Страница 28 из 31
«Альфа» і «Бета» відповіли, що зберегли власну тягу. Передбачений Супером план підтверджувався.
КБ-803 продовжував передавати інструкції:
«Увага на «Альфі» й «Беті»! Програма найближчих дій: КБ-803 обганяє вас і виходить наперед. Потім відкриває дорогу в Чорній Ріці безперервним вогнем. «Альфа» й «Бета» ідуть за ним на мінімальній віддалі. Передбачається вихід на «Розвідника», який відкриває дорогу до себе. Кінець. Підтвердіть прийом. Повторіть програму».
Після підтвердження прийому біля візирів «Альфи» і «Бети», спрямованих на КБ-803, зосталися лише чергові. На «Альфі» — Ліон і Гелена, на «Беті» — красуня Владимира Альфієрі та її наречений Кіамото. Решта ж, серед них Ян і Чандра, повернулися на свої пости.
В обох космольотах запала тиша. Люди уникали навіть дивитися одне на одного. Ніхто більше не сміявся, не вихваляв дітей. Мовчали так, наче боялися, що необачно сказані слова можуть заподіяти якусь непоправну шкоду, порушити плин подій.
Тільки Ян і Чандра, повернувшись до кабіни, де розташувався тимчасовий астрохімічний пост, тихо перемовилися кількома словами.
Перший озвався Ян. Він не міг стриматися, бачачи тривогу, навіть розпач в очах дружини, яка марно намагалася приховати свої почуття усмішкою.
— Ти боїшся? — прошепотів він, обнімаючи її за плечі. — Дуже боїшся за них?
Чандра похитала головою.
— Справа не тільки в цьому, — майже спокійно відповіла вона. — Я не перший раз у житті вмираю від страху за дітей.
Що відповісти на такі слова, коли він сам не міг зібратися з думками? Ян мовчав. Чандра глянула на чоловіка й зрозуміла його мовчання. Провела рукою по його чолі.
— Страх за них не допоможе нам, Яне, — сказала вона. — Тільки раптом… навіть коли вони все робитимуть, як слід, раптом усе це… зламає їх і нас… оці пробуджені надії…
— Не думай про це.
— Ох, — несподівано розгнівалася Чандра. — Як я можу про це не думати?
Ян стиснув їй руки.
— Чандро! — сказав він. — Нам було б легше, коли б хоч діти зосталися в безпеці. Але подумай: як би вони жили потім, через рік чи п'ять років, знаючи, що могли нам допомогти — і не допомогли?! Це було б для них гірше, ніж те, що може статися з нами тут. Так чи ні?
Він підняв її голову. Чудові очі Чандри були ніби за імлою — далекі й навіть чужі. Але поступово до них почав вертатися спокій.
— Так, — прошепотіла вона.
— Повтори це «так», — удавано суворо мовив Ян.
— Так, — усміхнулася Чандра.
Ян зайняв своє місце.
— Прошу тебе, — сказав він. — Продовжимо аналіз зразків — від номера 43 до номера 476.
На панцері їхнього космольота осіла пилюка з розбитих метальниками метеорів. Ще до зустрічі з КБ-803 подружжя Роїв вирішило визначити хімічну будову метеорного пилу. Отож Ян запропонував продовжити роботу.
В астрохімічній каюті на «Беті» настала спокійна, робоча тиша. Така сама тиша вже декілька хвилин панувала на обох космольотах.
І ще кілька слів було сказано біля візира «Бети». Це Владимира прошепотіла на вухо Кіамото, що чергував з нею:
— Тільки зараз я починаю по-справжньому боятися.
Він зрозумів. Мовчки кивнув головою і поклав руку в її долоні. Потім, щоб підбадьорити себе і її, поцілував зблідлі щоки жінки.
Саме в цю хвилину космоліт КБ-803, сигналячи вогнями: «Дайте дорогу! Випереджаємо вас… Дайте дорогу!» — почав плавно обганяти обидва потерпілі космольоти.
— Вони й так зробили вже чимало, — прошепотів Кіамото.
Обоє дивилися на екран.
Майже поряд з ними на екрані посувався мовчазний силует КБ-803, ніби тінь швидкої, спритної риби з миготливими рубіновими очима.
В цей час на борту КБ-803 екіпаж діяв точно за планом.
Алька сигналила, а Іон, поклавши руки на рулі, чекав того моменту, коли закінчиться світлова розмова і можна буде рушити вперед.
