Страница 38 из 40
Тримаючи в правій руці револьвер, просувався дюйм за дюймом назустріч квадратику світла, що пробивалося крізь засклений дах. Це зайняло багатенько часу, але зробив усе безшумно. Зісунувши капелюха на потилицю, врешті зазирнув крізь скло у кімнату. Там були Карлос, Рейджер і ще хтось, кого він не знав. Бачив їх за кілька метрів од себе. Кімнатка була низенька, нагадуючи радше горище, і це так здивувало Феннера, що він навіть відсахнувся.
Карлос лежав на ліжку й курив травичку. Рейджер, притулившись головою до стіни, дрімав на стільці; третій спав на підлозі. Детектив рукою помацав поперечини заскленого даху. Вони були міцними. Феннер набрав у легені побільше повітря і натиснув на раму всією своєю вагою. Перекладини хруснули, й він разом зі склом звалився униз. Йому вдалося приземлитися на ноги; хитнувшись, випростався й наставив револьвер на трійцю, переводячи ствол з одного на іншого.
Карлос ані поворухнувся на ліжку, лише переминав сигарету в зубах. Чоловік на підлозі підсвідомо схопився за зброю. Приголомшений побаченим, він цим і заслужив собі смерть. Бо якби не був сонний, ніщо у світі не змусило б його схопитися за пістолет. Феннер поцілив йому поміж очі. Рейджер і Карлос заціпеніли. Й лише дивилися на детектива застиглими очима.
Феннер сказав Карлосові:
— Мені потрібний ти.
Попіл із сигарети Карлоса впав тому на груди. Він поглянув зляканими очима на Рейджера, потім на Феннера.
— Відпусти мене! — хрипко проказав Карлос.
Детектив гаркнув:
— Стули пельку! Я шукав вас обох, і тепер ви своє отримаєте. Але не хочу бруднити руки — зробите це самі. Змагайтеся між собою — хто переможе, той і вийде з цього лігва живим. Я його й пальцем не торкнуся. Можливо, ви вже чули, що я завжди дотримую слова. Або так, або прикінчу вас обох.
Рейджер раптово зітхнув з полегкістю. І спитав:
— Тож якщо я його вб'ю, ти мене відпустиш?
Карлос присунувся ближче до стіни.
— Рейджере! — завищав. — Не роби цього! Я твій бос — чуєш мене? Ти не смієш це робити!
Рейджер повільно підвівся зі стільця, і на губах його поблукала жорстока посмішка.
Феннер звелів:
— Зачекай! Руки догори та обличчям до стіни!
Рейджер люто поглянув на нього, але Феннер боляче ткнув йому в бік стволом револьвера. Рейджер, піднявши руки, відвернувся. Детектив забрав у нього пістолет та ступив крок назад.
— Залишайся на місці й не рухайся!
Підійшовши до ліжка, схопив Карлоса за комір і стягнув донизу. Побіжний обшук підтвердив здогад, що у Карлоса зброї нема.
Феннер відійшов у куток кімнати і притулився до дверей.
— То на що чекаєте? Невже жоден з вас не хоче додому?
Карлос почав верещати на Рейджера, але, глянувши на того, зрозумів, що битися таки доведеться. Рейджер, опустивши руки, зі звірячим вищиром узявся переслідувати Карлоса, який кружляв кімнатою, безустанно сиплячи прокляття. Але приміщення було надто мале, і це тривало довгенько. Раптом Рейджер кинувся вперед, ухопивши Карлоса за тулуб. Той закричав од жаху й лупонув Рейджера кулаками в голову, намагаючись вивернутися. Рейджер почав молотити Карлоса поміж ребра, працюючи кулаками, що потрапляли наче в порожнечу. Отак вони колували, гамселячи один одного, аж поки Карлос не перечепився через килимок та не впав на підлогу, прихопивши зі собою й супротивника. Рейджер, опинившись на Карлосові, почав бити того головою об підлогу. Повернувшись до Феннера, вигукнув, важко дихаючи та переможно вишкірившись:
— Я таки дістав цю гниду! Присягаюся, що прикінчу його!
Тим часом Карлос двома скрюченими пальцями вчепився в очі Рейджера й потягнув їх на себе. Знову встромив пальці, колупнув — і наново потягнув. Жахливий крик вирвався з грудей Рейджера, поступово переходячи у хрип. Той відкотився від Карлоса, притискаючи руку до очей, а іншою намацуючи дорогу, зіп'явся на ноги й побрів, натикаючись на речі. Карлос також повільно звівся на ноги і, дочекавшись, коли Рейджер знову проходитиме мимо нього, копняком збив його з ніг. Він упав долілиць і тепер лежав, стогнучи та брикаючись.
Карлос забув навіть про присутність Феннера. Бачив лише Рейджера. Усівшись тому на спину, затиснув боки кістлявими ногами і впився червоними пальцями в горлянку. Міцно притискаючи коліном спину Рейджера до підлоги, почав тягнути його голову на себе.
Рейджер безпорадно молотив руками по підлозі, й очі його вилазили з орбіт.
Карлос люто кинув:
— Тут йому й кінець! — і щосили стиснув горло Рейджера. Той видав булькання, кволо спробував розтиснути Карлосові руки й раптом обм'як. Почувсь якийсь нечіткий звук, і кров потекла з рота Рейджера. Карлос відкинув його від себе та підвівся, тремтячи всім тілом.
Феннер стояв, притулившись до одвірка й тримаючи Карлоса на прицілі.
— А ти щасливець, — зауважив. — Утікай, поки я не передумав. Біжи щодуху, інакше...
Карлос зробив кілька непевних кроків до дверей і розчахнув їх. Феннер чув, як той важко спускається сходами й відчиняє вхідні двері. Стояв, прислухаючись. Із темряви почулися звуки двох автоматних черг, і запанувала тиша.
Феннер сховав пістолет і потягнуся за сигаретою.
— Гадаю, з мене вже досить того міста. Повернуся додому, прихоплю зі собою Полу — і поїдемо кудись розвіятися, — сказав сам собі.
Знову виліз на дах і спустився драбиною. Щойно зробив це, як почув звук машини, що від'їжджала. Алекс і Кеметинський педантично здійснили свою роботу.
Повернувшись до входу, Феннер поглянув на Карлоса. Любив доводити все до кінця. Знав, що ті двоє ретельно виконали доручене, але хотів бути впевнений у цьому. Навіщо йому було потім сумніватися? Так, ті двоє справді добре виконали свою роботу. Детектив ретельно обтрусив одяг, напружено розмірковуючи, й пішов у казино Нулена.
Побачивши його, Нулен підскочив на стільці.
— Що сталося?
Феннер поглянув на нього.
— А ти як вважаєш? Обидва вони вже мерці. А де Глорія?
Нулен витер спітніле обличчя носовичком.
— Мертві? Обидва?
Він усе ще не міг повірити.
Детектив нетерпляче повторив:
— То де Глорія?
Нулен поклав на стіл руки. Вони тремтіли:
— А навіщо вона тобі?
— Утретє питаю: де Глорія? — очі Феннера крижаніли.
Нулен підняв палець:
— Нагорі. Не вплутуй її в усе це, Феннере. Тепер я нею опікуватимусь.
Детектив хмикнув.
— Навіщо це тобі? Невже ти повіриш її пізньому й нібито щирому розкаянню?
Обличчя Нулена почервоніло.
— Не потребую твоїх тупих жартів, — буркнув він. — До того ж, вона все ще моя дружина.
Феннер відштовхнув стілець.
— Та Бога ради! — вигукнув, підводячись. — Нема більшого дурня, ніж старий телепень! Ну, гаразд: так — то так! — пересмикнув плечима. — То ще та дамочка: щойно вистрибнула з ліжка одного товстосума, вже мертвого, як знайшла іншого.
Нулен сів. Його маленькі очі нерухомо втупилися в одну точку, а обличчя перекосилося.
— Облиш жарти, Феннере, — сказав він. — Мені вони не подобаються.
Той попростував до дверей.
— Я хочу побачити Глорію, — наголосив. — То де можу її знайти?
Нулен хитнув головою.
— Ти цього не зробиш. Лише спробуй — і матимеш купу неприємностей.
— Невже? Гаразд, я не бачитимуся з нею, але скажу тобі, що зроблю. За годину я повернуся з кількома копами та ордером на її арешт.
Нулен хмикнув:
— У тебе на неї нічого нема.
— Звісно ж, нема — хіба що замах на вбивство. А що таке вбивство у ваших колах — так, дурниці!
Нулен міцно стиснув пухлі ручки, і його жирне обличчя позеленіло.
— Про що це ти варнякаєш? — запитав крізь зуби.
Феннер попрямував до дверей.
— Невдовзі дізнаєшся. У мене нема часу гратися з тобою. Або я побачу Глорію зараз, або вже у в'язниці — мені начхати, де саме.
При світлі настільної лампи Нуленове обличчя аж вилискувало від поту. Він видавив із себе:
— Нагорі, останні двері направо.
Детектив, виходячи, кинув: