Страница 5 из 31
Однак виправдовуйся як хочеш, а за всі ці «дитячі витівки» треба розплачуватися.
Вона подивилася вгору й перед безмежжям космічного мороку відчула таку невимовну самотність, що на мить заплющила очі. Потім ще раз швидко оглянулася довкола — може, все-таки хтось із хлопців вернувся по неї?
Нікого. Вона була одна-однісінька.
І тут її страх змінився злістю: «Дурна, чого ти злякалася?» — подумала вона.
Алька завжди гордилася своїм хистом до точних наук і логічного способу мислення. Аліку не раз перепадало від сестри за нахил до поезії та інших мистецтв. Правда, найбільше діставалося йому за те, що не вмів та й не хотів приховувати своїх почуттів.
«Чого ти боїшся? — повторила вона. — Адже ясно, що нічого страшного тут статися не може. Від поверхні не відірвешся. В просторі не загубишся. Чого ж боятися? Космосу? Це наче стояти на березі та злякатися моря. Правда, Іон натякав на якусь небезпеку, але то він просто розігрував їх. Тоді чого ж боятися? Хіба що впадеш, коли почнеш ковзатися, розіб'єш коліно, чи що?»
Алька вже забула, що боялась і злилась на себе, але почуття самотності в космосі було таке гнітюче, що вона ніяк не могла зважитися і побігти. Так, усе довкола було прекрасне, але наскільки ближча серцю краса… ну, хоча б того ботанічного саду, що ним так захоплювався Іон.
І тут Алька, яка справді вміла мислити логічно, врешті збагнула, за що її покарали.
— Так мені й треба, — прошепотіла вона.
— Що ти говориш, Алько? — здивувався Іон.
— Я вас не бачу, — тихо мовила вона. — Куди мені йти? Скажи, Іоне.
Іон кілька секунд мовчав. Він вагався. Навіть глянув на Робіка: може, досить?
Однак Робік цього разу тільки безпомічно розвів руками.
Тоді Іон вирішив за всяку ціну погамувати слабість, негідну чоловіка.
— Глянь просто перед себе, — сказав Іон. — Бачиш сузір'я Орла?
— Так, — прошепотіла Алька.
— Отож рухайся просто на його центр.
— Гаразд.
— Тільки, дивись… — нагадав Іон. — Не здумай гасати, як навіжена, на цій ковзанці.
Алька не запитала чому.
— Їду! — крикнула вона.
Тоді Іон кивнув Робіку, і обидва кинулися зовсім не туди, звідки повинні були з'явитися близнюки.
Ліворуч майнула Алікова постать, тому вони наддали ходи.
— Гей, Іоне! — обізвалася задихана Алька. — Де ви?
— І я вас не бачу, — сказав Алік.
Іон мовчав.
— Іоне! — вже нетерпляче крикнув Алік. — Що це означає?
Потім обоє замовкли.
Іон із Робіком великою дугою обійшли місце, звідки стартували, і зупинилися біля квадратної кришки ліфта.
Нарешті Іон заговорив, ніби нічого й не сталося;
— Цікаво, Робіку, чому вони мовчать? Чи не злякалися, бува?
— Все може бути, — буркнув Робік.
— Напевне, ні, — безтурботно продовжував Іон. — Загубитися тут взагалі неможливо. А забава — космічна! Правда?
— Правда, — погодився Робік. Вони знову замовкли.
Через деяку мить почули стримуваний, сміх. Сміявся Алік.
— Ах ви, розбійники! Я вас уже бачу! — крикнув він.
І справді, з-за опалесціюючої лінії обрію вискочила маленька постать.
Алік ковзав так швидко, ніби все життя тільки те й робив, що ганяв по «Розвіднику».
— Ух ви, сатурнійські розбишаки! — переможно вигукнув він і загальмував зовсім поруч, упевнено й безпомилково. — Знаєте, — додав, — я теж страх як полюбив цю розвагу.
— Браво! — вигукнув Іон.
— Браво! — повторив Робік.
— Гей, сестричко! — закричав Алік. — Не ганьби славне ім'я Роїв!
Алька відгукнулася не зразу.
— А я все розумію! — заговорила вона нарешті. — І навіть не гніваюся.
Алік і Іон перезирнулися.
— А за що тобі гніватися? — нібито наївно запитав Іон.
— За дурні жарти і залякування, — пояснила Алька.
Іон відчув, що з доброго дива червоніє. Алька я» говорила далі, ніби виголошувала наукову істину:
— І взагалі повинна вам зауважити, що тільки варвари вчили плавати, кидаючи жертву в воду на глибоке місце.