«Альфа» і «Бета» повторили переданий їм наказ. Іон глянув на Альку, хотів сказати: «Дай сигнал «Випереджаємо вас!.. Відкрийте дорогу». Але у них ще було трохи часу, тож Іон вирішив сказати Альці два речення, перш ніж давати наказ.
Ось перше з них:
— Тільки зараз починаємо справжню роботу, Алько, і тільки зараз ми можемо або все виграти, або все програти.
Вона кивнула і глянула йому просто в вічі. Дивилася з такою легкою і доброю усмішкою, що він зважився сказати й друге речення.
Звучало воно так:
— Може статися, що ми… програємо, то я хотів би, щоб ти знала: мені ніхто ніколи так не подобався, як ти.
Вона відповіла спокійно:
— Я хотіла сказати тобі це саме, Іоне. Але… досить! Дати сигнал?
— Так. «Випереджаємо вас… Відкрийте дорогу».
В кабіні КБ-803 настала тиша.
Алька передала сигнал і негайно вернулася на місце бортового стрільця.
Іон увімкнув тягу «один» і плавною спіраллю обігнав спочатку «Бету», потім «Альфу». І враз перед ними заблищала лавина цих дивних дрібних метеорів, ніби хмара діамантової сарани. Алька негайно відкрила вогонь з усіх метальників.
Це — як удар величезного кулака: в суцільній стіні з мільярдів метеорів відкрився довгий вузький прохід. В нього зайшов спершу КБ-803, слідом за ним — два інші космольоти.
Так в глибині Чорної Ріки розпочався розмірений танок трьох космольотів.
Прості фігури цього танка повторювалися з бездоганною регулярністю: спершу вогняний удар пробивав глибокий прохід в миготливій лавині — потім у цей тунель стрибав КБ-803 і чекав на «Альфу» та «Бету».
А тоді?
Тоді новий удар вогню, новий стрибок першого космольота і нове плавне просування чудових кораблів, що йшли слідом за ним.
І знову: вогонь, стрибок і плавний політ. І знову: вогонь, стрибок і погоня.
На всіх трьох космольотах панувала мовчанка.
На «Альфі» й «Беті» ще вели радіоприйом, але уловлювався тільки страшенний галас, що вирував у лавині цих дивних миготливих метеорів. Звичайно, прийом вівся тихо, і цей галас чули тільки апарати, які записували шум у всіх його проявах. Отож на кораблях тривала тиша, бо люди мовчали. Вони знали тільки те, що передав їм екіпаж КБ-803. Надто багато для того, щоб сумніватися, і дуже мало, щоб насправді повірити в переміну долі.
А на КБ-803 просто не мали часу на розмови. Можна навіть сказати, що дітям ніколи було й думати.
В ці хвилини «думали» їхні руки, очі, пальці на рулях, ноги на педалях тяги й вогню.
Для Іона важило тільки одне: увімкнути тягу, точно на половині стрибка почати гальмування і перед самим пострілом повністю загальмувати.
Алька мала тільки одне завдання: дочекатися моменту, коли ніс КБ-803 майже діткнеться метеорної стіни, і тоді увімкнути спершу «лобовий малий» — раз, а потім всі «бічні» — два, нарешті натиснути обидві педалі головного метальника — три, і чотири — «повний вогонь».
Час минав невблаганно, тікав і його треба було наздоганяти, а ще ж їм зоставалася далека дорога до того місця, де на них чекала пропалена «Розвідником» дорога — дорога свободи й життя.
Звукова атака тисяч голосів, вигуків, стогонів і зітхань приголомшила Аліка ще дужче, ніж Іона з Алькою. Бо «Розвідник» мав набагато чутливіші й потужніші приймачі та гучномовці, ніж КБ-803. Перший удар звукової хвилі мало не звалив Аліка додолу. Йому здалося, що він збожеволів або ж просто настала мить катастрофи, і «Розвідник» розпадеться від ударів Чорної Ріки.
На щастя, встиг крикнути:
— Тиша!
«Ропер» слухняно вимкнув гучномовці.
— Що це? — запитав Алік, люто врізаючись, як в масло, у блискотливу лавину метеорів.
— Очевидно, — відповів «Розвідник», — перед нами поклади речовини, яка особливим способом поглинає радіохвилі.
— Дурниці, — буркнув Алік, посилаючи новий залп просто в «поклади речовини».
— Цілком можливо, — покірно згодився «Розвідник».
— А може, й не дурниці?