образити.
Ліндсей, підвівши голову, поглянув на Полу.
— Мабуть, мені не слід було просити його про це, — сказав він безпорадно. — Та моя дівчинка для мене — все.
Пола дістала зі сумочки записник.
— Розкажіть мені все, що знаєте про зникнення вашої доньки, — сказала. — Не можу нічого обіцяти, однак, можливо, мені вдасться його вмовити.
У заплаканих очах старого зблиснув вогник надії.
— Звісно, звісно, — хрипко сказав він. — То що би ви хотіли знати?
Феннер пішов слідом за Ґроссетом, і вони присіли у відлюдному куточку бару поруч з готелем. Феннер був напружений та пильний.
Натомість Ґроссет залишався спокійним — і навіть занадто. Він клацнув пласким золотим портсигаром і запропонував Феннерові сигарету. Підніс запальничку до обидвох сигарет.
Феннер коротко зауважив:
— Кучеряво живете, хлопці.
Наче не розчувши, Ґроссет зауважив:
— Здається, ми з вами раніше не зустрічалися...
Він заклав ногу на ногу, виставивши напоказ картаті чорно-білі шкарпетки.
— Я перевірив вашу ліцензію. Ви заробили купу грошей, розплутавши справу про викрадення міс Блендіш. Тоді були ще детективом-початківцем. То був ваш зірковий час, і ви зуміли вирватись із Канзас-сіті й перебратися сюди. Все правильно, чи не так?
Феннер випустив велике кільце диму.
— Ви почали цю розповідь, — протягнув, — вам і закінчувати.
Ґроссет споважнів.
— У Нью-Йорку ви вже півроку. Здається, за цей час не надто багато тут досягли...
Феннер позіхнув.
— Я — в процесі вибору, — відповів з удаваною байдужістю.
— Сьогодні зранку ми отримали щодо вас серйозну інформацію.
Феннер глумливо посміхнувся.
— Справді? Таку важливу, що прислали трьох копів, аби ті витягли її з мене? Втім, вони пішли ні з чим!
Тепер посміхнувся Ґроссет.
— Після того ми обшукали усі приміщення в будинку, — продовжив він, — і знайшли убитого китайця у порожньому офісі поблизу вашої контори.
Феннер звів брови.
— Про що це ви? Хочете, аби я замість вас з'ясував, хто таке вчинив?
— Інформація, отримана сьогодні вранці, стосувалася мертвого китайця, котрого ми мали були знайти у вашій конторі.
— Ой, яка прикрість! То що сталося? Невже вони підсадили його не в ту кімнату?
Ґроссет загасив недопалок у попільничці.
— Послухайте-но, Феннере, — нам з вами нічого ворогувати. Я викладу свої карти. Китаєць уже тридцять шість годин мертвий. Наводка була незграбною: ми й так зрозуміли, що вас підставили, але мусили відреагувати. Одначе той китаєць нас зацікавив. Можливо, у вас є якісь міркування щодо цього?
Феннер почухав носа.
— Колего, — мовив, — після вашої промови я готовий хоч зараз записатися в Армію спасіння[2]. Якби мені хоч щось було відомо про того китайця, то я негайно б вам розповів. Та жоден китаєць ніколи не був у мене в конторі — ні живий, ані мертвий, і сподіваюся, ніколи й не буде.
Ґроссет замислено поглянув на нього:
— Мене попереджували, що з вами нелегко працювати. Волієте робити все самотужки, і лише коли справа на фініші, перекидаєте все на нас. Ну що ж, якщо хочете вчинити так і цього разу, нехай буде по-вашому. Ми посприяємо вам, якщо зможемо, та коли вляпаєтесь у щось серйозне, то самі мастіть собі голову. Отоді навалимося на вас усією своєю вагою — так, що «Емпайєр Стейт Білдінґ» видасться вам пушинкою.
Феннер широко посміхнувся, підводячись.
— Ви скінчили? Якщо так, то, з вашого дозволу, я займуся своїми справами.
Ґроссет кивнув.
— Не пропадайте, Феннере. Днями знову загляну до вас.
Він кивнув охоронцям, і вони втрьох полишили готель.
Пола вийшла з бару й наздогнала Феннера, коли той уже прямував до виходу.
— А де була ти? — запитав він.
— Послухай-но, Дейве! Я розмовляла з Ліндсеєм і записала все, що трапилося з його донькою. Чому б тобі на це не поглянути?
Феннер холодно зиркнув на неї.
— Більше жодного слова про Ліндсея та його доньку! Це мене не цікавило, не цікавить і ніколи не зацікавить. Мені й без того вистачить роботи до кінця своїх днів.
— Беручи до уваги величину твого мозку, це мене не здивує, — холодно відчеканила Пола, виходячи на вулицю слідом.
Повернувшись у контору, Феннер попрямував до свого крісла, вмостився у ньому, запалив сигарету й гукнув помічниці:
— А ходи-но сюди, крихітко!
Пола прослизнула крізь двері й усілася поруч з ним, тримаючи олівець із блокнотом напоготові. Феннер заперечно хитнув головою.
— Нічого не диктуватиму. Хочу лише, щоб ти поміркувала разом зі мною.
Пола поклала руки на коліна:
— Добре, спробую підіграти тобі.
Феннер роздумував.
— Можливо, я б узяв слід, якби віддав гроші копам? Але тоді мені довелося б усе їм розказати. Китаєць непокоїть Ґроссета, тож він не спускатиме з мене очей. І що б я не зробив, дізнається про це.
— То й що? Він допоможе тобі розшукати дівчину! Дай йому шанс.
Феннер укотре крутнув головою.
— Ет, щось мені підказує: від копів краще триматися подалі.
Пола глянула на годинник. Була вже майже п'ята.
— Маю ще деякі справи. А ти зараз і так ні до чого не додумаєшся.
Феннер нетерпляче вигукнув:
— Будь тут! Хіба то не я тобі плачу?
Пола влаштувалася зручніше. Коли він починав говорити таким тоном, вона з досвіду знала, що йому ліпше не перечити.
— Якщо ця дама більше не зв'яжеться зі мною, справу можна вважати закритою. Я не маю жодної зачіпки. Не знаю, хто вона і звідки. Усе, що мені відомо, — у неї є сестра, котра цікавиться дванадцятьма китайцями. Якщо вбитий чинк[3] — один з них, то їх залишається тепер тільки одинадцять. Навіщо вона вивалила мені всі ці гроші, а потім змилася?
— Ну, може, побачила когось знайомого і злякалася? — м'яко вставила Пола.
Феннер обміркував її припущення.
— Чи помітила ти когось, хто міг би її налякати?
Пола заперечно покрутила головою.
— Ти ж знаєш, скільки людей буває о цій порі в холі «Балтимора».
— А що, це ідея.
Феннер підвівся та почав міряти кроками килим з барвистими візерунками.
— Якщо все справді так і було, то маємо сидіти коло телефона і чекати, коли вона подзвонить. Не знаю, чи зробить це, але якщо вчинить так — то я маю бути в курсі першим!
Пола застогнала.
— Так-так, тобі краще злітати додому, спакувати сумку з речами і переночувати тут. Ти могла би переспати у кріслі.
Пола скочила на ноги.
— А ти підеш додому і спатимеш у зручному теплому ліжечку, так?
— Не переймайся так моїм комфортом! Я повідомлю тобі, як зі мною зв'язатися.
Пола надягнула капелюшок і жакет.
— Якщо в конторі під нами дізнаються, що я ночую тут — не знаю, що вони подумають...
— Нічого такого. Вони й так знають, що я дивак. Не вважаю, що виникне скандал.
Пола вийшла, наостанок грюкнувши дверима. Феннер розлючено хмикнув, узяв слухавку телефона й набрав номер.
— Окружна прокуратура? З'єднайте мене з Ґроссетом. Скажіть, що це Феннер.
Через тріщання на лінії він розчув голос Ґроссета.
— Привіт, Феннере. Що змусило вас змінити думку і все мені викласти?
Феннер посміхнувся у слухавку.
— Я її не змінив, друже. Хочу, що б це ви мені все виклали. Той китаєць, котрого ви знайшли... Чи було в нього щось таке, що може допомогти?
Ґроссет розсміявся.
— Ну й нахаба ж ви, Феннере! Невже вважаєте, що я ділитимуся з вами інформацією?
2
Релігійно-благодійна організація.
3
Чинк — презирливе прізвисько китайця.