Страница 21 из 47
— І жодних зачіпок?
Ульман витяг сигарету і закурив.
— Був один важливий доказ, але він їх нікуди не привів. Куля, якою було вбито Джейкобі, мала специфічну насічку. В поліції вважають, що за нею легко можна віднайти зброю, з якої стріляли. Експерти з балістики стверджують, що куля випущена з німецького пістолета марки «люґер», і певний час в поліції навіть підозрювали в причетності до вбивства одного з американських офіцерів.
Я умить згадав «люґер», якого знайшов у помешканні Нетти. Його міг подарувати їй американський військовослужбовець. Чи не та то зброя, з якої вбито Джейкобі?
— Вони знайшли пістолет? — поцікавився я.
— Ні. І, гадаю, ніколи не знайдуть. На мою думку, в пограбуванні були задіяні двоє. Ймовірно, Джейкобі виконував чорнову роботу, а інший, перебуваючи в тіні, керував операцією. Найвірогідніше, він мав займатися реалізацією награбованого. Гадаю, спільники посварилися через поділ майна, і співумисник убив Джейкобі, а тепер сидить на награбованому і чекає, коли вже можна буде його викинути на ринок. Коррідан також так уважає, — завершив свою розповідь Ульман, допиваючи віскі й глянувши на годинник.
— О, мені вже час іти, — зауважив він. — Давно пора спатоньки. — Він звівся на ноги. — Хоча Коррідана і не можна назвати приємною людиною, мушу визнати, що він дуже толковий поліцейський — тож не здивуюся, якщо зрештою він розкриє цю справу. Його недолік у тому, що він ненавидить журналістів. І вважає, що розголос дає злочинцеві забагато інформації стосовно того, як просувається розслідування. Його стиль розслідування — не розповідати пресі нічого, тримати її в невіданні та навіть не повідомляти про сам злочин — й кінець кінцем зловмисник сам себе видасть, бо йому надто цікаво знати, що робить поліція. Це, можливо, і непоганий метод, однак геть не влаштовує пресу. Краще б той тип не уражав моїх почуттів. Мені б він навіть подобався, якби не був такий зарозумілий.
Я вишкірився.
— Атож! І я такої ж думки. Хотів би я колись відігратися! Його треба як слід струсонути — і, можливо, мені невдовзі це вдасться.
— Повідомте мені першому, якщо вам це вдасться, — сказав, потиснувши мені руку на прощання, Ульман і вирушив на пошуки таксі.
Я повернувсь у свій номер, переодягнувся в халат і всівся у крісло.
Геть випадково я отримав те, що могло стати ключем до розкриття загадки. Звісно ж, Коррідан навіть не здогадується, що пограбування Джейкобі має щось спільного зі смертю дівчини в квартирі Нетти, самогубством Анни та вбивством Медж Кеннітт. Якби він побачив раніше від мене ім’я Джейкобі, виведене на запорошеній підлозі, то першим отримав би цей ключ. Але підказкою володів я і все ще намагався збагнути, який зв’язок існує між убивством Медж Кеннітт та двома попередніми й дивними нещасними випадками.
Знову й знову думаючи про все це, я дійшов висновку, що Нетта в той чи інший спосіб причетна до пограбування. Той факт, що каблучка з колекції Алленбі була захована у її квартирі в банці з кремом, уже сам по собі був підозрілим, а на додачу те, що її сестра володіла котеджем поруч із місцем, де стався злочин, і те, що Джек Бредлі накинувся на мене, як шуліка, — без сумніву, свідчило, що всі ці події пов’язані між собою. І як щодо «люґера», котрий я знайшов у Неттиній сукні? Чи ретельно перевірив його Коррідан? Чи вдалося йому дізнатися, що це той самий «люґер», з якого було вбито Джейкобі, та чи не запідозрив мене в причетності? Чи, може, «люґер» не має жодного стосунку до цієї справи? Усе це мені слід було з’ясувати — причому негайно.
І звідкіля взялися ті фальшиві цінні облігації на пред’явника вартістю в п’ять тисяч фунтів за рамою картини? Невже Френкі потрібні були «люґер» та фальшиві цінні папери, коли він нападав на мене? Якщо він полював на «люґер», бо саме з нього був убитий Джейкобі, то чи не означало це, що власником пістолета був Бредлі і що це він убив Джейкобі?
Я запалив сигарету і пройшовся номером. Був переконаний, що підібрався близько до розгадки усієї цієї справи, однак мені бракує деяких додаткових доказів.
Чи слід розповісти Корріданові те, що стало мені відомо? Це неабияк непокоїло мене. Володіючи усіма цими фактами, він міг би розкрити справу за кілька днів, тоді як я міг гратися з цим і кілька тижнів та так ні до чого й не дійти. Я знав, що мені слід зателефонувати йому та повідомити про ім’я Джейкобі, нашкрябане в пилюці. Адже цей ключовий доказ, без сумніву, неабияк допоміг би слідству. Я навіть підійшов до телефона, але номер не набрав.
Після того, як він отак зі мною повівся, я прагнув йому помститися. І найкраще міг це зробити, самотужки розкривши всю справу, а тоді з’явившись до нього в контору та оповів, як це мені вдалося.
Я повагався трохи і вирішив дати собі тиждень — і якщо до того часу я не розкрию справу, то викладу Корріданові всю інформацію — нехай діє так, як уважатиме за потрібне.
Прийнявши рішення, я влігся спати, вимкнув світло й лежав отак принаймні зо три хвилини, борючись із власним сумлінням.
Розділ XII
Наступного ранку близько одинадцятої я навідався до Дж. Б. Меррівезера. Той нудився за письмовим столом, хоча, побачивши мене, зробив слабку спробу виглядати поглинутим роздумами.
— Привіт! — сказав я, беручи стілець і присуваючи його ближче до столу. — Чи є якісь новини від Литтл-джонса?
— Так, — озвався Меррівезер, поправляючи краватку і випростовуючись на стільці. — Телефонував сьогодні вранці: він хороший хлопець і завзято працює.
— І саме за це ви йому й платите, чи не так? — сказав я, дістаючи пачку сигарет. Підсунув сигаретку і йому. Він поквапно схопив її та запалив. — І що він повідомляє?
— Та є дещо, — озвався Меррівезер, чухаючи довгого червоного носа. — Як на мене, дещо вельми цікаве. Гадаю, вам теж так видасться. Виявляється, ця жінка, місіс Брембі — сестра Джеймса Джейкобі, викрадача діамантів, убитого за загадкових обставин близько місяця тому. Можливо, ви чули про цю справу. Це може вас зацікавити? — з надією спитав він.
Я намагався не показати, наскільки мене це цікавило.
— Можливо, — обережно висловився я. — Так чи інакше, будь-яка інформація на цьому етапі розслідування може виявитися корисною. Щось іще?
— Литтлджонс провів ніч, спостерігаючи за котеджем. Після опівночі під’їхало авто, з якого вийшов чоловік, котрий дві години провів із місіс Брембі. — Меррівезер узяв якийсь аркуш і зазирнув у нього. — Авто — чорно-жовтий «бентлі». Чоловік за кермом був високий, кремезний, поставний, але Литтлджонс не зміг роздивитися його обличчя. Було дуже темно, — додав він, немовби вибачаючись.
Я кивнув.
— Але йому вдалося запам’ятати номер машини?
— Звісно! Однак ми перевірили номер, і він ніде не значиться. Скидається на те, що номер фальшивий.
— Ну що ж, непогано для початку, — задоволено сказав я. — Зрештою, перебування Литтлджонса не є марнуванням грошей та часу. — Я розповів Меррівезерові про зустріч із місіс Брембі у клубі «Блакить». — Поділіться цією інформацією із Литтлджонсом. Це може стати йому у пригоді. І скажіть, нехай прослідкує за тим водієм на «бентлі». Хочу знати, хто він. Жодних слідів дівчини, котра перебувала в котеджі?
— Ні. Литтлджонс має намір навідатися до котеджу за день-два під якимось надуманим приводом. Він часто потрапляє на очі місіс Брембі в містечку, бо хоче, щоб вона звикла до його вигляду до того, як він завітає до неї в котедж. Він добре знає свою справу, смію вас запевнити.
Я підвівся.
— Гаразд, — сказав, — тримайте мене в курсі. Якщо щось випливе, телефонуйте.
Меррівезер запевнив, що так і зробить. Я попрямував до ліфта і спустився на перший поверх.
Ну що ж, тепер зрозуміло, хто така місіс Брембі і чому вона пов’язана з клубом «Блакить». У цій головоломці все зрештою ставало на свої місця — і швидше, ніж я сподівався. Останні двадцять чотири години стали справжнім проривом.
Я стояв на узбіччі, виглядаючи таксі. З-за рогу вигулькнуло авто, швидко помчало до мене і зі скреготом гальм зупинилося просто переді мною. Я був ошелешений, бо це був той самий старенький «стандард-14».