Страница 13 из 31
— Вітаю вас, — сказав він.
Четверо на «Розвіднику» відповіли поклонами. Потім спокійно всілися в кріслах.
Назим був одним з найвідважніших людей світу. Мав за собою кілька польотів у безпосередній близькості від Сонця, які дали неоціненний матеріал для науки і стали живою легендою про людську мужність. В присутності такої людини не годилося впадати в дитинство.
— Вмикаю зображення «Бета», — голосно сказала Долорес.
На екрані знову з'явилися порожнеча й темрява, знову війнуло холодом безмовного простору.
— Ще дві хвилини, — сказав Майк.
В лівій частині екрана виникла зелена смуга. Це була «Бета», що летіла з надшвидкістю.
На «Розвіднику» і на Базі появу цього невиразного силуету зустріли напруженою мовчанкою. Але ось в глибині екрана знову зачорніла велика тінь метеорної ріки, яка захопила «Альфу». Серед брил потоку знову замиготіло світле веретено першого космольота.
«Бета» широкою дугою і трохи боком почала підходити до краю темної хмари.
— Так, — сказав Назим. — Орм хоче використати одну-єдину можливість. Він дозволить потоку захопити себе і, рухаючись разом з ним, спробує пробити дорогу до «Альфи».
Більше ніхто не вимовив і слова.
«Бета» ввійшла в потік метеорів плавно, як голка у воду. Це скидалося на звичайний буденний маневр. Але ось блиснули її бойові вогні.
Орм, пілот «Бети», діяв розважливіше, ніж Марім з «Альфи».
Він не торував собі дороги чергами протиметеорного вогню, а стріляв одиночними зарядами. І кожен постріл досягав цілі. Одна за одною спалахували брили метеорів, Перетворюючись на хмари розжареного туману і блискучого попелу.
Це було прекрасне видовисько. Могло навіть здатися, що просто дивишся інструкційний фільм для бойових пілотів, котрі із століття в століття очищають комунікаційні дороги від метеорних лавин, охороняють планети й супутники від космічних небезпек.
Але раптом «Бета» різко відскочила вбік і зразу ж вистрелила повною чергою. Очевидно, щось було не гаразд. Метеорна ріка розгорілася, як величезний вогняний стовп, і «Бета» різко стрибнула назад — раз, вдруге, втрете. Очевидно, космоліт змушений був робити швидкі, як думка, стрибки. Мабуть, йому загрожував цілий ряд убивчих ударів. Захиститися від них можна було тільки чергами позитронних залпів.
І боєзапас вичерпався! Тепер у пастці метеорного потоку опинилися обидва космольоти. Але найстрашніше повідомив за секунду стурбований «Розвідник»:
— Увага, увага! «Бета» втрачає зв'язок!
— Що? Мільярд парсеків! — люто лайнувся Антонов. — Що знову з їхнім зв'язком!?
— Мабуть, — мовила Долорес, — цей потік має якісь особливі властивості, які…
— То певно, — перебив її Назим. Він хотів ще щось додати, але замовк.
Замовк, бо в цю мить Алька підійшла впритул до екрана і стала там, де до неї стояв Іон. Потім простягла руку до Антонова.
— Скажи, — попросила вона. — Скажи, що тепер?
Але перш ніж Майк устиг відповісти, до Альки підбіг її брат.
— Тепер наша черга, Алько! — вигукнув він.
Антонов ахнув од здивування.
— Здогадалися? — запитав він.
— Так, — відповів Іон. — Я теж. Шанси «Бети» були надто малі. Єдиний, хто може їх врятувати, — це той, хто від першої хвилини тривоги летить їм на допомогу: «Розвідник» і ми.
— Це правда? — запитала Алька.
— Правда, — в один голос відповіли Майк Антонов і Назим Шумеро.
— Кажіть, що нам робити? — зажадала Алька.
Сигнал тривоги з «Розвідника» досяг Землі і невдовзі повинен був дійти до Меркурія і колосонячних станцій. Отже, про лихо на «Розвіднику» вже знала більшість людства. Минуло всього кілька хвилин, і скрізь, де тільки знаходилися люди, стало відомо про катастрофу на Десятій Тисячі. Звідусіль линули до секторів Десятої Тисячі людські думки, тривоги, надії. В Головному законі космосу, прийнятому ще на початку ери, сказано: «Немає і не буде самотніх у хвилину космічної небезпеки». Люди лишилися вірні цьому закону. А думати про катастрофу означало насамперед думати, як допомогти.