— Не бачу тут ніде води, — буркнув Робік. — »Зате я бачу вас! — крикнула вона.
Вони теж помітили її. Алька ковзала так само безстрашно й красиво, як Алік чи навіть Іон. Вона мчала легко і дуже швидко, а Іон дивився на її навчання і не знав, де подітись.
На його щастя, Алька надто рано повірила в своє уміння і трохи пізно почала гальмувати. Тільки промовила: «Я вважаю, що…», як раптом зрозуміла, що її несе далі, ніж треба. Втрачаючи рівновагу, вона миттю забула, що збиралася когось повчати, і безпомічно сіла.
Алік зареготав.
— Непоганий, але трохи болісний спосіб зупинки, — серйозно мовив Робік.
Іон не сміявся. Він тільки захоплено дивився на Альку.
Вона належала до тих дівчаток, які найсимпатичніші тоді, коли менше за все турбуються про свій вигляд. Навіть Алік зацікавлено подивився на сестру. І зробив висновок:
— Сестричко! Ти чим зліша, тим симпатичніша!
Алька пропустила повз вуха братові слова, ніби й не чула. Встала, підійшла до Іона і глянула йому в вічі.
— Поясни! — зажадала вона. — Що все це означає?
— Просто, — відповів він, — я хотів вас нарешті хоч чимось справді зацікавити. Як на тебе, то на «Розвіднику» тільки й того, що «непогані краєвиди»… Дереш носа, ніби місяць тому повернулася з Центавра. От я і вирішив тебе трохи розіграти.
— Я так і подумав! — радісно заволав Алік. Іон стенув плечима.
— Коли що-небудь не так, — сказав він трохи зніяковіло, — ти вибач, будь ласка.
Якусь мить вона дивилася на нього широко відкритими очима. Тоді приязно усміхнулася і поклала йому руку на плече.
— Ні, — відповіла вона, — то ми повинні вибачитися перед тобою. Правда, Аліку?
Алік переконано кивнув.
— Правда.
— Справа в тому, — мовила Алька, — що ми, земляни, часом не помічаємо, що мешканцям з інших планет здаємося трохи… І навіть дуже… неприємними.
— Але ж… — закричав Іон, зовсім зніяковівши, — але ж…
Алька не дала йому скінчити:
— Повертаємося?
— Повертаємося, — погодився він.
Стали на квадрат ліфта, і не встиг Іон дати наказ, як Алька стиснула йому руку і промовила:
— Ти дуже хороший, Іоне.
— Ну, що вам тепер показати? — запитав Іон, коли всі четверо вийшли із кабін перехідного залу.
Близнюки перезирнулися.
— Кажи ти, сестричко, — люб'язно сказав Алік.
— Ні, кажи ти, братику, — усміхнулась Алька.
— Отже? — запитав Іон.
— Справа в тому… — почав Алік.
— … у нас, як правило… — допомогла йому сестра.
— … завжди різні бажання, — закінчив Алік.
— Ну, тоді я сам вирішуватиму, — заявив Іон.
— Саме так! — в один голос, ніби змовившись, відповіли близнюки.
Іон глянув на Робіка, Робік — на Іона, і цього разу вся четвірка зареготала «сміхом захриплої зозулі». Не те що Алік, навіть Алька непомітно для себе почала наслідувати Іона.
— Дивуюся, — сумно зітхнув Робік, — що ви, люди, нічого не переймаєте так легко, як дурні. звички.
Алік похитав головою, Алька стенула плечима. Але Робік висловився до кінця:
— Мабуть, у людини надто складний організм, тому й псується він дуже легко.
— Що це з ним? — здивовано запитав Алік.
— Почуття гумору, — відповів Робік.
— Що?! — вигукнули близнюки.
— В моїй конструкції передбачене почуття гумору, — пояснив Робік. І зразу ж образився — Нічого сміятися.
Але сміх образою не зупиниш. Нарешті всі заспокоїлися. Іон задер голову до стелі і вимовив досить дивну фразу:
— Увага, «Ропере»! Добрий день.
— Добрий день, — відповів якийсь глибокий, приємний і дуже гучний голос. — Я до ваших послуг.
— Покажи нам свою загальну схему. Для початку вистачить годинної програми.
— Будь ласка, — відповів голос.
Через секунду звідкілясь згори опустилася кабіна з прозорими стінками і гостинно розчинилася. Близнюки здивовано глянули на Іона.