Так воно й було.
Найвидатніші вчені світу, найславетніші бойові пілоти, найдосвідченіші космічні рятівники думали про те, як визволити з метеорної ріки людей «Розвідника».
В більйонах людських осель думали про тих, що попали у катастрофу на Десятій Тисячі. Більйони телеекранів передавали звіт про захоплення двох космольотів Чорною Рікою (невідомо, хто перший придумав цю назву). Без перебільшення можна твердити, що від тієї миті, коли тривожна звістка з «Розвідника» облетіла Сонячну систему, все людство линуло своїми думками до потерпілих на Десятій Тисячі.
Проте порятунок був один-єдиний, і це розуміли майже всі.
Говорили про це електронні машини. Повторювали люди. Думали про це також і ті, кого Чорна Ріка несла в незнану порожнечу Всесвіту. Так, урятувати екіпажі обох космольотів могли тільки ті, хто зараз перебував на «Розвіднику».
Це Іон Согго — чотирнадцятирічний хлопець, що народився в столиці Сатурна Аккрі, і близнюки з Землі — Алік та Алька Рої.
Ясна річ, у світову систему зв'язку не вмикали зображення Центрального Залу «Розвідника», де перебувала ця трійка. Проте за ними напружено стежили на своїх екранах декілька тисяч спеціалістів, покликаних до штабу рятувальної операції. Адже саме цим людям доручено виробити найкращий план операції.
Тут варто додати, що коли всі троє підійшли до екрана, дивлячись на Антонова і чекаючи наказів, більшість людей подумали одне й те саме.
А думка ця була приблизно така: «Я гордився б (чи: я гордилася б), якби це були мої діти».
Антонов нахилив до Альки своє смагляве обличчя.
— Я гордився б, — прогув він, мов дзвін забамкав, — якби ви були моїми дітьми.
В Альки заблищали очі.
— Даруй, — сказала вона, — але я оце запитала: що нам робити? Чому ви не відповідаєте?
Антонов нахилився ще нижче, аж пасмо волосся впало йому на очі.
— Вибачте, — мовив він. — Але я мав право хвилинку присвятити цим похвалам. Ми маємо чималий запас часу, перш ніж «Розвідник» дожене Ріку і ви зможете розпочати операцію.
— Який запас? — запитав Іон.
— Сто п'ятдесят шість хвилин, — усміхнулася Долорес. — Дозвольте сказати вам, що я теж гордилася б, якби…
Алька охнула так, що Долорес обірвала фразу на півслові, а усмішка застигла в неї на устах. Однак Алька зразу ж вибачилася.
— Вибач, — сказала вона. — Я поводжуся, мов дитина. Але я так хвилююся. Бо я…
Алька не закінчила.
Що вона хотіла сказати? Спеціалісти, які спостерігали цю сцену, в дев'яноста випадках із ста пропонували таке продовження: «… дуже люблю матір і батька». Інші твердили, що це мало прозвучати так: «… дуже-дуже люблю матір і батька».
Проте Алька не була б Алькою, якби такі слова вимовляла вголос. Вона якось жалібно потерла долонею чоло.
— Майку, — звернувся Іон до Антонова. — Ми, звісно, дуже горді з того, що ви дуже гордилися б, якби… І так далі. Але найдужче зараз ми хочемо знати, що робити.
Цієї миті в залі, де перебували Майк, Долорес і Назим, почулися два сильні удари гонга. Це був сигнал, що Супермозок Бази виконав доручене йому завдання.
— Ти якраз вчасно запитав, — сказав Назим.
А Майк вибачливо усміхнувся до Альки.
— Бачиш, люба? — мовив він. — Не так ми вже й винні, як вам здалося. Просто ми теж чекали на… нього.
І кивнув на зелений вогник, що світився в тильній стіні залу. Це було око Супермозку. Він добре виконав свій обов'язок і тепер добродушно моргав зеленою зіницею.
— Отже, — сказав своїм глибоким басом Майк, — увага!
Іон раптом збагнув, що саме в цю мить розпочинається найбільша подія в його житті. Антонов говорив: